Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теорія інклюзивної освіти, навчання та виховання

Дидактика як загальна теорія інклюзивної освіти та навчання

Дидактика (грец. "didaktikus" – навчаю) – це галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти. Вона вивчає теорію інклюзивної освіти і навчання, закономірності, форми, засоби і методи.

Виникнення і розвиток інклюзивної освіти та навчання

Інноваційна освітня концепція інклюзивної освіти і навчання почала активно розвиватися приблизна з 1970 років. Навчання дітей з обмеженими можливостями здоров'я в економічно розвинених країнах проходить, наскільки це можливо, у звичайних школах.

9 грудня 1975 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про права інвалідів. У ній зазначено, що: "Інваліди, незважаючи на причину, характер і складність їхніх каліцтв або порушень, мають ті ж основні права, що й їхні співгромадяни того ж віку". У цьому нормативно-правовому документі заявлено, що інваліди мають отримувати необхідну підтримку, яка б дала змогу максимально виявити свої можливості й здібності та прискорила процес їхньої інтеграції у суспільство.

Шляхи реалізації права рівних можливостей на отримання освіти особам з обмеженими можливостям здоров'я у звичайних масових шкіл, як пріоритетного, окреслено в "Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів", затверджених 20 грудня 1993 року на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН.

За підтримки ЮНЕСКО в Іспанії, у м. Саламанці 7-10 червня 1994 року були представлені концептуальні засади інклюзивної освіти. Такий підхід до навчання дітей з вадами у здоров'ї має наступні переваги:

– немає поділу на нормативних дітей і дітей з особливими освітніми потребами;

– здорові діти одержують уявлення про те, з якими проблемами зіштовхуються діти з обмеженими можливостями здоров'я, у результаті до них виховується терпимість і повага суспільства;

– дітям з обмеженими можливостями здоров'я надаються різні види підтримки для успішної соціалізації в реальних умовах, не відірваних від дійсності;

– витрати на таке навчання відносно невисокі у порівнянні з освітою у спеціалізованих школах.

У США і Європі інклюзивне навчання одержало розвиток у кілька підходів:

• від сегрегації до десегрегації шкіл. Сегрегація -розміщення владою дітей з особливими освітніми потребами у спеціальні навчальні заклади, що змушує їх вести ізольоване життя. Упродовж тривалого часу проблеми людей з розумовими та фізичними вадами ускладнювалися обмеженими можливостями суспільства, яке концентрувало основну увагу на недоліках, а не на потенційних можливостях цих осіб;

• розширення доступу до освіти {widening participation);

• інтеграція – приведення у відповідність потреб дітей, у яких відзначаються психічні й фізичні порушення, із системою освіти, що залишається в цілому незмінною;

• мейнстрімінг (від англ. mainstream, тобто вирівнювання, приведення до розповсюдженого зразка). Мейнстрімінг належить до такої соціально-освітньої стратегії, коли учні з обмеженими можливостями здоров'я спілкуються з однолітками на святах, у рамках різних дозвіллєневих програм, а якщо вони навіть і включені у класи масової школи, те насамперед це зроблено для розширення соціальних контактів, але не для досягнення освітньої мети;

• інклюзія (від англ. inclusion – включення). Інклюзія – це реформування школи, перепланування навчальних приміщень і приведення навчальних програм до потреб дитини з обмеженими можливостями здоров'я. Інклюзивні школи мають не лише забезпечити високоякісною освітою всіх дітей, а й сприяти усуненню дискримінаційних установок і настроїв, створювати сприятливу атмосферу у громадах для розвитку інклюзивного суспільства, змінюючи перспективи соціального облаштування.

Становлення сучасної інклюзивної освіти в Україні відбувалося у декілька етапів:

Перший етап – усвідомлення необхідності піклуватися про дітей з вадами у здоров'ї (ХI-VIII ст. до н.е. – XII ст.).

Другий етап – усвідомлення необхідності навчати частину дітей з особливими освітніми потребами (XII ст. – поч. XX ст.).

Третій етап – доцільність навчання трьох категорій дітей з вадами у здоров'ї: з порушенням слуху, зору і розумовою відсталістю, створення диференційованої системи спеціальної освіти (сегрегації) (поч. ХХ ст. – середина 1960 р).

Четвертий етап – розуміння навчати усіх дітей з відхиленнями у здоров'ї та розвитку (інтеграція) (середина 1960-х р. – середина 1980-х р.).

П'ятий етап – інклюзивне навчання (середина 1980-х р. донині).

Учені, які займаються вивченням проблеми навчання дітей з обмеженими можливостями, розділили історію її розвитку на наступні етапи:

– початок 20 століття – середина 69-х років – "медична модель" – сегрегація. "Медична модель" проіснувала до 1965 року. Ця модель означає, що людина з особливостями розвитку – хвора особа, їй необхідний довготривалий догляд та лікування, які найкраще здійснювати в спеціальній установі;

– середина 60-х -середина 80-х років – "модель нормалізації" – інтеграція. У 70х роках в Скандинавії з'явилося поняття "нормалізація" як альтернатива "медичної моделі". Концепція нормалізації укладала в собі нове, що відкриває широкі перспективи уявлення про дитину з особливостями розвитку і робила наголос на виховання її в дусі культурних норм, прийнятих в тому суспільстві, в якому вона проживає. Це поняття було прийнято в США і Канаді і стало каталізатором формування "патернів культурно нормативного життя "тих, хто раніше був виключений з товариства. З цим періодом пов'язаний процес інтеграції дітей з особливостями розвитку в середу звичайних однолітків. Інтеграція в цьому контексті зазвичай розглядалася як процес асиміляції, що вимагає від людини прийняти норми, характерні для домінуючої культури і дотримуватися їх у своєму поведінці. Інтеграція не протиставляється системі спеціальної освіти, а виступає як одна з альтернативних форм усередині системи. Інтеграція – "дітище" спеціальної педагогіки, так як інтегрований в загальноосвітню середу дитина залишається під її патронатом: він або навчається в спеціальному класі (групі) при масовому установі, або обов'язково отримує корекційну допомогу, навчаючись у звичайному класі (групі). Можна вважати, що інтеграція зближує дві освітні системи загальну і спеціальну, роблячи проникними межі між ними;

– середина 80-х років – донині – "соціальна модель" – інклюзія. Сенс сучасного поняття "інклюзивна освіта" полягає в ідеї спільного навчання здорових дітей та інвалідів.

Упровадження системи інклюзивної освіти вимагає оновлення змісту, форм, методів, засобів та технологій навчання молодших школярів загальноосвітньої школи. Означені проблеми вивчає і розробляє дидактика інклюзивної освіти.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси