Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Методика викладання у вищій школі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Студент як об'єкт педагогічної діяльності

Студентство - найбільш культурна частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції. У науковій літературі ще немає повного визначення поняття "студентство", як і немає однозначного тлумачення характеру та специфіки праці студентства. Однак є значний інтерес до цієї соціальної групи, що, насамперед, пояснюється необхідністю підвищення якості підготовки фахівців.

"Студент" у перекладі з латинської означає "той, котрий сумлінно працює", "той, хто бажає знання". За визначенням А.С. Власенко, "студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства й характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою та психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи в суспільному виробництві, науці й культури є головним й у більшому ступені основним заняттям" [2, с. 5].

Т.В. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є складовою частиною такої суспільної групи, як молодь. Як соціальна група вона наділена всіма якостями, притаманними молоді. У той же час студентство має свої особливості. Однією з таких специфічних особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлює, що вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального просування [3].

Студентство - це мобільна група, метою існування якої є організована за певного програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному та духовному виробництві [6, с. 67]. Важливою особливістю студентства є те, що активна взаємодія з різними соціальними інститутами суспільства, а також специфіка навчання у вищому навчальному закладі створюють для студентів значні можливості для спілкування. Тому досить висока інтенсивність спілкування - це специфічна риса студентства.

Соціально значущою рисою студентства є також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Однак у силу недостатності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ життя деякі студенти від справедливої критики переходять до критицизму й навіть до нігілізму.

Права й обов'язки студентства визначені законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", Положенням про вищий навчальний заклад.

Студенти мають гарантоване державою право на:

  • • навчання для набуття певного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівнів;
  • • вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних і індивідуальних програм, позакласних занять;
  • • одержання направлення на навчання, стажування в інших закладах освіти, у тому числі за кордоном;
  • • користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;
  • • доступ до інформації в усіх галузях знань;
  • • участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
  • • забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України;
  • • трудову діяльність у встановленому порядку у позаурочний час.

Обов'язками студентів є:

  • • дотримання законодавства, моральних, етичних норм;
  • • систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;
  • • підвищення загального культурного рівня;
  • • виконання уставу, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студент є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяльності педагога матеріалізуються в знаннях, уміннях, навичках, у рисах характеру іншої людини. Своєрідність даного об'єкта полягає в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, однак не педагогічної, а навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об'єктом діяльності студента є наукова, теоретична та практична інформація, яку він повинен опанувати. Продуктами його діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні. Таким чином, у студента, як суб'єкта діяльності, є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента - допомогти йому знайти себе. При організації викладачем впливу на об'єкт потрібно враховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залежності від педагогічного впливу на нього, тому необхідно враховувати особливості його сприйняття, розуміння, запам'ятовування, характеру, специфіки формування загальних і специфічних здібностей. Студент не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання. Саме викладачі повинні допомогти студентові стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоствердження, самовдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом відбулися істотні зміни: він став більш критичним, активним, самостійним, прагне раціонально використати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент припускає, що він може виразити своє незадоволення кваліфікацією викладача; однак при цьому в стосунках втрачається та стабільність, що ґрунтувалася на взаєминах старшого й молодшого, досвідченого й недосвідченого. Студент хоче відчути повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, визнання права бути вислуханим, права на самовираження, визнання його потреб законними. Студент жадає від викладача самокритичності.

Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу людини, має свою специфіку. Ще К.Д. Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років самим "рішучим", указуючи на те, що в цьому віці визначається спрямованість у способі мислення людини та її характері.

Соціолог В.М. Шубкін називає вік від 17 до 25 років "судьбоносным" періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки покликання, вибір пріоритету, перехід від книжкових романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення родини. Усе це пов'язано з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому:

  • • це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості, саме на нього доводиться досягнення стабільності більшості психічних функцій;
  • • це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; однак фахівці з психології та фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена в студентів не повного мірою (присутні не- вмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх учинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);
  • • у той же час - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;
  • • це період формування якостей характеру й інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та пік більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 роки, надалі у 27, 29 років - спад, пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років, пік розвитку мислення від 20-22 до 25 років) [8].

Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі зазвичай навчання та виховання випереджали розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджає навчання та виховання. Коло інтересів студентів не обмежується тільки навчальним процесом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На студентський вік припадає період процесів активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність опанувати необхідну для суспільства сукупність соціальних ролей (фахівця, батька, матері, суспільного діяча). Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них належить педагогіка, психологія, соціологія, філософія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб'єкта діяльності й індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу.

У студентів підвищується інтерес до моральних проблем (ціль, спосіб життя, обов'язок, любов, вірність). Підсилюється цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, уміння володіти собою.

У структурі особистості необхідно виділити чотири групи властивостей, тобто стійких особливостей, які проявляються в різних видах діяльності. Це наступні чотири групи властивостей, які варто мати на увазі при оцінці особистих якостей студентів, а саме:

  • • характер - сукупність основних, стрижневих властивостей особистості, які визначають стиль її поведінки в суспільстві. Спрямованість - це основа, що визначає психологічний зміст властивостей особистості, це своєрідний стрижень особистості;
  • • темперамент - психічна властивість особистості, яка визначає динаміку її проявів у різних видах діяльності;
  • • здібності, тобто психічні властивості особистості, що являють собою потенційні й реальні можливості людини у виконанні тієї або іншої діяльності;
  • • спрямованість особистості, до якої належать її потреби, мотиви, цілі, переконання, ідеали.

У пошуках доцільних навчально-виховних впливів варто спиратися на існуючі типології студентів. Так, в основу типології Б.Г. Ананьева покладено такі критерії: ставлення до навчання, наукова й суспільна активність, загальна культура й почуття колективізму [1].

Тип 1. Студент відмінно вчиться з профілюючих, загальнотеоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідною роботою. Має високу культуру. Бере активну участь у суспільній роботі. З колективом пов'язаний різнобічними інтересами. Це - ідеал сучасного студента.

Тип 2. Студент добре вчиться. Вважає одержання спеціальності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільними дисциплінами цікавиться в межах програми. Пов'язаний з колективом навчальними та професійними інтересами. Бере участь у суспільній роботі. Оцінюється викладачами та колегами як гарний студент.

Тип 3. Студент, що відмінно встигає в навчанні, розглядає науку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє цікавість до суспільних наук як засобу пояснення дійсності та своєї поведінки. Має високу загальну культуру. Активний у суспільній діяльності, з колективом пов'язаний широкими науковими інтересами. Студент цього типу - майбутній учений. Серед цих студентів є такі, хто займається лише наукою, а всі інші заняття вважає порожньою витратою часу. Саме про них говорять - "раціоналіст XXI століття".

Тип 4. Студент, що встигає в навчанні, активно цікавиться суспільними науками понад програми; однак науково-дослідною роботою, як правило, не займається. Загальна культура обмежена професійними інтересами. Винятково активний у суспільній роботі й у житті колективу, інтереси якого розглядає як власні. Це активний суспільний діяч. Його поважають за чесність, принциповість, єдність слова та справи.

Тип 5. Студент встигає в навчанні з усіх дисциплін. Науково-дослідною роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основні сфери своїх інтересів і діяльності. У суспільному житті не бере активної участі. З колективом його пов'язують культурні й розважальні інтереси. У студентському колективі він - визнаний ерудит, знавець сучасного мистецтва. Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре вчиться й сумлінно ставиться до майбутньої професії.

Тип 6. Студент погано вчиться, має низьку успішність. Науково-дослідною роботою не займається. Пасивний щодо участі в суспільній діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов'язаний головним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, що вважає себе "оригіналом", іноді морально нестійкий. У вищому навчальному закладі він учиться тому, що це "модно", "усі йдуть". Свою майбутню професію не любить і цінить її лише як джерело існування. Учиться з мінімальним зусиллям, де є можливість, використовує шпаргалку.

У науково-методичній літературі можна зустріти розподіл студентів за рівнем відповідального ставлення до навчальної діяльності. Критерієм відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань, строк їхньої здачі, зацікавленість роботою. Виходячи з цих критеріїв, студенти розділяються на дійсно відповідальних, виконавців і безвідповідальних.

Дійсно відповідальних студентів характеризує творчий підхід до виконання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обсягах, мають бажання вести наукову роботу.

Виконавці виконують "від і до" всі вимоги, їхнє ставлення до роботи - формальне, відсутнє бажання працювати, завдання дуже часто виконуються в останній момент.

Безвідповідальні виконують завдання епізодично.

Варто відмітити, що більшість студентів належить до другої групи.

У процесі професійної підготовки майбутніх фахівців важливо враховувати їх професійні плани. Показниками характеру та дієвості життєвої програми особистості М.М. Фіцула вважає систему інтересів, бажань й устремлінь; комплекс ділових якостей: єдність слова та діла, самостійність, ініціативність, відповідальність, працездатність, уміння доводити розпочату справу до кінця тощо [7].

В.Т. Лисовський з огляду на ставлення студентів до обраної професії виокремлює такі типи студентів, як-от: "гармонійний", "професіонал", "академік", "громадський працівник", "аматор мистецтв", "старанний", "середняк", "розчарований", "ледар", "творчий", "богемний" [5].

Отже, існують різні види типізації студентів, які у певній мірі можуть допомогти викладачеві в організації навчально-виховної роботи, проте не слугують підставою до навішування на студентів таких собі ярликів, які остаточно визначають сутність їх особистості.

Найважливішою умовою успішного всебічного розвитку кожного студента є розуміння ним своєї неповторності, індивідуальності. Індивідуальність - це своєрідність психіки особистості індивіда, її неповторність. Вона виявляється в рисах темпераменту й характеру, в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини. Із вступом до навчального закладу студент проходить соціальну адаптацію до навчального процесу. Соціально-педагогічна адаптація - це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжособистісних відносин групи [6, с. 73].

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при надходженні до вищого навчального закладу й у перші місяці навчання в ньому - до скептичного, критичного й іронічного ставлення до викладачів, режиму ВНЗ. Якщо на першому курсі кількість "діад" і "тріад" (мікрогруп, об'єднаних дружніми відносинами) у групах незчисленне, то до третього курсу майже кожен студент є представником якоїсь із груп, які відрізняються своєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій, інтересів.

На перших курсах складається студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усвідомлюється покликання до вибраної праці, дозвілля, побут, установлюється система роботи щодо самоосвіти та самовиховання професійно-значущих якостей. На жаль, при зарахуванні абітурієнта до вищого закладу освіти в основному враховується лише його успішність - рівень знань.

Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викладач майже не має можливості враховувати індивідуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кожного студента. У куратора час на спілкування зі студентами теж обмежений. Тому першокурсники дуже часто почувають дискомфорт. Умови діяльності у ВНЗ - це якісно інша система взаємин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідність самостійної регуляції своєї поведінки, наявність того ступеня свободи організації своїх занять і побуту, які ще недавно були недоступні.

В адаптації студента М.М. Фіцула виокремлює три фази [7]:

  • 1) до середини першого семестру в студентів формується психічна реакція організму на нові умови вищого навчального закладу;
  • 2) до середини другого семестру відбувається перебудова пристосовницьких механізмів, динамічного стереотипу, психічних процесів;
  • 3) до кінця першого курсу завершується період усталеної адаптації, відбувається формування динамічного стереотипу та пристосовницьких реакцій.

Система якості підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності й успішність адаптації до освітнього процесу залежать від своєчасної кількісної й якісної оцінки результатів навчання кожного студента, моніторингу професійного зростання; реалізації самоконтролю та принципу коригувальних зворотних зв'язків на всіх етапах засвоєння освітньої програми й виробничих практик; відкритості освітнього середовища для всіх учасників педагогічного процесу. Успіхи й невдачі функціонування цієї системи залежать від ступеня активності та залучення до навчально-пізнавальної діяльності кожного студента.

Як показують спостереження, причини повільності адаптації студентів слід шукати в організації навчальної роботи першокурсників. Головна проблема полягає в тому, щоб визначити сукупність педагогічних дій і засобів, що спрямовують навчальну діяльність студентів, адаптацію їх до освітнього процесу, ретельніше продумати перехід від педагогічної дії до педагогічної взаємодії, співпраці та співтворчості в системі відношень "викладач - студент", організацію оптимального моніторингу й самоконтролю за навчальними успіхами майбутніх спеціалістів.

Успішність адаптації, її творчий характер у більшості залежить від позитивної навчальної мотивації та сформованості вмінь самоконтролю в студентів. На жаль, позитивний настрій першокурсників швидко змінюється апатією, розгубленістю, утратою віри в особистісні сили. Це відбувається у випадках, коли на заняттях й у позааудиторній роботі немає чіткої постановки навчальних завдань, ясних вимог і систематичного контролю. Більшість першокурсників морально не готові до самостійної роботи, а тим більш до самоконтролю особистісних досягнень у навчальному процесі. Часто студенти не знають, з чого почати, як розподілити зусилля й час, не впевнені, що зможуть упоратися з обсягом навчальної роботи.

У кожного студента-першокурсника може й повинен бути індивідуальний поетапний графік роботи із зазначенням обсягу, термінів виконання, форм і видів контролю й самоконтролю результатів навчальної діяльності. Вчасно поставлені навчальні завдання дозволяють оперативно відстежувати хід роботи, коректувати її, диференційовано оцінювати досягнуті результати. В адаптаційних процесах, які виступають важливою умовою ефективності освітнього процесу, важливе місце повинен посідати не тільки контроль з боку викладача, але, перш за все, самоконтроль студенів.

Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки та дівчата, які мають виробничий стаж, легше адаптуються, ніж учорашні школярі. Адаптації першокурсників вищого навчального закладу сприяє така система заходів: комплектування академічних груп з урахуванням психологічних особливостей студентів і їхньої психологічної сумісності, ритуал "Посвята в студенти", виступи викладачів, курс "Введення в спеціальність", знайомство з історією вищого навчального закладу та його випускниками.

Формуванню колективу сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз'яснення значущості навчання, його мети та завдань, стимулювання активу щодо зміцнення колективу; розвиток свідомості, творчості, дружби, взаєморозуміння; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; прояв турботи про студентів, урахування їхніх запитів.

У студентському житті схрещуються лінії формальних і неформальних зв'язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не враховуючи побажання студентів та інших факторів сумісності й рівня соціальної зрілості.

Протягом навчання у ВНЗ відбувається певний розвиток навчально-пізнавальної діяльності студентів, який є спрямовуючим вектором розвитку їх особистості.

І курс. Тут відбувається адаптація студента до умов вищої школи, її форм, методів. Разом з тим, цей період характеризується адаптацією до нових форм і стосунків колективного життя, зміною соціальних ролей. Часто поведінка студентів характеризується високим ступенем конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття наявних порядків, правил, норм у поведінці), відсутністю диференціації власних ролей у поведінці [7, с. 40].

На першому курсі навчання важливо не допустити розбіжностей між очікуваннями першокурсників і характером навчальної діяльності. Розходження між запроектованими цілями та реальними засобами їх досягнення породжує в студентів розчарування, негативну навчальну мотивацію та низьку результативність навчальної роботи. Важливо, щоб цілі освітнього процесу було спрямовано не тільки на забезпечення психологічного комфорту, але й на високий ступінь активності студентів у навчальній діяльності, самопрограмуванні особистої адаптивної поведінки.

II курс визначають як період найнапруженішої навчальної діяльності студентів, інтенсивного формування їх загальнонав- чальних умінь і навичок, засвоєння основ загальної культури суспільства, закладання основ базової підготовки, загальних компетенцій.

На III курсі починається спеціалізація, у студентів формується інтерес до наукової роботи, з'являються професійно значущі мотиви, розпочинається період професійної адаптації.

IV курс, згідно існуючої двохступеневої професійної підготовки, є періодом інтенсивного професійного становлення, який завершується отриманням диплома бакалавра. У цей час у студентів формуються остаточні життєві плани, з'являється здатність до проектування власної особистості, її наближення до умов обраної професії, відбувається становлення ціннісних орієнтацій. Поведінці студентів властива цілеспрямованість, налаштованість на участь у науково-дослідній роботі, на формування культури розумової праці та доцільного дозвілля.

Останнім часом з'явилася тенденція в більшості студентів, пов'язана з розвитком Болонського процесу, планувати, а у подальшому реалізовувати, після отримання кваліфікації "бакалавра" іншу професію чи напрям професійної підготовки. Існують приклади, коли студент, отримавши диплом, не вважає за потрібне взагалі продовжувати навчання, або обирає іншу спеціалізацію в іншому вищому навчальному закладі. Відтак, розвиток професійно значущих і широких соціальних мотивів у студентів IV курсу є досить актуальним завданням викладача вищої

школи. З іншого боку, можливість мобільності студентів вимагає створення необхідних умов навчання та виховання, що сприяють підвищенню рейтингу даного навчального закладу та запобігають відтоку студентів.

V курс обумовлює появу в студентів нових цінностей особистого та суспільного життя, майбутньої професійної діяльності.

Урахування індивідуально-психологічних особливостей студентів є важливою умовою якості навчально-виховного процесу у ВНЗ, одним з найбільш значущих дидактичних принципів.

Завдання полягає в тому, щоб уже з перших днів перебування у вищій школі готувати студентів до професійного зростання, самоствердження в професійному середовищі; розвивати їх позитивну навчальну та трудову мотивацію; формувати в них навички самостійної роботи й самоконтролю за її результатами, здатність адаптуватися до різних ситуацій виробничо-економічного середовища, у якому доведеться жити та працювати.

Термінологічний словник розділу

НАВЧАЛЬНА РОБОТА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ - це частина трудової діяльності з підготовки фахівців вищої кваліфікації, що включає види конкретних робіт, визначених структурою навчального плану спеціальності.

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ - інтегрована якість особистості, результат інтенсивної довгострокової педагогічної діяльності, що передбачає високий рівень продуктивності праці.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА АДАПТАЦІЯ - це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему міжособистісних відносин групи.

СТУДЕНТСТВО - це мобільна група, метою існування якої є організована за певного програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному та духовному виробництві.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші