Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Клінічна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих

Онкологія – медична наука про захворювання на злоякісні і доброякісні пухлини та їх лікування.

Причиною встановлення інвалідності при онкологічній патології є не основне захворювання, а його ускладнення й супутні захворювання, що обумовлено відсутністю єдиних критеріїв визначення інвалідності в таких хворих.

Розглядаючи психологічні особливості девіантної поведінки онкохворих при медико-соціальній експертизі Ф.С. Голубцов звертає увагу на такі види соціально-психологічної дезадаптованості:

  • 1) стійка ситуативна дезадаптованість, коли хворий намагається пристосуватися до нової важкої для нього ситуації, але ніяк не може;
  • 2) тимчасова дезадаптованість, яку можна перебороти за допомогою соціально-психологічних заходів;
  • 3) загальна стійка дезадаптованість у зв'язку із тривалою фрустрацією особистості, що супроводжується не тільки певним ступенем тривожності, але й агресивністю, ригідністю на тлі спроб пожвавити захисні механізми.

Л.М. Касімова та Т.В. Ілюхіна психічні зміни в онкологічних хворих умовно розподіляють на три групи:

  • а) чисто психогенні;
  • б) змішані психогенно-соматогенні:
  • в) переважно соматогенні.

Для практики відновлювального лікування найбільше значення мають переважно психогенно обумовлені форми нервово-психічних розладів, тому що вони є головним дезадаптаційним фактором у пацієнтів онкологічної клініки. Для онкологічно хворих характерні психогенні реакції (нозогенії) – психічні розлади, пов'язані із звісткою про важке захворювання. Думки про невиліковність раку й майбутню смерть не можуть не турбувати людину, яка попала в онкологічний стаціонар.

Т.Ю. Мерилова, яка досліджувала групу онкологічних хворих за допомогою психологічних тестів (Айзенка, Тейлор), визначила, що у більшості з них спостерігалися складні депресивні, тривожно-депресивні і фобічні переживання. Надмірно виражені негативні емоції (депресія, тривога, фобії) здатні викликати у таких хворих суїцидальні думки. Виникненню депресії сприяють втрата соціального статусу, престижу, відчуття безпорадності і спотворення, безсоння, хронічний больовий синдром, непевність перспектив. У процесі лікування онкологічного захворювання пацієнта переслідують страждання, страхи: перед хворобою, болем, перед будь-чим новим, перед змінами, страх самотності, страх смерті. Емоційні переживання можуть підсилюватися за рахунок браку любові та розуміння.

Інколи, хворі на злоякісні пухлини, схильні до суїциду.

Існують такі основні типи суїцидальної поведінки, які можуть виникати у людей з тяжкими захворюваннями (у онкохворих зокрема). Суїцидальна поведінка завжди полімотивована. Така полімотивація не виключає, а припускає ієрархію мотивів. В.А. Тихоненко (1978) виділяє п'ять типів суїцидальної поведінки, тобто п'ять типів провідних мотивів: протест, заклик (до жалю, співчуття), уникнення (психічних або фізичних страждань), самопокарання й відмову від життя (капітуляцію).

  • 1. Суїцидальна поведінка за типом "протесту" – пов'язана із завданням збитків, помсти кривдникові, тобто тому, хто вважається причиною суїцидального акту: "Я вам помщусь, вам буде гірше від моєї смерті". Така спроба припускає стенічність, агресію, працюють механізми перемикання з гетероагресії на аутоагресію. Зустрічається частіше в чоловіків молодого віку (від 18 до 30 років), страждають органічними захворюваннями ЦНС. Психічний стан визначається як гостра психопатична реакція.
  • 2. Суїцидальна поведінка за типом "заклику" – зміст мотивації передбачає активацію допомоги ззовні з метою зміни ситуації. Також зустрічається частіше в молодих людей від 18 до 30 років, але переважно у жінок. Суїцид звичайно відбувається увечері, частіше способом самоотруєння. Виникає гостро або підгостро, психічний статус суїцидента визначається як реактивна депресія з переживанням образи, жалості до себе, розпачем. Частіше зустрічається в психопатичних особистостей астено-депресивного кола. Як і протестна, дана суїцидальна поведінка звичайно характерна для осіб з інфантильним особистісний складом, яким властиві егоцентризм, негативізм, емоційна нестійкість.
  • 3. Суїцидальна поведінка за типом "уникнення" – проявляється в ситуаціях погрози покарання, а зміст суїциду полягає в спробах уникнення погрози або при очікуванні психічного або фізичного страждання. Суїциди спричиняють чоловіки та жінки старше 30 років – звичайно інваліди, розведені й вдови, частіше шляхом самоповішання, самоотруєння. Пресуїцидальний період більше розтягнутий в часі.
  • 4. Суїцидальна поведінка за типом "самопокарання" – визначається переживаннями провини реальної, або патологічного почуття провини. Самопокарання можна позначити як протест у внутрішньому світі особистості при своєрідному розщепленні "Я", коли існують "Я" підсудний і "Я" суддя. Серед суїцидентів мало інвалідів, переважно жінки з досить високим освітнім і суспільно-соціальним рівнем, одружені. Суїцид відбувається частіше в ранковий час. Пресуїцидальний період тривалий, а саме самогубство відбувається жорстким способом.
  • 5. Суїцидальна поведінка за типом "відмови" від життя – тут мета й мотиви діяльності повністю збігаються. Мотивом є відмова від існування, а метою є позбавлення себе життя: "Я вмираю, щоб умерти". Цей тип суїциду пов'язаний із втратою особистісного смислу свого існування (наприклад, у зв'язку із втратою значимої близької людини, у зв'язку з важким захворюванням, особливо невиліковним) і неможливістю виконувати колишні, високо значимі ролі. Такий мотив, як відомо, часто характерний для досить зрілих, глибоких особистостей і може виражати не тільки відношення до особисто нестерпної ситуації, але й філософсько-песимістичне відношення до світу в цілому. Такий суїцид частіше роблять чоловіки старше 40 років, у ранні ранкові часи. Цей тип суїцидальної поведінки спостерігається також при субдепресіях, циклотимії й в осіб із психопатіями астенічного кола.

С.Я. Карпіловський зазначає, що одним із важливих психологічних наслідків переживання наявності важкої хвороби є почуття ізольованості від людей, які не мають потрібного досвіду переживання своєї іншості, існування в зоні відчуження.

Онкологічні хворі відмічають не властиву їм раніше швидку стомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, труднощі під час роботи, що вимагає зосередженної уваги і посидючості. Втома й одночасне збудження позбавляють їх чіткості та свіжості думки, що необхідні для продуктивної та цілеспрямованої діяльності. Особливої уваги заслуговують психологічні особливості онкохворих дітей.

Ряд вчених (Г.В. Кожарська, Н.Є. Колмановська, Ж.В. Смір- нова, Г.Я Цейтлін та інші) вказують на те, що їх психологічний статус (онкохворих дітей) характеризується численними страхами, високим рівнем тривожності, почуттям провини, нерідко підвищеною агресією й аутогресією, елементами посттравматичного стресового синдрому. Крім того, у них порушені комунікативні функції у зв'язку з дефіцитом спілкування із здоровими однолітками, має місце певна педагогічна занедбаність, девіантніеть поведінки.

Сім'ї з дітьми хворими на онкопатологію володіють цілим рядом особливостей, що негативно впливають на психологічний стан хворих дітей. Більшості батьків властиве специфічне відношення до дитини. Воно пов'язане з побоюванням за її здоров'я. Батьки пред'являють поступливі, а насправді інфантильні, вимоги до дитини. При цьому всі їх зусилля концентруються на збереженні здоров'я дитини, і як, наслідок, спостерігається недостатність її особистісного розвитку.

Всі психічні реакції людини на звістку про важку хворобу можна розділити на два етапи (за Ф.Є. Василюком). Ці етапи більш чутливо переживають батьки, ніж їхні хворі діти.

Перший етап – заперечення поставленого діагнозу, хвороби. Батьки на цьому етапі відмовляються приймати наявність онкологічної хвороби у їхньої дитини, часто, при цьому, відмовляючись і від необхідного лікування.

Другий етап – етап протесту, гніву. Він є специфічним наслідком питання, яке часто ставлять перед собою батьки: "Чому саме з моєю дитиною це відбулося?". На цій стадії тато чи мама можуть бути дуже агресивними, збудженими, злими. Злість і гнів в такій ситуації досить закономірні, так як завжди виникають внаслідок неможливості задовольнити свою потребу мати здорову дитину. В такі моменти батьки хворої дитини особливо потребують підтримки, емоційного контакту (хоч і схильні демонструвати протилежне). Якщо ви помітили прояви гніву чи злісті у батьків, запитайте, на що вони зляться, поговоріть з ними про це, адже проговорювання почуттів значно зменшує їхню інтенсивність.

Третій етап – етап "торгу" або "переговорів". Під час цього етапу відбувається різке звуження так званого "життєвого горизонту" людини. Адже життя зазнало серйозного удару, все нове може лякати, тому за допомогою старих звичних речей батьки дитини, та й сама дитина, можуть підтримувати свою рівновагу створювати ілюзію, що нічого не сталося, ніби все залишається таким як завжди, життя таке саме, як і до постановки страшного діагнозу. В цей час може спостерігатися відмова батьків від різноманітних життєвих подій, чи дій, що приносять задоволення і радість – це своєрідний компроміс, спосіб неначе відкласти вирок долі. В цей час багато хто з батьків шукає різноманітні способи лікування дитини від традиційних до нетрадиційних.

Четвертий етап – етап депресивного стану. В цей чає у батьків та й дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, а то сміються. Вони переживають стани страху та тривоги, провини та відчаю. Також в цей час діти і батьки можуть дещо регресувати у своїй поведінці. Ті діти, які вже ходили, можуть почати повзати, змінюється протікання психічних процесів. У батьків регресивна поведінка може проявлятися у надмірному збуджені, метушні. У них може з'явитись підвищена роздратованість по відношенню до дітей – вони на них можуть кричати чи карати їх. Або ж може бути інший варіант – загальмованість фізичної та психічної реакції, апатія.

П'ятий етап – прийняття реальної дійсності та поставленого діагнозу. На цьому етапі батьки часто звертаються до релігії, що дає певний позитивний ефект у прийнятті реальності. Тяжка хвороба часто усамітнює людину, розриває її людські зв'язки, звужує життя. Дитина з онкологічним діагнозом та її батьки попадають в полон хвороби, стають обмежені у свободі дій, своєму волевиявленні. Вони переживають емоційну напругу, тривогу, відчай, гнів, страх перед майбутнім, неможливість керувати ситуацією, хаос найрізноманітніших почуттів. Звістка про рак часто позбавляє людей творчого пристосування до подій життя, вводить у ступор, робить їх ригідними. Часто цей стан супроводжується гострим переживанням можливості граничної межі та кінця життя.

Як зазначає І.Г. Малкіна-Пих: "Перебуваючи в близькому контакті з важкою хворобою, людина стикається з екзистенційними питаннями: питаннями життя та смерті, активністю та пасивністю, питаннями сенсу, вибору, відповідальності. Таке враження, що в подібній ситуації людина нічого не може зробити, від неї начебто нічого не залежить. їй так здасться. І це дійсно так. Але тут приховується парадокс – людина не здатна змінити минуле, але вона може стати господарем теперішнього, може так спробувати побудувати, організувати своє сьогоднішнє життя, щоб стати його творцем". Отже, своєчасна психологічна допомога є важливим криком у боротьбі з такою важкою хворобою як онкологія.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші