Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Методика викладання у вищій школі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Проблема формування професійно-педагогічної культури викладача в умовах ВНЗ

Піднімаючи питання підготовки майбутнього викладача системи вищої освіти, необхідно розглянути сутнісні характеристики його особистості, що визначатимуть успіх майбутньої професійно-педагогічної діяльності.

Професія, як соціально-культурне явище, має складну структуру, яка включає предмет, засоби й результат професійної діяльності, а також засвоєні цілі, цінності, норми, методи й методики її здійснення, зразки та ідеали, зміст, спрямованість яких відбивають рівень духовності суб'єкта [10, с. 85]. Одне з перших визначень професії було сформульовано економістом С.Г. Стру- миліним. Професію науковець визначає як сукупність набутих шкільним чи позашкільним навчанням спеціальних трудових навичок, що поєднуються, зазвичай, в одній особі й об'єднуються загальною назвою, наприклад, слюсар, столяр, скрипаль [23, с. 12]. Разом з тим, практика показує, що професія є складним утворенням. Це й вид занять, і соціотехнічний процес, і соціальний інститут, і спосіб ставлення людини до суспільних явищ, і предмет її особистісних потреб, і спосіб самоствердження (А.А. Баталов, В.К. Буряк).

І.М. Модель узагальнює поняття "професії" у певний соціально-технологічний механізм, створений суспільством для забезпечення своїх життєвих потреб шляхом локалізації його у певному виді професійної діяльності, і призначений для виробництва унікального продукту [18, с. 20]. Спираючись на це В.К. Буряк розглядає педагогічну професію як соціальний механізм, створений суспільством для забезпечення потреби у прямій і цілеспрямованій передачі соціального досвіду від старших поколінь молодшим за рахунок локалізації її у певному виді професійної діяльності, і призначений для "виробництва" членів суспільства, котрі володіють певними суспільно-необхідними особистісними характеристиками [8, с. 24].

Кожна професія передбачає набір необхідних особистісних якостей, які інтегруючись у структурі особистості, створюють той чи інший рівень її професійної культури. Специфіка ж професійної культури визначається головним чином своєрідністю діяльності, широким спектром функцій, компетенцій, що покладаються на фахівця.

У широкому розумінні культура професійної діяльності - певний рівень виконання людиною своїх обов'язків. Рівень її сфор- мованості залежить від:

  • • спрямованості та стійкості соціально значущих мотивів діяльності (потреб, інтересів, цінностей, поглядів);
  • • відповідності психофізичних властивостей особистості вимогам професійної діяльності;
  • • ступеня розвитку психічних процесів особистості (мислення, пам'яті, емоцій, почуттів, волі);
  • • повноти та глибини засвоєних психолого-педагогічних і спеціальних знань, умінь, навичок, тобто набутого досвіду;
  • • соціальної активності [10].

Беручи до уваги суперечливий, діалектичний характер людської діяльності, професійна культура розглядається В.М. Гриньовою як певний ступінь оволодіння професією, тобто певними способами та прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованої духовної культури особистості [10]. З огляду на це, слід зауважити, що поняття "професійна культура педагога" та "педагогічна культура" не тотожні, оскільки педагогічна культура характеризує культуру педагогічної діяльності, яка здійснюється не лише педагогічними працівниками.

Педагогічна діяльність як складна динамічна система має свою специфічну структуру, до складу якої входять численні елементи. Уперше питання про структуру педагогічної діяльності було розглянуто Н.В. Кузьміною, якою було введено й обґрунтовано необхідність наявності гностичного, конструктивного, організаторського, комунікативного елементів професійної діяльності вчителя [13]. А.І. Щербаков доповнює цю структуру інформаційним, розвивальним, орієнтаційним та мотиваційним компонентами [26, с. 42]. Наявність на сьогодні розмаїття підходів до структури педагогічної діяльності (О.O. Абдулліна, В.І.Бондар,В.К.Буряк,Ф.Н.Гоноболін,В.М.Гриньова,Н.В.Гузій, М.Б. Євтух, Т.А. Ільїна, І.А. Зязюн, Л.В. Кондрашова, Л.С. Не- чепоренко, І.Т. Огородніков, О.П. Рудницька, В.О. Сластьонін, Г.В. Троцко та інші) підтверджує уявлення про неї як про складний системний об'єкт, що перебуває в складних зв'язках з усіма соціальними інститутами й чинить вирішальний вплив на розвиток суспільства.

Одним з центральних завдань вищого навчального закладу є створення, збереження та передача педагогічної культури як соціального феномену та формування її як якості особистості викладача. Таке завдання обумовлюється специфікою педагогічної діяльності, яка опосередковується історично сформованим соціо- культурним комплексом даного суспільства, що визначає цілі, зміст, сутність, конкретні форми і методи професійної діяльності.

Питання формування педагогічної культури вчителя має давню історію і знайшло своє відображення у працях провідних мислителів минулого. Однак, проблема педагогічної культури викладача ВНЗ уперше була поставлена в 1980-х рр. В.О Бара- банщиковим. Під педагогічною культурою викладача він розуміє певний ступінь оволодіння ним педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості у педагогічній діяльності, рівень розвитку його особистості. Описуючи складові педагогічної культури викладача, дослідник виділяє наступні:

  • • педагогічну спрямованість особистості;
  • • психолого-педагогічну ерудицію й інтелігентність;
  • • педагогічне спілкування й поведінку;
  • • педагогічну майстерність;
  • • систему професійно-педагогічних якостей;
  • • уміння поєднувати педагогічну й наукову діяльність;
  • • моральну чистоту;
  • • гармонію раціонального й емоційного;
  • • вимогливість;
  • • потребу в самовдосконаленні [4].

Разом з тим, дана система педагогічної культури викладача не може бути визнана універсальною, оскільки в ній представлені всілякі складові (педагогічна майстерність і вміння поєднати наукову й педагогічну діяльність, педагогічна спрямованість особистості та потреба в самовдосконаленні та ін.), але не показано їхній зв'язок; зафіксовані тільки професійно-особистісні характеристики, а власне педагогічній діяльності не приділено достатньої уваги.

У працях В.О. Барабанщикова педагогічну культуру розглянуто як специфічно професійне явище, але не показано взаємозв'язок компонентів, не зведено їх у систему. Таким чином, зміст професійно-педагогічної культури розкривається як система індивідуально-професійних якостей, провідних компонентів і функцій. Педагогічна культура в даному підході представлена як інтегрована якість особистості професіонала, синтез якості та майстерності, умова й передумова ефективної педагогічної діяльності, узагальнений показник професійної компетентності викладача й мета професійного самовдосконалення. Однак, виявлені О.В. Барабащиковим, а також С.Б. Єлкановим, О.А. Кобенком, С.С. Муциновим, сутнісні характеристики професійно-педагогічної культури роз'єднані, немає єдиної підстави у виділенні структурних і функціональних компонентів. Усе це надало поштовх до подальшої розробки й обґрунтування теоретичних основ побудови моделі професійно-педагогічної культури викладача вищої школи.

В.М. Гриньова [10] розглядає професійну культуру педагога як результат сформованості його духовної культури й як результат його професійно-педагогічної діяльності. Професійно-педагогічна культура викладача визначається як діалектична інтегрована єдність педагогічних цінностей: цінностей-цілей і цінностей-мотивів; цінностей-знань; технологічних цінностей; цінностей-властивостей; цінностей-відношень. Вони є свого роду осями координат, на основі яких окреслюється модель професійно-педагогічної культури, які спрямовують і коригують у соціальному, духовному, професійному, особистісному просторі діяльності педагога, його перфекціонізм. Указані цінності є структурними (відносно-статичними) компонентами, які гармонійно пов'язані з функціональними (процесуальними) компонентами [15, с. 356]. Функціональні компоненти забезпечують реалізацію професійно-педагогічної культури, її функцій - пізнавальної, гуманістичної, виховної, комунікативної, діагностичної, нормативної та захисної [15, с. 360].

Успішність професійно-педагогічної діяльності забезпечують сформовані показники, такі якості викладача, як-от: професійно спрямовані параметри (любов до студентів і професії, відданість своїй справі та ін.); інтелектуальні параметри (гнучкість, варіативність, самостійність мислення, увага, уява та ін.); індивідуально-психологічні якості (стриманість, вимогливість, спостережливість та ін.); соціально-психологічні якості (повага до людини, комунікативність, справедливість та ін.) [15, с. 360].

Сутність педагогічної культури В.К. Буряк убачає в інтегративній характеристиці педагогічного процесу, який включає єдність як безпосередньої діяльності людей з передачі накопиченого соціального досвіду, так і результатів цієї діяльності, закріплених у вигляді знань, умінь, навичок і специфічних інститутів такої передачі від одного покоління до іншого [8].

На думку В.К. Буряка, структуру педагогічної культури варто представити за допомогою блокового методу й виділити в ній когнітивний, поведінковий та інституціональний блоки [8, с. 49].

Когнітивний блок включає педагогічні знання, погляди й ідеї, у своїй конкретності становить нерозривну єдність двох складових - актуальної культури й культури накопиченої, або культури пам'яті. Актуальна педагогічна культура включає знання про ті форми й методи трансляції соціального досвіду, які реально функціонують у сучасному суспільстві; культура пам'яті зберігає інформацію про колишні форми й методи передачі суспільного досвіду, які нині не застосовуються у практиці навчання та виховання. Однак обидві складові у процесі педагогічної діяльності взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну. Поведінковий блок педагогічної культури включає відповідні норми, цінності, звичаї та традиції, оскільки будь-яка культура завжди має соціально-історичний характер. Норми ж педагогічної культури виступають у явній і письмовій зафіксованій формі, визначають як підготовку педагога, так і його подальшу діяльність. Інституціональний блок визначає можливості реалізації педагогічної культури через різні соціальні інститути, у тому числі навчальні заклади [8].

Функціями педагогічної культури, у підході В.К. Буряка, вступають: функція трансляції соціального досвіду; регулятивна, яка коригує поведінку того, хто навчає, а також якісні показники того, кого навчають, у процесі трансляції соціального досвіду; знакова; аксіологічна; творча функції [8].

Як бачимо, існує чимало підходів до трактування професійно- педагогічної культури, визначення показників її сформованості, при цьому високий рівень професіоналізму викладача завжди характеризується розвинутою здатністю до вирішення професійних завдань і розвиненим професійним мисленням.

Педагог стає майстром своєї справи, професіоналом у міру того, як він освоює й розвиває педагогічну діяльність. Історія школи й педагогічної думки - це процес постійного оцінювання, переосмислення, установлення цінностей, переносу відомих ідей і педагогічних технологій у нові умови. Уміння в застарілому, давно відомому побачити нове, гідно його оцінити, - становить основний компонент педагогічної культури викладача. На жаль, формування особистості викладача вищої школи, його професійно-педагогічної культури, у більшості випадків, проходить за межами освоєння досвіду вітчизняної й закордонної педагогіки вищої школи. Галузь історико-педагогічної культури вищої школи залишається викладачами в основному незасвоєною.

Педагогічна діяльність за своєю природою технологічна. У зв'язку із цим, функціонування професійно-педагогічної культури викладача варто розглядати як процес вирішення ріноманітних педагогічних завдань (аналітико-рефлексивних, конструктивно- прогностичних, организаційно-діяльнісних, оцінно-інформаційних, корекційно-регулювальних). Відтак, технологічний компонент професійно-педагогічної культури містить у собі способи та прийоми педагогічної діяльності викладача.

Безумовним є гуманістична спрямованість характеристики педагогічної культури, що має на увазі механізм задоволення різноманітних духовних потреб особистості (у спілкуванні, в одержанні нової інформації, у передачі накопиченого індивідуального досвіду) у професійно-педагогічній діяльності. Цінності педагогічної культури засвоюються та створюються особистістю у процесі діяльності, що підтверджує факт нерозривного зв'язку культури й діяльності. Засвоюючи цінності педагогічної культури викладач може перетворювати, інтерпретувати їх, що визначається як його особистісними особливостями, так і характером його науково-педагогічної діяльності.

Стає очевидним, що педагогічна культура є сферою творчого здобутку та реалізації педагогічних здібностей особистості, що формує свої індивідуальні сили й опосередковує процес присвоєння моральних, естетичних, правових й інших відносин, тобто, впливаючи на інших, створює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в діяльності. Педагогічна творчість жадає від викладача наявності ініціативи, здатностей, індивідуальної свободи, самостійності й відповідальності.

Таким чином, варто зробити висновок про те, що професійно- педагогічна культура викладача ВНЗ - це міра й спосіб творчої самореалізації його особистості в різноманітних видах педагогічної діяльності, спрямованої на освоєння, передачу та створення педагогічних цінностей і технологій.

Усе вищевикладене дає можливість вписати поняття професійно-педагогічної культури в категоріальний ряд: культура педагогічної діяльності, культура педагогічного спілкування, культура особистості викладача ВНЗ. Професійно-педагогічна культура викладача ВНЗ розкривається як узагальнена характеристика різноманітних видів його діяльності, зумовлюючи розвиток здібностей, інтересів, ціннісних орієнтації, здатностей особистості.

Розумінню сутності професійно-педагогічної культури викладача ВНЗ сприяють виділення й аналіз суперечностей її формування та розвитку.

Можна виділити три групи суперечностей формування та розвитку професійно-педагогічної культури викладача: соціокультурні, загальнопедагогічні й індивідуально-творчі.

Соціокультурні суперечності знаходять своє вирішення через пошук шляхів подолання кризи педагогічної культури. Причинами такої кризи, за справедливим твердженням М.М. Левіної, є відставання педагогічної системи від змін, що відбуваються в суспільстві, недооцінка соціокультурної ролі педагогічної освіти, відсутність необхідного педагогічного "банку інформації" тощо [14]. Криза педагогічної культури свідчить про наявність невідповідності між умовами навколишньої соціальної реальності, со- ціокультурними процесами та розвитком професійно-педагогічної культури викладачів ВНЗ. Усунення цих протиріч допомагає створити образ ідеального викладача вищої школи - ученого-пе- дагога, носія високої моральності, інтелігентності, ерудиції.

В умовах тривалої економічної й моральної кризи ефективність виховного впливу викладача знижується, оскільки на нього покладається подвійне завдання: він покликаний не лише формувати особистість майбутнього фахівця, розвивати основи його загальнолюдської та професійної культури, але зберігати й захищати особистість від моральної деградації. Викладач вищої школи повинен брати на себе відповідальність за утвердження норм і цінностей педагогічної культури як у своїй професійній діяльності, так і в оточуючому його соціальному середовищі.

Загальнопедагогічні суперечності відображують особливості освітнього процесу у ВНЗ, характер педагогічної взаємодії викладачів і студентів.

Інтенсивність пізнання й засвоєння нових цінностей педагогічної культури визначається зміною пріоритетів у теорії та практиці, рівнем розробленості технологій освітнього й виховного процесів, а також професійно-орієнтованими установками викладача, його мотивацією, ступенем задоволеності педагогічною діяльністю. Задля усунення даної суперечності важливе значення має спрямованість особистості викладача, педагогічних колективів на гармонійне оволодіння й розвиток цінностей-цілей, цінностей-знань, цінностей-технологій, на цілеспрямоване формування цінностей-відносин і цінностей-якостей у навчально-виховному процесі ВНЗ. Визнання нових педагогічних цінностей стимулює творчий пошук викладачів, сприяє утвердженню перспективних підходів, технологій, систем відносин у педагогічному процесі. У тих випадках, коли не відбувається систематичне відновлення арсеналу педагогічних цінностей, підвищується ймовірність появи стереотипних дій, елементів педагогічного консерватизму й застою.

Виявлення й усунення індивідуально-творчих суперечностей пов'язано з творчою самореалізацією особистості викладача у процесі педагогічної діяльності. Насамперед, це суперечності між суспільною формою існування професійно-педагогічної культури й індивідуально-творчою формою її присвоєння та розвитку. Традиційні форми трансляції педагогічної культури у ВНЗ, як правило, спрямовані на репродуктивні способи пізнання й відтворення педагогічних цінностей, у той час як їхня творча природа вимагає індивідуально-особистісних форм освоєння, що орієнтує педагогів на пізнання та переосмислення власного досвіду, на розвиток особистої педагогічної системи, професійного "Я", на перегляд ціннісних орієнтирів, а також на корекцію різних видів педагогічної діяльності відповідно до отриманого зворотного зв'язку.

Педагогічні цінності, як і будь-які інші духовні цінності, залежать від соціальних, політичних, економічних відносин у суспільстві. Бажане й необхідне на рівні суспільства часто вступають у протиріччя, які людина долає в силу своїх переконань, світогляду, ідеалів, здібностей.

У процесі формування професійно-педагогічної культури особливе місце займає розв'язання суперечності між педагогічними стереотипами, дидактичними кліше та необхідністю їхнього подолання. Педагогічна культура, як сфера творчої самореалізації особистості, припускає подолання власної "педагогічності", стереотипності в оцінках поведінки студентів і своєї власної поведінки, переоцінку власної методики викладання, варіювання прийомів педагогічного спілкування. Дана суперечність проявляється, зокрема, у прихильності викладача вищої школи до окремих форм і методів роботи, у визнанні їхньої універсальності, що обґрунтовується успішним попереднім досвідом. Така позиція викладача обумовлює регресивний варіант особистісної самореалізації, коли виникає ілюзія невичерпності минулого досвіду.

Факт суперечливої єдності наукової та педагогічної діяльності відзначався ще М.В. Ломоносовим, М.І. Пироговим, Т.Н. Гранов- ським та іншими. Проте, проблема оптимального співвідношення наукової та педагогічної діяльності у структурі професійної діяльності викладача залишається багато в чому недослідженою.

Молоді викладачі ВНЗ, які не одержали педагогічної підготовки в студентські роки, підвищують професійно-педагогічну культуру прослухавши курс педагогіки та психології вищої школи в роки навчання в аспірантурі або в системі внутрішньоуніверси- тетського підвищення кваліфікації.

У процесі педагогічного творчого самовираження потреба в особистісній самореалізації поступово стає домінуючою ціннісною орієнтацією педагога вищої школи. Професійна самореаліза- ція педагога - це завжди інтегральна сума того, що вже реалізовано, і того, що може бути здійснено потенційно.

Центральним чинником, що визначає рівень підготовки фахівців у вищій школі, є якість навчального процесу. Необхідної якості будь-якого процесу можна досягти тільки за умови націленості викладачів на використання сучасних наукових досягнень.

Отже, визначаючи професійно-педагогічну культуру викладача ВНЗ як міру й спосіб творчої самореалізації його особистості в різноманітних видах педагогічної діяльності, спрямованої на освоєння, передачу та створення педагогічних цінностей і технологій, необхідно забезпечити становлення й розвиток її когнітив- ного, поведінкового й інституціонального блоків у процесі підготовки до майбутньої викладацької діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші