Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Методика викладання у вищій школі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ в РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Сучасні проблеми професійно-педагогічної культури викладача вищої школи зарубіжжя

Вивчення й осмислення досвіду закордонної вищої школи виступає необхідною умовою подальшого вдосконалення підготовки українських педагогічних кадрів. Порівняльний аналіз різних освітніх систем, їхня критична оцінка дозволяють побачити їх загальні та специфічні риси. Пошук у закордонному досвіді тільки негативного, неприйнятного нібито для нашого суспільства привів до недооцінки багатьох перспективних напрямів у закордонній педагогіці. На жаль, сьогодні спостерігається інша крайність, коли багато хто зовні привабливі підходи, технології навчання й виховання намагається в чистому вигляді перенести та вписати в українську систему підготовки фахівців. Недостатнє усвідомлення реальної суспільно-педагогічної ситуації, стану матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу, традицій і досвіду, що склався, морально-психологічних обставин, нерідко перешкоджають упровадженню будь-яких, навіть найкращих, ідей, найефективніших методик.

Система вищої освіти в розвинених країнах світу досить рухлива, мобільна, вона оперативно реагує на зміни, що відбуваються в економіці, науці, культурі. Найбільш характерними її рисами є: висока відкритість, високий рівень одержуваних знань і професіоналізму, взаємодія ВНЗ з наукою та промисловістю, орієнтація на науково-технічний прогрес.

Вища освіта стала необхідністю, вона все більш доступна для всіх верств населення. Провідні індустріальні країни (США, Японія, Німеччина) уже протягом багатьох років збільшують прийом молоді до ВНЗ. Якщо престижні приватні університети ведуть відбір абітурієнтів на конкурсній основі, то майже всі місцеві коледжі, зокрема в США, практикують форми відкритого прийому, що дозволяє всім бажаючим одержувати вищу освіту. На поліпшення якості знань спрямовано впровадження нових технологій навчання, оптимальне використання сучасної обчислювальної й навчальної техніки, підвищення ролі самостійної, індивідуальної роботи студентів у ВНЗ зарубіжжя.

Очевидно, що зміни, які відбуваються в цілях, завданнях, змісті роботи закордонної вищої ніколи пред'являють підвищені вимоги до професійної діяльності викладача: готовність навчати не тільки самих здібних, але й усіх бажаючих; забезпечення індивідуальної спрямованості навчання; поєднання наукової та педагогічної діяльності, розвиток демократичних відносин зі студентами та ін. У зв'язку з цим доцільно розглянути принципи формування професорсько-викладацького складу у ВНЗ зарубіжжя.

У більшості закордонних країн відсутня конкурсна система й призначення на викладацьку посаду здійснюється на контрактній основі. Наприклад, у США призначення на посаду вищого рівня - професора або повного професора й асошієт-професора затверджується вищим органом ВНЗ - радою опікунів; на посаду професора, інструктора - президентом університету. Таким чином, посадові сходинки надають можливість для помітного просування по службі, створюють позитивну мотивацію для підвищення професійної майстерності викладачів.

При призначенні викладача на будь-яку педагогічну посаду у ВНЗ беруть до уваги його педагогічну та наукову кваліфікацію (у тому числі обсяг і зміст наукових публікацій), наявність ученого ступеня, рекомендації окремих фахівців і організацій. Перевагою під час займання посади користуються особи, що мають учений ступінь доктора наук.

Для одержання вченого ступеня доктора здобувачеві необхідно представити до захисту дисертацію, що містить результати оригінального дослідження. Процедура захисту досить спрощена: не потрібні попередні наукові публікації, автореферат. Дисертація представляється на розгляд докторському комітету кафедри або факультету, що ухвалює рішення щодо присвоєння вченого ступеня доктора наук.

Трохи інший механізм захисту дисертацій склався у ВНЗ Німеччини. Після захисту першої докторської дисертації здобувач має право захищати другу докторську дисертацію, для того щоб стати "повним" доктором. Захист проходить у вигляді публічного виступу, тему якого (одну із трьох, запропонованих здобувачем) визначають професори цієї спеціальності. Після читання лекції-виступу проводиться дискусія. Не пізніше, ніж через тиждень рада професорів ухвалює рішення щодо присвоєння здо- бувачеві наукового ступеня. Відзначимо цікаву особливість: після захисту докторської дисертації здобувач може бути обраним на посаду професора тільки в іншому ВНЗ, а не в тому, де відбувався захист.

Системи атестації науково-педагогічних кадрів у США та Німеччині свідчать про різні підходи в оцінці наукової кваліфікації, але очевидним є те, що у порівнянні з нашою системою вони більш демократичні й короткострокові, не вимагають позамежної емоційно-психологічної та фізичної напруги. Відомо, що у багатьох країнах використовується американська система атестації наукових кадрів. Наявність у ВНЗ досить великої кількості професорів різних спеціальностей створює атмосферу високої інтелектуальної концентрації, сприяє інтеграції наукових інтересів, розгортанню оригінальних науково-дослідних робіт.

Докторський ступінь в США дозволяє не тільки займати викладацькі посади у ВНЗ, але й відкриває широкі можливості для прикладання своїх інтелектуальних сил і здібностей у сфері бізнесу та виробництва. Дуже багато перспективних молодих учених з матеріальних міркувань або у пошуках кращої дослідницької бази надають перевагу науково-дослідній роботі на промисловості, а не викладацькій діяльності. На жаль, подібна ситуація спостерігається й у наших ВНЗ: найбільш талановиті, перспективні молоді вчені йдуть із вищої школи в сферу бізнесу та виробництва, рідкіше в сферу академічної науки.

Інша особливість викладачів вищої школи США, особливо університетів, - поєднання науково-педагогічної діяльності з роботою наукових консультантів у промислових лабораторіях, дослідницьких центрах; радників при урядових органах. Спочатку ряд університетів навіть зобов'язував викладачів до такої роботи, але пізніше підвищений інтерес учених до вигідних контрактів федерального уряду та приватних фірм призвів до того, що робота за сумісництвом стала перешкодою для виконання ними своїх прямих обов'язків.

Дана ситуація, за твердженням американських експертів, призведе до того, що ВНЗ, залучені в обслуговування економіки та виробництва, не можуть здійснювати свої функції навчання студентів і підтримки наукових знань на необхідному рівні. Для того щоб забезпечити навчальний процес викладацькими кадрами, деякі університети змушені були обмежувати роботу за сумісництвом одним днем на тиждень.

Отже, надмірне захоплення викладачів високооплачуваною роботою за межами ВНЗ негативно вплинуло на організацію навчального процесу та на їхню професійно-педагогічну діяльність. Факт досить повчальний і для нашої системи вищої освіти. Ця тенденція - відтік кваліфікованих викладачів у інші сфери, збільшення частки сумісництва, залучення до педагогічної діяльності людей, що не мають достатньої науково-педагогічної кваліфікації, - чітко проявляються в житті сучасних українських ВНЗ. Проблеми, що виникли в навчальних закладах можуть бути переборені тільки спільними зусиллями ВНЗ, державних органів управління освітою й урядом при вирішенні соціально-економічних, правових, професійно-моральних завдань.

У закордонних ВНЗ важливим засобом стимулювання викладачів до оволодіння цінностями та технологіями педагогічної культури виступає гнучка, динамічна система підготовки й атестації науково-педагогічних кадрів. Західні фахівці наполегливо підкреслюють пріоритетність підготовки й формування викладацького корпусу вищої школи, тому що зниження його інтелектуального, морального потенціалу призводить до деградації суспільства, а економія на освіті, на підготовці вчених і педагогів негативно позначається на всіх сферах життя.

Організаторами підвищення якості педагогічної підготовки в розвинених країнах виступають не тільки провідні університети, але й професійні асоціації, об'єднання, фірми, державні організації й установи. Як відзначають фахівці, спостерігачі й експерти, фірми та корпорації відбирають кандидатів на викладацькі й інші посади ще зі студентської лави. Вони беруть на себе частину витрат на навчання студентів, а потім включають їх у свої штати з урахуванням отриманої спеціалізації.

Перші західноєвропейські університети з'явилися в ХІ-ХІІ ст. (у Болоньї, Парижі). Перший північноамериканський університет у 1636 р. (Гарвардський університет у Бостоні (Кембрідж).

Сучасна вища школа пройшла в різних країнах світу різноманітні за тривалістю й за змістом етапи становлення.

Далі ми розглянемо особливості функціонування різних систем вищої освіти найбільш розвинених країн світу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші