Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасний іудаїзм

Доля розкидала євреїв по всьому світу. Єврейські громади існували в багатьох країнах, дуже різних за культурою. Найбільш загальна класифікація єврейських громад визначається територією, на якій вони виникали: аиікеназі (переважно Німеччина та інші європейські країни), сефарди (Іспанія), східні євреї (африканські та азійські громади).

З X ст. центром іудейської ученості стала мусульманська Іспанія. Найвідомішим представником її був уже згадуваний М. Маймонід. Він доводив, що іудаїзм, як релігія, не супеперечить поняттям розуму. Після вигнання євреїв з Іспанії християнською владою в XV – XVI ст., вони поселяються у Центральній та Східній Європі.

Поширюються містичні вчення, зокрема Каббала (традиція). Основна ідея: текст Тори таїть в собі більш глибинний зміст – езотеричний, окультний, який необхідно вивчити. Духовний рух пізнього Середньовіччя (каббала) отримав письмове вираження в Німеччині та Провансі (при цьому до первісних іудейських вчень було додано різні гностичні та неоплатонічні елементи), а також в Іспанії, де в XIII ст. Моше де Леоном була оприлюднена головна книга, написана арамейською мовою під назвою "Зогар" – Книга Сяяння. Її автор Шимон бен Йохай жив у II ст. в Ізраїлі, в часи імператора Адріана. Автор здійснює спроби зрозуміти таємничий сенс Тори.

Теоретики Каббали обгрунтовують принцип трансцендентності та іманентності Бога. Знайти звільнення в цьому світі можна через аскетизм та містику. Добрі вчинки благочестивих іудеїв можуть прискорити прихід месіанської ери, очікування якої є головною каббалістичною ідеєю, згідно з якою місія єврейської діаспори полягає в тому, щоб розповсюдити вчення Закону. Ця місія є процесом космічним, надісторичним, вона символізує все те, що відбувається в світобудові в результаті Божественних еманацій. Наслідком її має бути установлення Божественного світопорядку, що постраждав від духовної катастрофи, історичним відображенням якого є трагічна доля Ізраїлю.

У Східній Європі євреї з'явились ще в епоху еллінізму. Але основна маса переселяється переважно до Німеччини, а в часи Середньовіччя значною мірою – до Польщі, до якої, починаючи з XVI ст., входили і українські землі.

У XVIII ст. в Україні в умовах глибокої соціальної та національної кризи єврейства, значною мірою спричиненою національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького та рухом гайдамаччини, посилюються месіанські очікування. З'являються лжемесії Саббатай Цві та Яаков Франк. Виникає і новий релігійний феномен – хасидизм (євр. хасид – той, хто прославляє Бога). Засновником був Ізраїль бей Еліезер (1700 – 1760рр.), прозваний Баал Шем Тов (скорочено – Бешт), що означає "власник доброго імені". Виходець з бідної сім'ї, він, як знахар, багато подорожував Поділлям, Волинню, Галичиною. Прості люди, спілкуючись з ним, знаходили підтримку. Згодом він поселився в подільському містечку Меджибіж, куди сходились тисячі його прихильників. Продовжувачами його справи та вчення стали Дов Бер з містечка Межиріч, Леві Іцхак з Бердичева, Шнеу Залман з містечка Ляди та його син Шмуель Шнеєрсон з Любавич (Білорусь) та ін. Дуже швидко новий рух охопив більшу частину єврейського населення України, Білорусі, Бесарабії, Румунії та Угорщини.

Хасидизм не має чітко сформульованої догматики. Сутність цього релігійно-філософського вчення полягає в принципі своєрідного пантеїзму, який стверджує, що весь світ є виявом Божества. Вважається, що божественну сутність речей можна осягнути внутрішнім відчуттям. Стверджувалась думка, що злиття людини з Божеством є можливим завдяки піднесеній молитві. Будь-який вчинок вважався божественним, коли людина відчувала присутність Бога.

Особливого значення в хасидизмі набуло поняття духовного вождя – цадика (євр. праведник). Вважалось, що він є посередником між Богом і людьми. Своєрідною є етика хасидизму. Стверджується, що любов до Бога та до людей є тотожною. Люди всі рівноцінні, а грішник – це брат, що заблудився. Основними чеснотами хасиди визнають скромність, радість та полум'яний стан душі. Будь-яку справу потрібно робити з радістю. Культивуються веселі пісні, музика, танці. Склався навіть певний виконавчий стиль хасидських музикантів. Душевне горіння як постійне прагнення досягнути почуття особистого захвату при виконанні будь- якої справи – це справа Божа. Хасиди створили своєрідний фольклор, в основі якого є притча.

Після Другої світової війни центрами хасидизму стали Ізраїль та США. Виникає і інша школа, інтелектуального спрямування. Її засновник Шнеур Залман (Шнеєрсон) вважав, що божественний шлях пов'язаний з інтелектом. В своїй книзі "Танія" Залман описує різні властивості розуму, що пізнає вищий Дух, поняттями "хохма" (мудрість), "бина" (розум) і "даат" (знання). Перші літери цієї тріади дали назву ру ху ХАБАД.

Нині в іудаїзмі виокремлюються ортодоксальний та реформаційний напрями. Ортодоксальний іудаїзм оформився в першій половині XIX ст., коли в Європі під впливом прогресивних ідей XVIII ст. та Великої Французької революції розпочались процеси секуляризації життя євреїв Європи. Ідеологи ортодоксального іудаїзму, зокрема М.Софер, Самсон-Рафаель Гірш виступили проти всіх модернізаторських релігійно-політичних рухів в середовищі єврейства. Вважали, що громадянські права є не метою, а засобом виконання іудеями своєї духовної місії. В Німеччині в 1873 р. навіть було засновано рабинську семінарію, яка здійснювала підготовку ортодоксальних рабинів. В Палестині до створення Держави Ізраїль головним ідеологом був перший головний рабин іудейської громади країни Авраам Кук, який стверджував, що ідеали національного руху за своєю суттю є релігійними. З метою збереження релігійних традицій ортодоксальні євреї мають суворо дотримуватися заповідей – міцвот. Обов'язковим є щоденне вивчення Тори, узгодження особистого життя з її вимогами – дотримання шаббату (суботи), правил харчування тощо. Приділяється особливе значення освіті, в неабиякій пошані рабин як учитель та тлумач Тори.

Реформаційний іудаїзм виникає в Німеччині на поч. XIX ст. під впливом Гаскали – руху Просвітництва XVIII ст. Значний вплив на його формування виявив єврейський філософ Мойсей Мендельсон (Німеччина). Він прагнув змінити життя євреїв, які століттями перебували в тісних міських єврейських кварталах – гетто. Але головним ідеологом доктрини оновленого іудаїзму був його учень Д. Фрідлендер. Сутність учення полягала в тому, що велика кількість обрядів та ритуалів, що пропонує Талмуд, носить застарілий характер і не виявляє істинного духу релігії – то ж необхідно реформувати іудейський культ. Відбувається відмова від догматизму, зокрема від очікування Месії-спасителя. У подальшому ідеї реформізму розвивались і у 1842 р. на з'їзді у Франкфурті-на-Майні його учасниками було задекларовано основні ідеї доктрини реформізму: "Ми визнаємо за релігією Мойсея можливість безмежного розвитку; Талмуд не має для нас ніякого авторитету ні з догматичної, ні з практичної точки зору; Месії, який вернув би євреям Палестину, ми не чекаємо; ми не визнаємо ніякої іншої вітчизни, крім тієї, до якої ми належимо за народженням та за громадянством". Реформізм знайшов своїх послідовників і в інших країнах Європи і, особливо, США. Головним принципом було визнано біблійне положення про любов до ближнього як до самого себе. Допускаються змішані шлюби, є необов'язковим церковне розлучення, приналежність до єврейства визначається не лише по матері, але і по батьку. Але в інших країнах позиції реформізму є слабкішими.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші