Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організаційне оформлення християнства

Фундамент нової Церкви заклав сам Ісус Христос, настановивши своїх апостолів. Але днем народження Церкви вважається свято Трійці. На п'ятидесятий день по воскресінню Ісуса "... зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася... І з'явилися їм (апостолам – ГЛ.) язики поділені немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав." (Дії 2: 2 – 4). Апостоли отримали можливість виконувати велику настанову Сина Божого: "Ідіть і научіть усі народи..., навчаючи їх зберігайте все те, що Я вам заповів... Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!" (Мт. 28: 19, 20). Нелегкою, сповненою небезпек була їх діяльність у чужих землях, але поступово нове вчення знаходило відгук у серцях людей.

Перші християни жили громадами, які звали "екклесіями" (гр. зібрання). Вони виявляли свою прихильність до нового вчення, але зібрання проводили здебільшого вночі, за що й звинувачу вались у створенні "таємних спільнот". Називали себе братами та сестрами, і будь- якої ієрархії в первісних громадах не було. На спільні потреби робили добровільні матеріальні пожертвування, допомагали бідним та сиротам. Згодом, внаслідок зростання чисельності громад, з'явилась необхідність в упорядкуванні їх внутрішнього життя. Стали призначатися люди, які мали допомагати виконувати службу Божу – дяки (гр. прислужник). Для керівництва повсякденним життям громад висвячували пресвітерів (старійшин), з числа яких поступово виокремлювались єпископи (гр. наглядач). Фактично, це була перша ієрархічна посада, яка дала початок кліру – християнському духівництву.

Якщо спочатку єпископи вели господарчі справи, то згодом вони стали відігравати організаційну роль. Формується сувора центрально-бюрократична ієрархія, представники якої консолідують свою єдність на Вселенських соборах, які стають вищим органом влади у християн. Згодом з'являються митрополити (гр. – людина з головного міста).

Християни, слідуючи настановам І. Христа, відмовлялись від різних життєвих благ та задоволень. Уже в III ст. формуються згромадження аскетів, які починають жити окремо (у печерах, пустелях тощо). Це було прагнення усамітнення, щоб через аскезу жити за морально-етичними і духовними ідеалами християнства та в молитовному спогляданні досягати містичного єднання з Богом. Так, у Єгипті вперше виникає християнське чернецтво, засновником якого вважається Антоній Великий (бл. 251 – 356 р.р.). Згодом стали з'являтися і інші колонії пустельників (лаври). Так братства ченців поселяються в Каппадокії (Мала Азія). Засновником їх був Василь Великий (330 – 379 р.р.), він є автором двох уставів (регул) для монастирських спільнот (кіновій), які і нині визначають організацію життя чернечих громад Східного християнства. Виникають монастирі на горі Синай, у Константинополі, в Київській Русі. З V – VI ст. появляються монастирі на горі Афон (північний схід Греції). Вони створили відповідний комплекс, до якого нині входять грецькі, болгарські, сербські монастирі, а також руський Свято-Пантелеймонів монастир (з XI ст.). Нині це всесвітньо відомий релігійно-духовний центр, взірець чернечого подвижництва, який, як і інші монастирі, зберігає та охороняє християнські догмати та канони.

У перші століття свого існування християнська Церква зазнавала нечуваних гонінь і переслідувань спочатку від правовірних іудеїв, а згодом – і від римської влади. Жорстокі гоніння на християн в Римській імперії, де язичництво було державною релігією, тривали перші три століття. Здійснення офіційного громадянського культу, що включав поклоніння римським богам, вважалось виявом патріотизму, а відмова християн від цього розцінювалась як нелояльність владі. Остання вбачала у християнстві марновірство, яке завдавало шкоди державному устрою. Перше велике гоніння на християн у Римі відбулося у 64 році, коли імператор Нерон звинуватив їх у підпаленні столиці. Гоніння на християн охопили всю Малу Азію. В 250 р. імператор Децій видав указ про те, що всі громадяни імперії зобов'язані були брати участь у загальних жертвопринесеннях богам, за відмову від яких християн піддавали тортурам. Найбільш жорстокі гоніння відбувалися за імператора Валеріана (253 – 260р.р.), яий заборонив здійснення інших культових обрядів, крім офіційних обрядів жертвопринесень язичницьким богам. Гоніння не припинялись аж до початку IV ст. За ці часи постало багато мучеників, пам'ять яких свято вшановується християнською церквою.

Поширивши свій вплив на значні території Римської імперії, християнство уже на початку IV ст. домагається стану терпимої релігії (Міланський едикт 313 р.). У 325 р. указом імператора Константина християнство проголошується державною релігією Римської імперії і конституюється у державну церкву. Поширення християнства визначалося зусиллями релігійних місіонерів та політичними інтересами державних правителів. У V ст. ця релігія утвердилася на сході імперії (Мала Азія, Сирія, Аравія, Закавказзя), на півдні (Єгипет, Лівія з Карфагеном, Абіссінія) та на її заході (Іспанія, Італія, Галлія).

Першими християнізованими державами на Кавказі стали Вірменія (II ст.), Грузія (Іверія) (IVct.). У Європі серед германських племен (готів) християнство стало відомим з III ст., серед лангобардів на півночі Італії та серед франків, які проникли до Галлії – з V – VI ст.; серед слов'ян – з IX ст. До IV ст. було сформовано п'ять християнських церков з центрами в Єрусалимі, Римі, Олександрії.

Своє адміністративне управління християнська Церква здійснювала за принципами організації Римської імперії, яка поділялася на 4 префектури з 12 діоцезами і 108 провінціями. Одиниці церковного управління, що збігалися з кордонами префектур, називалися єпархіями і очолювались іпархами, діоцезії – екзархатами (очолювали екзархи), провінціїєпархіями (єпархи), громадипарохіями (парохії).

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші