Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості розвитку особистості

Закономірності розвитку особистості

Розвиток особистості – це процес становлення та формування людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання і навчання. У широкому розумінні поняття "розвиток" використовують для з'ясування процесу змін, які відбуваються у людини, унаслідок її життя. Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя, що відбувається в межах визнаної фахівцями норми, тобто за зразком, який уже існує в суспільстві. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, а змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю.

Формування – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

У процесі розвитку людини з нею відбуваються фізичні та психічні, кількісні та якісні зміни.

Фізичні зміни – це ріст, розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи.

Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формування психічних рис особистості й набуття соціальних якостей.

Розвиток людини залежить як від зовнішніх, так і від внутрішніх сил (впливів).

Зовнішні впливи – впливи навколишнього природного й соціального середовища та цілеспрямована діяльність педагогів із формування у дитини рис, необхідних для її участі в житті суспільства.

Внутрішні впливи – індивідуальне реагування людини на зовнішні впливи.

Таке розуміння розвитку і формування особистості визначає головний принцип у вирішенні проблем її становлення – принцип розвитку, який відбувається за певними закономірностями:

– процес розвитку має поступальний характер, при якому вищі ступені повторюють властивості нижчих ступенів розвитку на більш високому рівні;

– розвиток характеризується необоротністю;

– розвиток відбувається у наслідок боротьби суперечностей, що є внутрішньою рушійною силою процесу розвитку.

Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності між:

– збудженням і гальмуванням;

– задоволенням і незадоволенням, радістю і горем;

– спадковими даними і потребами особистості та моральним обов'язком;

– рівнем розвитку особистості та її ідеалом;

– домаганням особистості та її можливостями.

Загальний розвиток людини відбувається за двома взаємопов'язаними напрямами: біологічному і соціальному. Успішний психічний розвиток людини відбувається завдяки розвитку біологічних задатків та властивостей людини, її функціонального дозрівання. Лише в соціальному середовищі виробляються у людини мова, навички поведінки, способи трудової діяльності, соціальні властивості і якості. Основними факторами розвитку виступають: спадковість, середовище, виховання, діяльність

Спадковість – відновлення у нащадків біологічної схожості з батьками.

Носіями спадковості є гени. Біологічна спадковість визначає ті риси людини, що відрізняють її від тваринного світу, тобто, спільні характеристики людського роду, а також визначає зовнішні і внутрішні відмінності однієї людини від іншої.

Людина успадковує передусім задатки типу нервової системи, на базі яких формуються тип темпераменту, деякі безумовні рефлекси, констатацію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри), група крові, резус фактор. Можуть передаватися нащадкам недоліки нервової діяльності батьків, в тому числі і патологічні, що викликають психічні розлади. Спадковий характер мають певні хвороби. Негативно впливають на нащадків алкоголізм і наркоманія батьків. Генетика виявила більше 1500 спадкових аномалій людини.

Особливу роль у розвитку особистості відіграють задатки. Український психолог Г. Костюк вважав, що "дитина народжується з певними передумовами для подальшого психічного розвитку".

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні якості індивіда, природна передумова його розвитку.

Отже, кожна людська істота отримує від природи усе, аби стати людиною. Проте повноцінним членом суспільства стає лише за наявності певного середовища і під його впливом.

Середовище – комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує особистість можна умовно поділити на природне, соціальне.

Природне середовище (клімат, різноманітні природні умови і ресурси) впливає на спосіб життя людини та характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Чинники соціального середовища можна виділити три групи:

– мега- (планета, світ і космос);

– макро- (суспільство, держава,);

– мезо- (етнокультурні умови і тип поселення);

– мікро- (сім'я, дитсадок, школа, позашкільні заклади, релігійні організації, засоби масової інформації).

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація – процес засвоює індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, установок, властивих суспільству й соціальним групам, до яких він належить, процес інтеграції у суспільство.

Середовище, як відомо, переважно стихійно впливає на розвиток людини, керованим він стає у наслідок виховання і діяльності.

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистості дитини.

Активний розвиток молодшого школяра відбувається у процесі пізнавальної діяльності.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, якщо вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання.

Таким чином, загальними закономірностями психічного розвитку дитини є:

– якісні зміни, появою новоутворень, запуск нових механізмів, нових процесів, виникненням нових структур;

– різноспрямовані та взаємопов'язані аспекти розвитку (тіло, психіка, особистість, суб'єктивність, духовність);

– рівень активності у цілісній системі життєдіяльності (діяльність, пізнання, самопізнання, спілкування, трансцендентація);

– нерівномірність та гетерохронність (зміна часу закладання і темпів розвитку окремих органів або організму в цілому у нащадків (Наприклад, акселерація); неодночасне дозрівання окремих функціональних систем організму в процесі онтогенезу;

– найбільш сприятливі умови, які виникають для розвитку одних властивостей, а в інші – для інших;

– тенденція до інтеграції психіки, її особистості;

– пластичність і можливість компенсації;

– включення індивіда в систему діяльності;

– суперечності. Розв'язання суперечності виявляється у виникненні новоутворень віку, що не відповідають старій соціальній ситуації розвитку, виходять за її межі;

– постійна взаємодія внутрішнього і зовнішнього, біологічного і соціального, тілесного і духовного;

– функціонування не тільки свідомості, але й несвідомого через дію механізмів захисту “Я”, проявів акцентуацій особистості.

Отже, розвиток особистості – це взаємопов'язаний процес неперервних кількісних та перервних якісних змін, що відбуваються в удосконаленні нервової системи і техніки у розвитку пізнавальної і творчої діяльності, формуванні світогляду, моральних властивостей і якостей, які пов'язані з певними етапами її життєвого шляху.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси