Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасний іслам

Мільйони послідовників ісламу сповідують сьогодні його різновиди в залежності від географічного положення країн, їх суспільно-політичного розвитку та культурних традицій. В ісламі не було напрацьовано офіційної ортодоксії, не сформувалось духовенство, що має божественну благодать, немає інституту церкви (посередника між Богом і людьми) як, наприклад, у християнстві.

При відсутності ортодоксії богословська полеміка залишалась упродовж тривалого часу невід'ємною частиною ісламського релігійного життя. Склався баланс поглядів та інтересів, що забезпечує стійкість ісламу як релігії та як соціокультурної системи.

В середині XIX ст. в мусульманських країнах, дуже різних за економічним та культурним рівнем, – Аравії, Індонезії, Афганістані, Пакистані, Туреччині, Єгипті – відбуваються процеси деколонізації. Виникають релігійно-реформаторські рухи, метою яких є модернізація мусульманського суспільства, визначення ісламського шляху розвитку. Демократизація та економічні перетворення за західним зразком багатьма не були сприйняті, адже це суперечило ісламським традиціям.

Концепції ісламського шляху розвитку спираються на ідею особливої моделі розвитку мусульманського суспільства, відмінної, як від капіталізму, так і від соціалізму. І, оскільки релігійне вчення визначає усі сфери життя, то вважалось за необхідне спочатку звільнити його від тих ідейних нашарувань, які його спотворюють, тобто повернутись до релігійного, соціального та політичного досвіду раннього ісламу. Здійснюючи реформи, мусульманське суспільство має ґрунтуватись на фундаментальних цінностях ісламу. Це – як альтернатива, що дозволяє зберегти спадкоємний характер ісламської цивілізації. В результаті виникають фундаменталістські ісламські рухи, лідери яких наполягали на збереженні ісламських традицій.

Виникає та поширюється панісламізм – рух, що претендує на уніфікацію мусульман Середнього Сходу, незалежно від їх національної приналежності. Його ідеологи – Джемаль Афгані, Мухаммад Абдо (Єгипет) – розробили концепцію, суть якої полягала в тому, що всі мусульмани мають об'єднатися в боротьбі проти іновірців-колонізаторів за поновлення первісної чистоти ісламу. Реформатори проголошували демократичні та визвольні ідеї, закликали до здійснення соціально-політичних реформ. Зокрема, пропонували відновити халіфат після ліквідації султанату в Туреччині 1924 р.

В XX ст. ідеї фундаменталізму знайшли свій вияв в створенні низки релігійно-політичних організацій, перш за все, руху "Братів-мусульманів"; ісламська солідарность виявилася в діяльності міжнародних організацій (Всесвітній ісламський конгрес, Організація ісламської конференції тощо).

На зміну панісламізму в різних країнах ісламу приходили нові модернізаторсько-реформаторські концепції, передусім націоналістичного спрямування, що ставили за мету реформи соціально-політичного та релігійно-культурного життя в своїй країні. При цьому, лідери націоналістичного модернізму, стверджуючи, що Коран не суперечить суспільному розвитку, намагались примирити іслам з сучасністю, наукою. Рух за модернізацію ісламу з раціоналістичних позицій поширився в першій половині XX ст.

Приклад найбільш радикальних реформ в цьому напрямку показала Туреччина. Під проводом Кемаля Ататюрка (1881 –1938) відбулись радикальні зміни та реформи в ісламі. Суди шаріату утратили своє значення, поступившись санкціонованим державним конституційним нормам, що грунтуються на прийнятих в Європі юридичних принципах. Жінки звільнились від безправного становища та включились в активне громадське життя. Було законодавчо запроваджено моногамію. Церкву було відокремлено від держави, діяльність якої набула світського характеру.

Після Другої світової війни та розпаду колоніальної системи економічна модернізація відбувалась і в інших країнах – Індонезії та Індії, де внаслідок розколу виникають чисто ісламські держави – Пакистан, а згодом – Бангладеш. Нині в Індонезії, де 130-мільонне населення, 80% становлять мусульмани. Таким чином, індонезійці є найчисельнішою мусульманською нацією.

З середини XX ст. процес модернізації став проявлятись в найбільш розвинутих арабських країнах – Єгипті, Сирії, Іраку. Відбувались соціально-економічні реформи, спрямовані на обмеження власності, націоналізацію значних підприємств. Постало питання про надання усім, включаючи і жінок, широких прав та свобод. Позиції ісламу, особливо консервативних його лідерів, були в цих країнах послаблені, але іслам залишається їх офіційною ідеологією.

В 70-х роках XX ст. посилюються економічні та політичні позиції деяких провідних в ісламському світі країн, що було зумовлено нафтовою кризою. Відбуваються зміни і у їх внутрішньому житті. Так, в Ірані релігійний лідер шиїтів Р. Хомейні, що отримав почесний титул аятола (знамення Аллаха), очолив боротьбу проти нововведень, здійснених шахом, що призвело до ісламської революції 1979 р„ повалення влади шаха та утвердження ісламського консерватизму, що ґрунтується на жорстких нормах шаріату.

В деяких інших ісламських країнах (Ірак, Пакистан, Лівія) іслам активізується в його неухильно-фундаменталістській формі. Найголовнішим у діяльності фундаменталістів є повернення до найсуворішого застосування шаріату в усіх сферах життя суспільства.

Активізація радикально-релігійних рухів збігається з переорієнтацією зовнішньополітичного курсу ряду мусульманських країн на стратегічний альянс з Заходом. Так, країни Перської затоки та Близького Сходу – Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія тощо – притримуються традицій, але в той же час уклали вигідні економічні угоди з Заходом. Шейхи контролюють як сферу економіки, так і релігії.

З кінця 1970-х років активно розробляються концепції ісламської економіки порядку, суть яких полягає в організації економічного життя суспільства на основі моральних, релігійних та соціальних цінностей ісламу. В основі сучасних ідей ісламської економіки лежать коранічні приписи стосовно заборони позики в ріст (ріба), та необхідності виплати добродійного податку, а також шаріатські установлення, що стосуються правил успадкування, володіння власністю, оподаткування та фінансових справ.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші