Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Передмова

Курс "Релігієзнавства" має сприяти формуванню у студентів чіткого наукового уявлення про феномен релігії, закономірності її виникнення, еволюцію, основні функції її у суспільстві, а також усвідомленню сутності релігійної картини світу. Неупереджений, об'єктивний погляд на релігію, як на складне суспільне утворення, може бути забезпечений лише за умови наукового підходу до неї.

Вагома роль курсу "Релігієзнавства" і в утвердженні загальнолюдських духовних цінностей, установленні громадянської і міжконфесійної злагоди та взаєморозуміння, гармонізації міжнаціональних відносин. Засвоєння студентами теоретичних принципів і положень релігієзнавства сприятиме формуванню нового ставлення до навколишнього світу, зокрема до природи, в умовах наростання екологічної кризи. Опрацювання матеріалу, викладеного в курсі "Релігієзнавства", має спонукати до глибоких роздумів, морального оздоровлення особистості та сприяти її духовному вдосконаленню.

Релігія як духовний феномен людства

Предмет релігієзнавства

Курс "Релігієзнавства" містить об'єктивний аналіз проблеми виникнення, становлення та розвитку релігії як духовного феномену людства. Релігієзнавство є поліструктурною галуззю знання, підсистемами якої є історія, філософія, психологія, антропологія, футурологія, культурологія, соціологія релігії та інші.

Основними проблемами релігієзнавства є проблеми філософії релігії, пов'язані з її гносеологічними та онтологічними коренями, а також релігійно-філософські ідеї в їх історичному розвитку.

Релігієзнавство – це комплексна, самостійна галузь знань про релігію, яка за допомогою певних наукових методів дослідження вивчає релігію як соціально-історичне явище, пізнає закономірності її походження і розвитку, розкриває особливості відображення її в суспільній та індивідуальній свідомості.

Предметом релігієзнавства є дослідження закономірностей походження, становлення та розвитку релігії як духовного феномену людства.

Об'єктом релігієзнавства є певна частина соціальної дійсності, складовою підсистемою якої постає релігія. Це соціальні відносини, тобто стосунки між людьми, що виникають у процесі віросповідної практики, вияви її в суспільстві, вплив на державно-правові відносини.

Головним завданням релігієзнавства є осмислення ролі релігії в контексті суспільних та духовних реалій сьогодення, дослідження історичних, психологічних та правових аспектів релігійних процесів.

Релігієзнавство вивчає релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв'язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з'ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.

Суспільно-історична природа релігії, еволюція різних релігійних вірувань досліджуються у контексті певних соціальних чинників, які, змінюючись, зумовлюють модернізацію релігії. Головним при цьому є філософський характер дослідження, що зосереджує увагу на філософсько-світоглядних аспектах розуміння природи, суспільства і людини. При дослідженні цих проблем релігієзнавці використовують філософські знання, а також дані природничих і суспільних наук. Отже, релігієзнавство вивчає релігію, як об'єктивно існуючий феномен, який посідає значне місце у духовному житті суспільства.

Особливістю академічного релігієзнавства є його позаконфесій- ність, неупередженість, об'єктивність. Релігієзнавство вивчає релігію як багатофункціональний феномен, застосовуючи загальнонаукові методи пізнання. Це дає можливість проникати в сутність релігійних процесів. Всі його положення мають отримувати емпіричне підтвердження, теоретичну доказовість.

Складовою частиною релігієзнавства є вільнодумство. У широкому значенні вільнодумство – це ідейна течія в духовному житті суспільства, яка грунтується на науковому світогляді; це визнання права розуму на вільне пізнання світу; у вужчому – це форма критичного релігієзнавства, яка заперечує релігійну нетерпимість, догматизм та авторитаризм релігії. Термін "вільнодумство" був запроваджений англійським філософом XVIII ст. А. Коллінзом, який говорив: "Вільно думати про релігійні питання є обов'язком усіх людей". Критично осмислювали ідеї Бога ще у Стародавньому світі – Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї. Набуває розвитку вільнодумство в античній Греції та Римі (Епікур, Лукрецій), в епоху Просвітництва та Нового часу (Т. Гоббс, Вольтер, Дідро, І. Кант, Л. Фейербах). Історично складалися різноманітні форми вияву вільнодумства, такі як скептицизм, гуманізм, пантеїзм, деїзм, релігійний індиферентизм, атеїзм.

Атеїзм – складова частина вільнодумства. Етимологічно слово "атеїзм" походить від грецького "Теос" (Бог) і заперечувальної частки "а" (без, ні, проти); цей термін застосовується для характеристики таких світоглядних орієнтацій людини, які звільняють її від необхідності апелювати до Надприроднього. З цим пов'язане заперечення надприроднього буття взагалі. Атеїзм – одна з найбільш послідовних форм критики релігійних уявлень. В історії філософської думки атеїзм потрактовувався неднозначно. В античному суспільстві поняття атеїзму набуло заперечу вально-етичного сенсу. В монотеїстичних релігіях атеїзм є неприйнятним. В XIX – XX ст. соціально-культурна та моральнісна цінність атеїзму обгрунтовувалась К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніним, А. Луначарським та ін.

За часів існування в Україні тоталітарного режиму атеїстичні ідеї та критерії оцінки релігії пов'язувалися з державною антицерковною політикою, активізацією антирелігійної пропаганди. Конституційний принцип свободи совісті лише декларувався, а на практиці права віруючих порушувалися. Це породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, створювало напруження у стосунках між віруючими і невіруючими, спотворювало політику держави щодо релігії та церкви. Саме релігієзнавство, яке розвивалося на основі марксистсько-ленінської філософії й атеїстичних знань, розглядалось як складова частина атеїзму. Нині релігієзнавство спирається на широку філософську, науково-природничу і соціальну базу і є самостійною теоретичною дисципліною, яка за своїми принципами та методами дослідження релігії істотно відрізняється від політизованого атеїзму.

Атеїзм протистоїть релігійному світоглядові, заперечує його істинність і пропонує нам дивитися на світ і своє місце у ньому без припущення існування Бога. Атеїзм склався у лоні діалектичного матеріалізму і відокремився в самостійний напрям філософських знань. Чим це було зумовлено? Діалектичний матеріалізм, як відомо, грунтується на принципі саморуху, саморозвитку матерії. Цим він протистоїть усім різновидам ідеалізму, в тому числі релігії, де передбачається наявність Творця.

Істинна відповідь можлива лише з урахуванням суттєвого моменту: релігія не зводиться до ідеалізму, не тотожна йому; це особливий соціальний феномен. Протистояння філософського матеріалізму та ідеалізму відбувається в межах однієї і тієї ж форми суспільної свідомості – філософії. Релігія ж є якісно іншою формою суспільної свідомості.

Як специфічний тип світогляду релігія має глибинну генетичну спорідненість з таким історичним типом світогляду, як філософія, що постала як спосіб дискурсивного раціонально-логічного осмислення тих самих світоглядних проблем, які формувались у міфології та релігії. Але усі основні світоглядні проблеми філософія осягає на вищому теоретичному рівні. У межах філософії сама релігія та трансцендентне стають об'єктом раціонального пізнання.

Однак, філософія та релігія, будучи взаємопов'язаними, мають свої специфічні способи та методи осягнення Бога. Філософія, в силу своєї специфіки, намагається: 1) досліджувати й осмислювати релігію як цілісне явище, що має свої суттєві засади; 2) розглядати релігію як спосіб людського відношення до дійсності, людського самовиявлення та самоствердження. Філософія осмислює релігію всебічно та цілісно, тому вона тісно співіснує з іншими науками про релігію, зокрема релігієзнавством. Проте, на відміну від релігієзнавства, філософія не просто простежує та поєднує численні прояви релігії, а намагається знайти їх спільну основу, завдяки якій численні вияви релігії постають єдиним цілим.

Теоретичні проблеми релігієзнавства, як світогляду, значною мірою формувались на основі філософії. Але також велику роль відіграли і такі науки, як історія, соціологія, антропологія, міфологія, фольклористика тощо. Завдяки цьому релігієзнавство склалося в окрему, відносно самостійну, наукову галузь знань.

Крім філософського та наукового існує теологічний (богословський) підхід у вивченні релігії. Теологія (грец. вчення про Бога) – це систематизований виклад віровчення, обґрунтування його як незаперечної істини. Теологія намагається осмислити релігію в першу чергу на основі Божественного Одкровення, що фіксується в Святому письмі та на основі відповідного релігійного досвіду. Релігія трактується переважно як зв'язок людини з Богом, Абсолютом або з якоюсь Надприродною силою, трансценденцією тощо. Вона виступає системою релігійно-догматичних доказів буття Бога і обґрунтування надприродного характеру релігійних цінностей.

Теологія має, зазвичай, конфесійно-апологетичне спрямування, захищає віровчення і культ певної конфесії від інших релігійних впливів. Значне місце в теології посідають соціально-економічні та політичні доктрини, за допомогою яких богослови формують соціальну позицію церкви і пристосовують релігійну ідеологію до конкретно-історичних умов.

Суспільство та його історія в теологічній інтерпретації постають як результат "еманації" (прояву) сутності й волі Бога, реалізації його планів і творчої потенції. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму і кінцевого втілення у життя релігійних принципів, що викладені в канонічних книгах і церковних документах.

Знання про релігію виникли давно. В процесі життєдіяльності людей вони формалізуються через обряди, ритуали, традиції та об'єктивізуються (з'являються певні будівлі культового характеру, де широко використовуються різні засоби мистецтва). Невичерпними джерелами релігійних знань є книги Святого Письма – Авеста, Біблія, Талмуд, Коран.

З давніх-давен філософи намагались науково осмислити релігію, проаналізувати її сутність, створити цілісне уявлення, незалежно від віросповідання. Це характерно для стародавніх Індії, Китаю, Греції, Риму. Античні мислителі Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар вважали релігію формою хибних знань, заперечували роль богів у розвитку світу. В епоху Відродження виникла необхідність віднайти критерії, які дали б змогу вирішити, які релігійні переконання та дії гідні людини розумної. Про сутність релігії писали французькі матеріалісти Ф.-М. Вольтер, Д. Дідро, німецькі філософи Г. Гегель, Л. Фейербах, Ф. Шлейєрмахер, українські мислителі П. Могила, Г. Сковорода та інші.

Релігієзнавство як наука зароджується в Західній Європі та Північній Америці на межі філософії, соціології, антропології, міфології, фольклористики та інших наук. З самого початку метою релігієзнавства була не апологія релігійних вірувань, обрядів та інститутів, а неупереджене наукове дослідження релігій світу. Основоположником релігієзнавства, як окремої галузі наукових знань, вважається англійський історик та етнограф Е. Тайлор (1832 – 1917 pp.), який присвятив проблемі релігії багато наукових праць; найфундаментальнішими серед них були "Первісна культура" та "Антропологія". Він обгрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її сутність, проаналізував соціальні функції релігії, започаткував культурологічний підхід до її аналізу. Істотний вклад у розвиток релігієзнавства зробили Г. Спенсер (1820 – 1903 pp.), Дж. Леббок (1834 – 1913 pp.), Дж. Фрезер (1854 – 1941 pp.) та інші вчені.

Виникнення науки про релігію викликало негативну реакцію більшості християнських священнослужителів та теологів. Адже вважалось, що вивчати релігію за допомогою раціональних методів є неприпустимим, оскільки вона базується на "надрозумних" явищах. Але, не дивлячись на спротив церковних кіл, інтерес наукової громадськості до релігієзнавства постійно зростав. Починаючи з 1870-х років, лекції з історії, соціології, психології та філософії релігії читаються в найбільших університетах Європи та США. Перша кафедра "історії і психології релігії" була заснована в 1873 р. на теологічному факультеті Женевського університету. Згодом релігієзнавчі кафедри формуються в Сорбонському, Берлінському, Лейпцігському, Гарвардському, Бостонському та інших університетах.

Марксизм, спираючись на наукові здобутки та діалектичний метод, створив свою систему релігієзнавства, намагаючись поєднати наукове вивчення релігії з атеїстичним підходом; це гальмувало розвиток релігієзнавства як галузі наукових знань.

У другій половині XIX ст. склались релігієзнавчі співтовариства, що працювали в руслі єдиної наукової парадигми. В XX ст. наука про релігію отримала подальший розвиток. У 1950 р. було створено Міжнародну асоціацію історії релігії, під егідою якої об'єднались релігієзнавчі організації багатьох країн. Значний внесок в розвиток науки здійснювали всесвітньо відомі вчені, такі як Г. Ван дер Леув, Р. Петтацоні, Г. Віденгрен та інші. Релігієзнавці різних країн виявляли найбільш актуальні проблеми науки про релігію та визначали шляхи їх вирішення. В останній чверті XX ст. до Міжнародної Асоціації історії релігії ввійшли релігієзнавчі організації країн Центральної та Східної Європи, Близького Сходу, Азії, Африки, Австралії.

В Україні у 1991 р. у складі Інституту філософії, підпорядкованому Академії наук, з'являється Відділення релігієзнавства (реорганізація відділу наукового атеїзму). Нині в усіх вузах України як обов'язковий викладається курс релігієзнавства, який входить до складу філософських дисциплін. У 1993 р. було створено Українську Асоціацію Релігієзнавців, яка має свої організації в різних областях України; вчені-релігієзнавці, богослови своєю діяльністю сприяють процесам духовного відродження, координують наукові дослідження актуальних проблем релігієзнавства, підтримують творчі контакти і співпрацюють з Міжнародною організацією релігієзнавців.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші