Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Клінічна психологія в дерматології

Ряд шкірних захворювань, таких як нейродерміт, псоріаз, екзема та ін., справедливо відносять до психосоматичних захворювань. Ще у XIX ст. Л. Кірн зауважив, що у багатьох хворих з афективними розладами з'являється висип на шкірі та свербіння. L. Brocq і L. Jacquet встановили зв'язок між стресом та екземою. Розумінню механізму формування шкірних захворювань сприяли роботи П.К. Анохіна, котрий вважав, що стримувати емоцію неможливо, а внаслідок тривалих негативних переживань активізується певний вегетативний шлях, який викликає гіпертензійний стан судин, спастичний стан кишечника або дерматоз. У свою чергу, хвороба сприяє виникненню негативних емоційних реакцій на самий факт її існування, на оточуючих, що ще більше підсилює висип. В основі більшості шкірних захворювань лежить важкий стрес і/або прихована депресія.

Психологічна реакція хворих, які мають захворювання шкіри, зумовлена поширеністю і характером ураження (відкриті ділянки: обличчя, тіло), впливом на професійну діяльність, преморбідними особливостями особистості. У хворих з ураженням відкритих частин тіла відзначається гіпернозогнозична реакція. Вони стають несміливими, сором'язливими, скутими. Можуть виникати надцінні ідеї поведінки під час перебування в громадських місцях. При хронічному перебігу нейродерміту, екземи, псоріазу спостерігається патологічний розвиток особистості: закріплюється схильність до істеричних реакцій, тривожності, депресії; з'являється замкнутість, сором'язливість, сенситивність, невпевненість у собі. Такі хворі згодні на будь-які процедури та лікувальні заходи, щоб позбутися хвороби. Довге очікування процедури зазвичай викликає погіршення стану. Деякі пацієнти стають дратівливими, демонструють реакції протесту та вибуховість. Може відзначатися загострення інших патохарактерологічних рис. В їхньому виникненні не останню роль відіграє свербіння, яке посилюється вночі і не дає хворому спати. Найбільш виразні реакції на шкірні захворювання спостерігаються у підлітків. Вони призводять до депресивних станів, неадекватних характеру ураження, але сприймаються як катастрофа всіх планів та сподівань.

Шкіра, як підкреслюють в своїй праці з медичної психології Р. Конечний і М. Боухал, є органом, який людина демонструє оточуючим. Функції шкіри і її психологічне значення багатоманітні. Вона служить межею між людиною і навколишнім середовищем; органом контакту з навколишнім середовищем; органом чуття, за допомогою якого відчувається тепло, холод, біль, свербіння, дотик: органом, що відображає емоційний стан людини (хвилювання, гнів, страх, сором та ін.).

Психологічні реакції хворих на шкірні захворювання обумовлені тяжкістю захворювання, характером ураження шкірних покривів (відкриті ділянки, обличчя, руки), впливом на професійну діяльність (артисти, викладачі, лікарі).

Такі поширені захворювання, як псоріаз, екзема, кропивниця, нейродерміт, відносять до психосоматичних захворювань.

Кропивниця – хвороба, що виникає в результаті алергічних, нервових та ендокринних порушень та виявляється нестерпним свербінням та червоним висипом. Значний терапевтичний ефект, що виникає внаслідок застосування гіпнотерапії, дає підстави вважати, що провідним чинником у її формуванні є психологічні фактори. Червоний системний вовчак поєднується з симптомами психопатії, психозу та афективних розладів. Зв'язок виникнення та особливостей перебігу екземи зі впливом важких психотравмуючих факторів не викликає сумніву і підтверджується терапевтичним ефектом гіпноеугеетії та психотерапії. Гострі психотравми виявляють в анамнезі хворих на склеродермію та алопецію, що супроводжуються зниженням потенції та статевого потягу.

Не зважаючи на те, що механізми їх розвитку достатньо складні (мають місце алергічні, гормональні, обмінні порушення), більшість дослідників, що займалися цією проблемою, визнають зв'язок між психогеніями і початком або загостренням даного роду захворювань.

Простежується також зв'язок хронічних шкірних захворювань із тривалими (об'єктивно або суб'єктивно важкими для хворого) психічними травмами. При виникненні захворювання виявляється характерне для психосоматичних розладів замкнуте коло: симптоми шкірного захворювання сприяють виникненню емоційних реакцій як на саму хворобу, так і на оточення, а емоційні реакції, у свою чергу, підсилюють шкірні прояви.

У хворих з ураженням відкритих частин тіла часто спостерігається гіпернозогнозична реакція. Зовнішні прояви шкірного захворювання, помітні для оточуючих, виступають як естетичний чинник в структурі внутрішньої картини хвороби. Різні види висипань, сліди розчісувань та ін. викликають у хворих відчуття незручності і сором'язливості, у зв'язку з чим вони відчувають страх і скутість при спілкуванні з людьми. З цієї ж причини вони прагнуть обмежити своє перебування в громадських місцях, оскільки їм здається, що навколишні дуже пильно розглядають їх зовнішність або, навпаки, прагнуть відвертатися, оскільки їх вигляд викликає огиду. Багато хто з них не може дозволити собі ходити на громадський пляж, в басейн, спортивні зали.

У деяких хворих можуть з'являтися надцінні ідеї, які ще більше ускладнюють адаптацію і позначаються на їх соціальному становищі. Хворі можуть відмовлятися від улюблених занять (спорт, хореографія та ін.), залишати навчання, міняти місце роботи. Серйозні проблеми виникають у них і при влаштуванні особистого життя.

Найбільш виражені реакції на шкірні захворювання спостерігаються в підлітковому і юнацькому віці, коли поява виражених шкірних змін сприймається деякими хворими як катастрофа, здатна призвести до "краху всіх планів і надій". У хворих можуть виникати депресивні стани, які часто не відповідають характеру хворобливих змін шкіри, але викликають серйозні порушення адаптації. Хворі замикаються в собі, висловлюють ідеї самоприниження, втрачають інтерес до навчання та інших занять, що приносили їм раніше задоволення.

При хронічному перебігу таких захворювань, як нейродерміт, екзема, псоріаз, невластиві хворим раніше типи реагування і форми поведінки можуть закріплюватися і посилюватися, що зрештою призводить до патохаратперологічного розвитку особистості. Основними варіантами такого розвитку є істеричний, сенситивний та експлозивний. Останній зустрічається у хворих з емоційною нестійкістю, схильних до афективного реагування.

Певну роль у формуванні внутрішньої картини хвороби, крім відзначеного вище естетичного чинника, належить пекучому свербінню, що особливо турбує хворих ночами, порушує сон і нерідко доводить їх до повної знемоги. Емоційна лабільність і виражена дратівливість, що з'являється внаслідок цього у таких хворих, надалі призводять до вибуховості, реакцій протесту і опозиції. Подібні форми реагування і поведінки істотно ускладнюють адаптацію хворих у сім'ї і суспільстві. Виниклі при цьому часті конфлікти і пов'язані з ними емоційні прояви хворі намагаються заглушити за допомогою алкоголю або інших психоактивних засобів. Тому у них іноді може виникати алкогольна або поєднана залежність (алкогольно-токсикоманічна, зокрема від транквілізаторів, які призначаються для зняття свербіння, а надалі приймаються хворими безконтрольно в зростаючих дозах).

Лікування хворих на шкірні захворювання, як відомо, являє собою значну проблему. Такі хворі згодні на будь-які процедури, лікувальні заходи, щоб позбавитися від хвороби. Тривале очікування наміченої процедури, відкладання її, як правило, викликає погіршення стану, оскільки емоційна напруга, очікування, необхідність стримувати емоції підсилюють шкірне захворювання.

Лікування повинне бути комплексним і включати окрім лікарської терапії (гормональні, десенсибілізуючі, протисвербіжні засоби, препарати місцевої дії), бальнеологічні процедури та ін., психотерапевтичні методи. Найбільш ефективними з них є особистісно орієнтована психотерапія, що передбачає як когнітивні, так і сугестивні способи впливу на хворого, а також поведінкова і групова психотерапія. Разом із психотерапією, багатьом хворим показані седативні засоби (обов'язково під контролем лікаря, враховуючи можливість звикання і формування залежності) і антидепресанти.

Крім хворих з власне шкірними захворюваннями, у полі зору лікарів-дерматологів можуть опинитися хворі з психічними розладами, клінічними проявами яких можуть бути зміни з боку шкіри. Прикладами таких розладів можуть бути артифіціальний дерматит (патомімія) і трихотиломанія. У першому випадку має місце самозавдання пошкоджень шкіри, у другому – спонука до висмикування волосся (патомімія від греч. pathos – страждання, хвороба, mimesis – наслідування, зображення). Вони зустрічаються у хворих на шизофренію з розладами особистості, з порушеннями тих чи інших потягів (один із варіантів синдрому Мюнхаузена). За наявності виразок незвичайних контурів (наприклад, трикутних або лінійних) і незвичайної локалізації в першу чергу слід виключити завдання травм самим пацієнтом. У типових випадках пацієнти у подробицях розповідають, що, прокинувшись вранці, вони побачили червоні плями, які раптово утворилися, і на місці яких стрімко розвинулися виразки. Звертає на себе увагу, що виразки локалізуються тільки на тих ділянках шкіри, до яких пацієнт може дотягнутися. При зборі анамнезу зазвичай вдається встановити, що подібні або ще дивніші випадки "траплялися" і раніше. При шизофренії причинами патомімій частіше є маревні або галюцинаторні розлади.

У разі трихотіломанії, що починається зазвичай в дитячому або підлітковому віці, відзначається непереборна спонука до висмикування волосся на голові і тілі. Іноді хворі, крім того, заковтують висмикнуте волосся, що може призвести до утворення грудки в шлунку і непрохідності кишечника. Причиною трихотіломанії можуть бути різні психічні розлади. Лікування таких хворих, також, як і у випадках артефіціального дерматиту повинно проводитися психіатрами і психотерапевтами.

Ще однією проблемою, з якою можуть стикатися дерматологи, що працюють в галузі косметології, є татуювання. Останніми роками, як відомо, в молодіжному середовищі спостерігається повсюдне захоплення нанесенням на тіло різноманітних тату і так званим пірсингом (piercing) – проколюванням шкіри в області брів, носа, соска, пупка і т.д. з метою введення різних металевих предметів. Будучи частиною молодіжної субкультури, ці захоплення привертають перш за все емоційно незрілих, інфантильних осіб, схильних до наслідування.

Бажання виділитися, звернути на себе увагу оточуючих, зрозуміле у молодому віці, надалі нерідко призводить до страждань моральних і фізичних, пов'язаних із видаленням тату, якщо їх наявність заважає влаштуванню особистого життя або кар'єрі. Наявність тату або дефектів шкіри, пов'язаних із пірсингом, можуть бути джерелом постійної психічної травми, викликаючи реакції сорому, смутку, а у ряді випадків – появу надцінних ідей ставлення. Тому лікування таких хворих, крім косметичних операцій і інших лікувальних процедур, повинне включати допомогу психолога і психотерапевта.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші