Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Методика викладання у вищій школі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Професійна компетентність викладача в системі професійної освіти

Компетентність сьогодні - це одиниця виміру освіченості людини, оскільки здобуті вміння та навички є недостатнім виміром рівня якості освіти. Компетентність розглядається також як базова характеристика особистості, бачення вирішення проблемних ситуацій, стійка її частина, за якою можна передбачити поведінку людини як в життєвих ситуаціях, так і в професійних.

Компетентність розглядається як потенціал у спеціальній галузі. Відтак, поняття "кваліфікація" та "компетентність" тісно пов'язані, адже рівень професійної компетентності впливає на ступінь кваліфікації спеціаліста.

Необхідність забезпечення якості професійної підготовки у ВНЗ передбачає розгляд сутності професійної компетентності викладача.

Тлумачний словник іншомовних слів розкриває поняття "компетентний" як такий, що володіє компетенцією - колом повноважень якої-небудь установи, особи або колом справ, питань, які підпорядковуються чиємусь веденню. Competent (франц.) - компетентний, правочинний. Competens (від лат.) - відповідний, здатний. Competere - вимагати, відповідати, бути придатним. Competence (англ.) - здатність (компетенція) [21]. Тлумачний словник української мови поняття "компетентний" визначає як обізнаний у певній галузі, знаючий, той що за своїми знаннями або повноваженнями має право робити, вирішувати що-небудь. У словнику С. Ожегова компетентність визначається як глибока обізнаність людини щодо певного кола питань, як обсяг повноважень, наданих у відповідності з обізнаністю, і характеризується наступними якостями - знаючий, обізнаний, авторитетний у галузі [19].

Як бачимо, сфера компетентності розповсюджується як на певний рівень розвитку особистості, так і на її професійні обов'язки та можливості.

У психології існує досить усталена точка зору, відповідно до якої поняття "компетентність" включає знання, уміння, навички здійснення тієї чи іншої діяльності (А.Л. Журавльов, Н.Ф. Тализіна, Р.К. Шакуров, А.І. Щербаков та інші).

В.О. Сластьонін під професійною компетентністю розуміє особистісні можливості, що дозволяють фахівцеві самостійно й ефективно вирішувати професійні завдання, ефективно використовувати теоретичні знання та послуговуватися практичними навичками [22].

Загальна феноменологія професійної компетентності знайшла відображення в дослідженнях російських науковців В.А. Адольфа, Є.В. Бондаревської, Н.В. Кузьміної, А.О. Реана, А.В. Хуторської, І.О. Зимньої, а також українських педагогів Н.М. Бібік, В.І. Бондаря, О.В. Овчарук, О.І. Пометун та інших.

Е. Шорт розглядає поняття компетентності з чотирьох боків:

  • 1) поєднання вмінь, навичок, поведінки та дій у межах певної професійної діяльності;
  • 2) поєднання знань, умінь, навичок у певній діяльності, яка позбавлена критеріїв оцінювання;
  • 3) поєднання тих самих елементів, але з використанням стандартів;
  • 4) поєднання здібностей та особистих якостей певної людини [29].

У багатьох дослідженнях науковців компетентність розглядається не як комплекс умінь і навичок, а як досвід людини. Зокрема, В.А. Болотов, В.В. Сєриков визначають компетентність як синтез когнітивного предметно- практичного й особистого досвіду. Вони зауважують, що компетентність може існувати в різних формах: як ступінь умілості, а також як спосіб особистісної самореалізації, певного підсумку саморозвитку індивіда або прояву його здібностей [5]. Розглядаючи питання компетентності викладача вищої школи, можна побачити, що фахівці, здобуваючи практичний досвід викладання, прагнуть до самореалізації, під час вирішення практичних завдань отримують професійну задоволеність і тим швидше формують свою професійну компетентність.

Досліджуючи професійну компетентність, А.К. Маркова розуміє її як поєднання здатності та готовності індивіда до професійної діяльності [17]. Разом з тим, таке визначення є досить вузьким, оскільки професійна компетентність це не лише базові знання й уміння, а також здатність спеціаліста орієнтуватися у професійних чи життєвих ситуаціях, використовуючи знання та практичні навички, отримані у період навчання.

За поглядами Н.В. Баловсяк, професійна компетентність - це найвищий рівень професійної майстерності - знань, умінь, розвитку здібностей, результатів і способів діяльності людини, норм поведінки, внутрішніх мотивів, що надають людині можливість досягти високих результатів у певній професійній діяльності. Компетентність являє собою здатність особистості виконувати професійну діяльність на найвищому рівні майстерності [3]

Е.Ф. Зеєр, О.Н. Шахматова вважають професійну компетентність однією зі складових професіоналізму та визначають її як сукупність професійних потреб, професійної придатності, професійної задоволеності, професійного успіху [25, с.251].

Професійну компетентність можна розглядати як комплекс теоретичних знань і практичних навичок, що може бути ускладнений у залежності від завдань, цілей і зовнішніх вимог, відповідність набуття практичного досвіду й синтезу знань, де наслідком може бути статус професіонала. Крім того, професійна компетентність має охоплювати гуманістичні й етичні погляди майбутніх фахівців як важливі ціннісні орієнтири їх професійної діяльності. Для викладача вищого навчального закладу ще одним досить важливим аспектом професійної компетентності є педагогічна компетентність.

Педагогічна компетентність містить у собі знання, уміння, навички, а також способи та прийоми їхньої реалізації в діяльності, спілкуванні, розвитку (саморозвитку) особистості.

Діяльнісна складова структурно-змістовних характеристик педагогічної компетентності включає знання, уміння, навички та способи здійснення педагогічної діяльності, у той час як комунікативна складова насичена знаннями, уміннями, навичками та способами здійснення педагогічного спілкування. Як перша, так і друга компоненти педагогічної компетентності взаємообумовле- ні у процесі розвитку цілісних професійних якостей, необхідних для здійснення ефективної навчальної роботи через аудиторну та позаудиторную роботу на курсах підвищення кваліфікації.

До структури професійної компетентності сучасні дослідники включають також комунікативну компетентність. Розуміння сутності цього феномену показано у працях С.Л. Брат- ченка: повага й уважність до співрозмовника, безстороння зацікавленість, здатність установлювати контакт; здатність слухати та чути; емпатія; мистецтво допомоги співрозмовникові у висловленні своєї думки; здатність адекватно виражати власну позицію; комунікативна гнучкість і конструктивність, готовність розв'язувати міжособистісні проблеми; здатність працювати в "команді" [7, с. 143].

Спираючись на погляди зарубіжних і вітчизняних дослідників, професійну компетентність можна розглядати як якісну здатність і готовність особистості до продуктивної діяльності, що базується на системі професійних компетенцій (знань, умінь, навичок і досвіду ефективної діяльності), та орієнтована на самостійну активність фахівця у пізнавальних процесах при виконанні професійних функцій.

Використання операціонального підходу до результатів педагогічної діяльності визначило місце системи компетенцій в освітньому процесі. У цьому сенсі, поняття "компетенцій" збігаються з можливістю реалізації цілей освіти, але ці цілі мають бути формалізовані, операціонально перевірені. З одного боку, компетенції - більш детальний розподіл узагальнених цілей освіти та більш високий рівень їх конкретизації, з іншого боку, компетенції - діяльнісна складова здобутої освіти, що дозволяє виявитися знанням, умінням і навичкам у незнайомій ситуації, тобто є більш високим рівнем узагальнення останніх. У цьому зв'язку варто звернути увагу на те, що компетенції є важливою педагогічною умовою досягнення мети освіти, оскільки завдяки ним той, хто навчається, виступає як активний носій суб'єктивного досвіду.

Компетенція не зводиться до простої суми знань і вмінь через те, що значна роль у її прояві належить обставинам, тобто умовам, у тому числі - педагогічним. Володіти сукупністю компетенцій, необхідних для успішної інтеграції в сучасному соціумі, - означає вміти мобілізувати в даній ситуації отримані знання й досвід. Компетенція одночасно тісно позв'язує мобілізацію знань, умінь і поведінкових відносин, налаштованих на умови конкретної діяльності.

Існує розподіл компетенцій на загальні, базові та спеціальні. Загальні компетенції визначають сутність усіх професійних видів діяльності. Ядро загальних компетенцій утворюють адаптація, соціалізація, інтеграція в соціум і самореалізація особистості. В умовах, коли освіта перестає здійснювати лише трансляцію культури й усе більшою мірою стає механізмом її породження, траєкторію розвитку освітніх процесів у новій соціокультурній ситуації можна сформулювати в такий спосіб: досягнення нової якості підготовки молоді за рахунок розвитку їх загальних ком- петенцій на основі відновлення гармонійного розвитку взаємозалежних систем: Людина - Соціум - Природа.

Загальні компетенції людей, що навчаються, можна представити як послідовне досягнення людиною більш високого освітнього рівня, що можливо за умови руху наступними щаблями:

  • • досягнення елементарної та функціональної грамотності, коли на доступному, мінімально необхідному рівні формуються первісні знання, світоглядні та поведінкові якості особистості, необхідні для наступної більш широкої й глибокої освіти;
  • • одержання загальної освіти, де людина здобуває необхідні та достатні знання про навколишній світ і опановує найбільш загальні способи діяльності, спрямовані на пізнання та перетворення тих або інших об'єктів дійсності;
  • • розвиток загальних компетенцій, пов'язаних із формуванням на базі загальної освіти таких значущих для особистості та суспільства якостей, які дозволяють людині найбільш повно реалізувати себе в конкретних видах трудової діяльності, що відповідають суспільно необхідному поділу праці й ринкових механізмів стимулювання найбільш продуктивного й конкурентоспроможного функціонування працівника тієї або іншої кваліфікації і/або профілю;
  • • оволодіння культурою, коли людина не тільки усвідомлює ті матеріальні й духовні цінності, які залишені їй у спадщину попередніми поколіннями, але й здатна адекватно оцінювати свою особисту участь у розвитку суспільства, вносити свій внесок у безперервний культуротворчий процес, як власного соціуму, так і цивілізації в цілому;
  • • формування індивідуального менталітету особистості - тих стійких, глибинних підвалин світосприйняття, світогляду й поведінки людини, які надають особистості властивість унікальної неповторності у сполученні з відкритістю для безперервного збагачення власних ментальних цінностей і здатністю до всебічної самореалізації в духовному просторі людства.

Специфіка педагогічних цілей щодо розвитку загальних ком- петенцій полягає в тому, що вони формуються не у вигляді дій педагога, а з погляду результатів діяльності того, кого навчають, з погляду ефектів його просування й розвитку у процесі засвоєння певного соціального досвіду.

У системі формування професійної компетентності викладачів повинно забезпечуватися формування в них здатності до самостійного управління власного діяльністю, до керівництва самим собою. Таке самоврядування може відбутися тільки в тому випадку, якщо буде сформовано:

  • 1) понятійну основу професійно-педагогічної компетентності;
  • 2) емоційно-ціннісну основу сприйняття цілей і засобів освіти;
  • 3) операціональну основу (формування вміння взаємодіяти з об'єктами освітнього процесу).

Загальні компетенції - це визначальні компетенції, оскільки вони відповідають умовам реалізації, які ані обмежені, ані занадто специфічні, але є, до певного ступеня, універсальними.

С.Е. Агапов і І.Г. Шишов пропонують структуру змісту загальних компетенцій, розвиток яких сприяє ефективній інтеграції тих, кого навчають, у суспільство, що представляє собою наступні здібності й здатності:

  • • відшукувати - запитувати різні бази даних, одержувати інформацію тощо;
  • • вивчати - організовувати взаємозв'язок знань і систематизувати їх, організовувати свої власні прийоми навчання тощо;
  • • думати - критично ставитися до того або іншого аспекту розвитку наших суспільств, займати позицію в дискусіях і формулювати свою власну думку тощо;
  • • включатися в діяльність - входити у групу або колектив і вносити свій внесок, нести відповідальність тощо;
  • • співробітничати - співробітничати та працювати у групі, домовлятися на основі розумного компромісу тощо;
  • • адаптуватися - використовувати нові технології засвоєння інформації й комунікації, показувати стійкість перед труднощами тощо [12].

Професійна компетентність педагога виражає особисті можливості викладача, що дозволяють йому самостійно й досить ефективно вирішувати педагогічні завдання. Для цього необхідно знати педагогічну теорію, уміти й бути готовим застосовувати її на практиці.

Структура професійної компетентності педагога розкривається через його педагогічні вміння, що представляють собою сукупність усіляких дій, які, насамперед, співвідносяться з функціями педагогічної діяльності, значною мірою виявляють індивідуально-психологічні особливості викладача.

Процес формування професійної компетентності викладача, обумовлений структурою його особистості, як-от:

  • • основні компоненти соціокультурного досвіду взаємозалежні від потреб і здатностей особистості;
  • • пізнавальний досвід виявляється в знаннях (світоглядних, орієнтовних, оцінних) і в особливостях таких процесів, як сприйняття, осмислення, запам'ятовування, застосування, систематизація, узагальнення;
  • • досвід набуття вмінь формується в діяльності, пов'язаній з оволодінням організаційних, інтелектуальних, дослідницьких, комунікативних, рефлексивних умінь, а також у творчості, адаптації до мінливих умов і в самовираженні особистості.

Теоретичну основу організації навчального процесу в системі підготовки майбутнього викладача ВНЗ формують провідні принципи, методи та прийоми навчання. Серед них центральне місце посідають принципи гуманізації та гуманітаризації освіти. Так, принцип гуманітаризації реалізується через розширення й поглиблення загальної гуманітарної культури педагогічних працівників, розширення їхнього соціокультурного кругозору й засвоєння ними загальнолюдських цінностей. Принцип гуманітаризації полягає у посиленні спрямованості підготовки на розвиток особистості студента засобами навчального процесу.

Принцип гуманізації полягає в утвердженні особистості того, хто навчається, як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків того, хто навчається, і довкілля на основі засвоєння широкого кола гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах професійної діяльності.

Таким чином, професійна компетентність як інтегральна якість особистості може бути представлена узагальненою еталонною моделлю. Згідно неї, компетентна особа здатна на основі осо- бистісної зацікавленості в результаті, моделювати й оцінювати наслідки своїх дій на тривалу перспективу; це сприяє її переходу з позиції індивіда, який засвоює накопичений досвід, у позицію творця, який створює певні цінності в ході професійно-педагогічної діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші