Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зміни психіки у пацієнтів кардіологічного профілю

За наявності різних соматичних захворювань виникають специфічні, характерні тільки для них переживання. Найчастіше лікар стикається з психологічними проблемами у разі серцево-судинних захворювань.

Серцеві і судинні розлади завжди взаємопов'язані (Н.Е. Бачериков, К.В. Михайлова, 1989). У разі захворювань серця відзначається мозкова гіпоксія, у разі ураження мозкових судин розвиваються гіпоксичні зміни в серці.

Психічні розлади, які виникають внаслідок гострої серцевої недостатності, можуть проявлятися синдромами порушеної свідомості, що здебільшого перебігають у формі глухоти і галюцинаторного збудження, яке характеризується нестійкістю галюцинаторних переживань.

Під час обстеження хворих із патологією серцево-судинної системи у них виділяють наявність виражених форм особистісних реакцій. Недостатність кровообігу, яка виникає у разі вад серця, призводить до хронічної гіпоксії мозку, розвитку загальномозкової і вогнищевої неврологічної симптоматики, у тому числі й у вигляді судомних нападів.

Хворі із вродженими вадами серця часто відчувають себе стигматнзованнмн. У них виникає страх за майбутнє, який деякі пацієнти намагаються компенсувати шляхом високих досягнень.

Реакція на хворобу в пацієнтів після кардіохірургічного втручання є наслідком не тільки церебрально-судинних порушень, але і його особистісної реакції. Виділяють так званий кардіопротезний психопатологічний синдром, який часто виникає у разі імплантації мітрального клапана вбо після багатоклапанного протезування. Внаслідок шумових явищ, пов'язаних з діяльністю штучного клапана, порушення рецептивних полів у місці його вживления і розладу ритму серцевої діяльності, увага хворих прикута до роботи серця. У них виникають переживання і страхи щодо можливого "відриву клапана", його поломку. Настрій погіршується вночі, коли шум від роботи штучних клапанів чути особливо чітко. Тільки вдень, коли хворий бачить навколо себе медичний персонал, він може заснути. З'являється негативне відношення до активної діяльності, виникає тривожно-депресивний фон настрою з можливістю суїцидальних дій.

У разі гіпертонічної хвороби найчастіше спостерігається гармонійна, іпохондрична, істерична або анозогнозична ВКХ. Потім з'являються астенія, гіпомнезія, зміни настрою, плаксивість, іпохондрія, образливість, кардіофобія (страх смерті від серцевого нападу). Часто спостерігається нав'язливість, емоційна лабільність, дратівливість.

При церебральному атеросклерозі хворі вразливі, необгрунтовано образливі, з неадекватними змінами настрою, з плаксивістю, зниженням працездатності, дратівливістю, загостренням рис характеру, вираженою гіпомнезією. У пізній період відзначають зниження інтелекту.

Ішемічна хвороба серця (ІХС) виникає внаслідок звуження коронарних артерій, зумовленого їх ураженням атеросклеротичним процесом, а також психо-емоційним сресом.

У літературі поширене поняття "коронарної особистості" (Ф Данбар), яка відзначається агресивно-імпульсивною поведінкою, коли багато зусиль докладається для досягнення успіхів у професійній діяльності та визнання. М. Фрідман і Р. Росенман виокремили особистісні типи хворих на ІХС:

  • 1. Тип А – ворожо-суперницький, до якого належать люди, що наполегливою працею намагаються досягти успіху, поставивши перед собою високі, але чіткі та досяжні цілі, водночас інтенсивно конкуруючи з колегами. Через неадекватну оцінку власних можливостей у їх професійній діяльності часто трапляються невдачі, які не лише пригнічують та засмучують їх, а й сприяють формуванню заниженої самооцінки не лише щодо власних професійних якостей, а й загалом до власної особистості. Ці люди потребують високої моторної активності, вони рухливі, нетерплячі, при хворобі у таких пацієнтів виявляють значне підвищення в крові холестерину, ліпопротеїдів, кортикостероїдів. Для них характерні амбіційність, нетерплячість, агресивність, підвищене почуття обов'язку та пригнічення бажань шляхом контролю за власними емоціями, що призводить до постійного афективного напруження. В їх поведінці спостерігається схильність до надмірної активності в праці, що не приносить задоволення та невміння відпочивати. Для хворих особистісного типу А характерна боязливо-ажитована поведінка в умовах хвороби: внутрішня напруга в міжприступний період, стан тривоги перед можливим загостренням. В динаміці патологічних змін виявляється своєрідна психосоматична спіраль: певні особистісні зміни обумовлюють виникнення захворювання – захворювання підсилює преморбідні риси – підсилення преморбідних та поява нових особистісних рис призводить до погіршення перебігу захворювання.
  • 2. Тип Б – пацієнти з ІХС, які теж прагнуть досягнення успіху у житті, але у досягненні своєї цілі не виявляють надмірної наполегливості та агресивності.

Отже, розвитку ішемічної хвороби серця сприяють такі особистісні характеристики людини: прагнення до професійних досягнень, тривалий період "недооцінювання" соціумом їхніх чеснот, занижена самооцінка, а також вираження акцентуації! характеру, що призводить до конфліктів та емоційного напруження. Оскільки тривале емоційне напруження призводить до істотної активізації фізіологічних та біохімічних процесів (гіперглікемія, гіперхолестерннемія, тромбоцитоз, підвищення згортання крові), при гіподинамії виникають умови для виникнення розладів гемодинаміки, порушення обміну речовин, і як наслідок – артеріальної гіпертензії. Для пацієнтів з психогенною ІХС характерна дифузна тривожність, чіткий зв'язок між психоемоційним стресом та появою відчуття болю в ділянці серця. В результаті усунення психотравмуючих факторів та задоволення потреб особистості виникає покращення самопочуття.

На відміну від класичної ішемічної хвороби серця, яка характеризується гострими несподіваними короткотривалими приступами, що виникають внаслідок надмірного фізичного навантаження і знімаються нітрогліцерином та мають тенденцію до поступового погіршення стану пацієнта, при психогенній ІХС приступи поступово наростають після психоемоційного навантаження, тривають значно довше, не реагують на нітрогліцерин та не мають тенденції до посилення з часом.

Ускладненням ішемічної хвороби серця є інфаркт (змертвіння ділянки серцевого м'яза внаслідок спазму коронарних судин, утворення в них тромбів та атеросклеротичних змін). Особливе значення мають рефлекторні впливи больових імпульсів на центральну нервову систему, зумовлені порушенням функції вегетативної нервової системи. Психічні порушення у разі інфаркту міокарда систематично почали вивчати в останні десятиріччя.

Виокремлюють кілька етапів у розвитку цих порушень. Продморальний період характеризується відчуттям "неясної затуманеності голови", нечіткістю сприймання оточення, заторможенням. В емоційній сфері – з являються відчуття тривоги, небезпеки, туги, іноді ейфорія. Це симптоми, які сигналізують про наближення приступу та на які повинен звертати увагу сам пацієнт для того, щоб адекватно на них відреагувати і запобігти їх наростанню.

Основним проявом гострого періоду є больовий синдром, який досить часто супроводжується несвідомим страхом смерті. У такому стані хворі лежать непорушно, дещо відчужені від оточення, або тривожні, рухово неспокійні, метушливі, розгублені. Іноді такий стан наростає і хворі підскакують з ліжка, ходять, говорять, незважаючи на те, що розуміють небезпеку такої поведінки, але не можуть заспокоїтися і лягти. У передінфарктний період виникають відчуття тяжкості у голові, труднощі з концентрацією уваги, передчуття неминучої безпеки, тривога, інколи ейфорія. У гострий період – безсоння, ілюзії, галюцинації, рухове збудження, тривога, пригніченість, страх смерті, часом – анозогнозія, втрата критичності, ейфорія. Надалі розвиваються стійкі іпохондрії, фобії (кардіофобія тощо), астенодепреснвні і невротичні реакції, стійка фіксація уваги на соматичних відчуттях. Описані депресивні стани, синдроми порушеної свідомості з психомоторним збудженням. Нерідко формуються надцінні утворення. Спостерігається певна кореляційна залежність між локалізацією інфаркту міокарда і характером зміни психічної діяльності. У разі дрібновогнищевого інфаркту міокарда виражений астенічний синдром з елементами сльозливості, загальною слабкістю, інколи нудотою, ознобом, тахікадією, субфебрильною температурою тіла. У разі багатовогнищевого інфаркту з ураженням передньої стінки лівого шлуночка виникає тривога, страх смерті; за умов інфаркту задньої стінки лівого шлуночка спостерігається ейфорія, балакучість, недостатність критики до свого стану зі спробами піднятися з ліжка, невиконанням лікарських призначень, проханнями дати якусь роботу. У післяінфарктному стані відзначають в'ялість, різку втомлюваність, іпохондричність. Нерідко розвивається фобічний синдром очікування болю, страх повторного інфаркту, страх рухатись в той період, коли лікарі рекомендують активний режим.

Після закінчення гострого періоду починають наростати слабкість, дратівливість та інші ознаки астенії. Хворих дратує яскраве світло, шум, галас, тактильні контакти, медичні процедури. Астенічні прояви зберігаються на досить тривалий термін, можливе виникнення іпохондричної фіксації на минулих відчуттях, змінюється ставлення до больового синдрому. Після перенесеного інфаркту навіть незначні больові відчуття в ділянці серця викликають страх. У деяких хворих після інфаркту формується певний стиль поведінки: дотримання особливого щадного режиму, обов'язкове, але формальне дотримання приписів лікаря, обмеження кола своїх обов'язків, зосередження уваги на хворобі, наростає тривожність, знижується почуття товариськості та щирого ставлення до близьких, з'являється відвертий егоцентризм з акцентом інтересів на самому собі, на власному організмі та його функціях і, нарешті, підсилена з часом тенденція до пильного спостереження за своїм здоров'ям помітно збільшують імовірність формування іпохондричного розвитку особистості.

Судинна дистонія під назвою синдрому Да Кости вперше описана ще в кінці XIX ст. лікарями Да Костою та Мак-Ліаном як розлад, що виникає внаслідок стресу і виявляється надмірною втомою, запамороченням, втратами свідомості, тахікардією, кардіалгією, систологічним шумом на верхівці серця, екстрасистолією, а також нетривалими втратами зору, ортостатичними розладами. Спершу розлад пов'язували зі значними психоемоційними перенавантаженнями, однак вже на початку XX ст. П. Вайт та Т. Джонс спостерігали його у 10% всіх пацієнтів із серцево-судинною патологією, а Т. Левіс – у людей з вираженими невротичними ознаками.

Про психопатологічну природу розладу свідчить обов'язкова наявність у пацієнтів транзиторної гіпер- або гіпотензії (резистентної до терапії), зниження сенсорного сприймання, зміна особистості пацієнта (обмеження професійної та соціальної активності, високий рівень тривожності за ймовірні небезпеки щодо своїх близьких та себе самого, схильність до іпохондрії), ознаки дистимії або депресії, а також вегетативна симптоматика. За даними С. Morris, симптомокомплекс, що відповідає поняттю синдрому Да Коста, відзначають у 21% усіх людей та у 56% терапевтичних пацієнтів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші