Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігія як духовний феномен людства. Структура релігії

Як установлено, одним з виявів духовності людства є релігія. Істотною особливістю релігії є те, що вона стверджує та обґрунтовує наявність Бога, як Творця світу, та інших надприродних сил.

Слово "релігія" походить від латинського religio – благочестя, святиня, предмет культу, а також – зв'язок з верховним світом. В Європі цей термін набуває поширення з XVI ст. Явище релігії пов'язане з духовним станом людини, її глибинним сприйняттям та ставленням до навколишнього світу, що раніше фіксувалось, насамперед, категорією "совість", яка інтегрувала поняття поваги, пошани, значною мірою – любові.

Релігія – це духовний феномен, який є формою самовизначення людини у світі, зумовленим вірою у Надприродну сутність. Будь- яка релігійна система грунтується на вірі в трансцендентне (те, що за межами реального), з яким існує система зв'язків. Особливістю релігії є те, що вона виступає не у формі когнітивного, а в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не піддаються логічному аналізу. В релігії людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через відношення до певних граничних основ особистого буття.

Головна ознака релігії – поділ всієї дійсності на природній і надприродній світ. Останній має духовний зміст, а його втіленням є Бог чи боги – ідеалізовані людські істоти (християнський, олімпійські). Це свідчення того, що людська сутність підноситься над природою, але у відчуженій формі.

Релігія в процесі еволюції пройшла декілька етапів. Як і стародавня філософія, котра охоплювала все знання, вона спочатку теж була знанням і вірою про все існуюче (зокрема книга "Буття"), 3 розвитком наукових знань виникає теорія подвійної істини – релігійної і філософської. В подальшому природознавство та суспільствознавство формують знання про Всесвіт і природу, а релігія зосереджується на моральній проблематиці.

Релігія як суспільна система має свою структуру, в якій виокремлюють дві основні сфери – духовну (релігійна свідомість) та практичну (культова діяльність, релігійні організації, релігійні відносини).

Релігійна свідомість – це ставлення віруючого до навколишнього світу, що виявляється в системі поглядів, почуттів, переживань, основою яких є віра в надприродне.

Релігійна віра – це такий психічний стан людини, що виявляється у беззаперечному визнанні існування надприродних сил, Абсолюту. У релігійній свідомості виокремлюють два рівні – буденний та теоретичний (концептуальний). На буденному рівні релігійна свідомість формується в процесі життя шляхом виконання людиною, як такою, що належить до певної релігійної громади, відповідних завдань та обов'язків при дотриманні традицій, обрядів тощо. Релігійна свідомість при цьому є достатньо поверховою, що пов'язана з образами та уявленнями і грунтується переважно на обрядовості.

На теоретичному рівні релігійна свідомість формується доктринально – а це богослов'я, яке є осереддям теоретичного рівня релігійної свідомості. Опрацьовуються тексти Святого Письма та у відповідний спосіб потрактовуються (для християнства – це наука екзегетика). На концептуальному рівні осмислюються ідейні засади певної релігії, формується віровчення у вигляді догматів.

Існує тісний зв'язок між буденним та теоретичним рівнями свідомості; в першу чергу їх об'єднують релігійні почуття, релігійний досвід, релігійне осяяння.

Релігійний культ (лат. cultus – догляд, поклоніння) – найважливіший вид релігійної діяльності людини. Це упорядкована система обрядів (індивідуальних та колективних), за допомогою яких віруючі спілкуються з Абсолютом. Це молитви, заклинання, жертвопринесення, хресне знамення, поклони тощо.

Культова діяльність має символічний характер, бо ж ідеться про звернення людини до невидимого божественного світу. Культові дії мають бути канонічними – раз і назавжди установленими. Відступ від канону суворо засуджується, оскільки це призводить до спотворення віри. Сукупність приписів та правил, які визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу, є його ритуалом.

Для здійснення релігійного культу потрібні відповідні засоби. Це, насамперед, культові споруди, які мають відповідну архітектуру та інтер'єр. Так, наприклад, християнські храми мають певний архітектурний стиль; для інтер'єру є характерним наявність ікон, мозаїки, скульптури. Для відправлення культу священики вбираються у відповідний одяг, використовують різні церковні предмети (чаші для причастя, кадило для обкурення, свічки тощо).

Культ є найважливішим показником міри розвиненості релігії – чим вона досконаліша, тим складнішим є культ. Так, у християнстві богослужбовий канон розписаний за річними датами, днями тижня, а доба – за годинами.

Релігійні організації. Релігійно-культова практика здійснюється релігійними організаціями, в яких спільно відправляються релігійні обряди.

Сукупність організаційних елементів, їх взаємозв'язки, розподіл позицій та ролей, управлінські та виконавчі органи, механізм контролю є неоднаковими в різних релігіях, конфесіях тощо. Зокрема, християнство включає такі типи релігійних об'єднань: церква, секта, деномінація.

Церква (грец. Kyriake – Божий дім) – суворо централізоване об'єднання віруючих, яке склалося на основі спільного віросповідання. Приналежність до церкви визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. Фактично відсутнє постійне та суворо контрольоване членство, послідовники церкви є анонімними. У багатьох церквах, крім мирян, наявне духовенство, що знаходить відображення в організаційній структурі, у суворій централізації управління. Існує традиційність управління. В православ'ї, наприклад, право апостольського наступництва. Позиції та ролі, ступені та градації упорядковані за ієрархічним та авторитарним принципами.

Секта (лат. sekta – вчення, напрям) – опозиційна течія стосовно тих або інших напрямів. Для неї характерна претензія на винятковість своєї доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. З цим пов'язані настрої богообраності, нерідко є наявною тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження, ознакою якого є суворе дотримання певного морального кодексу та ритуальних приписів. Інститут священства відсутній, лідерство вважають харизматичним (гр. – милість, дар), право на нього визнають за особою, яка має особливу здатність впливу на людей, що розцінюється як "милість Божа". Підкреслюється рівність усіх членів, проголошується принцип добровільності об'єднання. Історична доля сект неоднакова: одні з них через деякий час припиняють своє існування, інші поступово перетворюються в церкви або деномінації.

Деномінація (лат. denomination – перейменування) – релігійне об'єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення.

Цей термін використовується також як синонім слів "віросповідання", "конфесія", що означають приналежність до певної релігії. Деномінація є численним релігійним об'єднанням. Для неї є характерним фіксоване членство. Існують обрані керівні органи, але часто з'являються і харизмати – особи, які ніби-το мають особливий хист у розумінні та тлумаченні слова Божого, а також впливу на віруючого. За певних умов у деномінації може виникати тенденція до перетворення у церкву. Деномінаціями вважаються понад 200 релігійних організацій з центрами у США, здебільшого це різні напрямки протестантизму (баптисти, адвентисти, методисти).

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші