Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Підготовка вчителя до організації навчального процесу

Ефективність інклюзивного навчання забезпечить якісна підготовка вчителя до навчального процесу, у якому одночасно відбувається процес навчання, процес виховання, процес корекції і процес розвитку молодшого школяра. Плануючи діяльність на уроці вчитель повинен врахувати не лише проблеми засвоєння навчального матеріалу, але й проблеми соціалізації і врегулювання емоційних станів.

Підготовка до навчального процесу – це вибір такої організації навчання, яка в даних умовах забезпечить найвищий кінцевий результат.

У підготовці вчителя до навчального процесу в інклюзивному класі виділяють діагностичний, попередній і безпосередній етапи.

Педагогічна діагностика як етап підготовки до навчального процесу

Уся соціально-педагогічна діяльність вчителя початкових класів базується на діагностичній основі. Тому вивчення суб'єктів навчального процесу є невід'ємним компонентом підготовки до навчального процесу. Але, як зазначає І. Подласий, діагностичне вивчення дітей – нелюбимий вид роботи вчителя. Більшість вчителів користується готовими медико-соціальними діагнозами, висновками психологів та інших членів команди фахівців школи. Однак, власний педагогічний висновок щодо навчання окремих учнів з особливими освітніми потребами і учнів, які спільно навчаються з ними, вчитель початкових класів повинен зробити тільки сам. При цьому він повинен розуміти медичний діагноз, бути обізнаним з висновком ПМП комісії, дотримуватися їх рекомендацій. Адже лише комплексна діагностика спеціалістів різного профілю дозволяє правильно оцінити симптомокомплекс відхилень у розвитку, дати адекватну оцінку клінічних, психологічних, соціальних та педагогічних особливостей розвитку дитини.

На діагностичному етапі підготовки вчителя до соціально-педагогічної діяльності проводиться інтерпретація та аналіз отриманої інформації (протоколи ПМПК, медичні карти, особисті справи; результати бесід із лікарем, батьками або особами, що їх заміщують).

Педагогічна діагностика – вивчення особистості учня і колективу з метою забезпечення індивідуального і диференціального підходу у процесі навчання і виховання

При цьому оцінюються та зіставляються наявні показники з нормативно визначеними показниками (освітніми, медичними, психологічними), визначаються залежності між факторами, що зумовили ці рівні та встановлюється педагогічний діагноз і проектується соціально-педагогічна діяльність.

Педагогічний діагноз – це висновок про наявність проблеми, котра заважатиме педагогічній діяльності вчителя та учіннєвій діяльності молодшого школяра.

Повноцінна комплексна діагностика ґрунтується на виявленні головної інформаційної якості (симптому), щоб у подальшому вести цілеспрямований пошук інших якостей (симптомів) особистості, які тісно пов'язані з іншими. До прикладу назвемо підвищену рухову активність. Досвідчений вчитель з цією якістю особистості учня може встановити діагноз, що дитина педагогічно занедбана, але доповнивши іншими якостями, з'ясовується, що педагогічний діагноз неправильний.

Отже, соціально-педагогічна діагностика – це спеціально організований процес отримання інформації про вплив на особистість різних факторів з метою виявлення відхилень у психофізичному розвитку дитини, котрі заважатимуть задоволенню індивідуальних освітніх потреб усіх учнів (З. Шевців).

Педагогічна діагностика включає:

а) оцінку змісту виявлених індивідуальних властивостей суб'єкта діагностики (відомості про структуру дефекту);

б) оцінку рівня розвитку об'єкта та його окремих властивостей (спільність характеристик порушень розвитку дитини й наявність різних ускладнень);

в) визначення загальної психолого-педагогічної характеристики суб'єкта діагностики (І. Демченко).

За допомогою різних методів діагностики вчитель початкових класів виявляє не окремі індивідуальні якості особистісні учнів, а розглядає усі якості в єдності з конкретними умовами і ситуаціями. Як у медицині, так і в педагогіці, за одним аналізом чи висновком цілісної картини про хворобу чи особистість дитини не можна уявити.

Діагностику вчитель початкових класів повинен проводити з метою визначення:

аналізу часу на визначення навчального матеріалу;

актуальних форм організації навчальної діяльності;

технологій, методик, методів або адаптованих методичних прийомів;

допоміжних навчальних засобів.

За результатами діагностики вчитель початкових класів встановлює:

1) учнів, які потребують психолого-педагогічної, соціальної та медичної допомоги;

2) характер фізичних, психологічних, соціальних, педагогічних відхилень;

3) групи, до яких належать учні з однотипними відхиленнями;

4) методику соціально-педагогічної роботи.

Учитель початкових класів в умовах інклюзивної освіти повинен починати діагностичну діяльність із встановлення рівня шкільної зрілості.

Учень, який прийшов до школи, або уже навчається у школі, повинен бути зрілим в фізіологічному і соціальному відношенні, повинен досягти відповідного рівня інтелектуального і емоційного розвитку. Тому, поняття "готовність" до шкільного навчання є комплексним, багатогранним і охоплює усі сфери життя дитини.

У психолого-педагогічній літературі відомі уже апробовані методики визначення готовності дітей до школи за такими параметрами: планування, мотивація, рівень розвитку інтелекту. Кожен із параметрів має низький, середній, високий рівні, а рівень інтелектуального розвитку: низький, нижче середнього, середній, високий і дуже високий.

Таким чином, результатом діагностики є низький, середній і високий рівні готовності, а учень визначається як такий, що готовий до школи. Разом з тим до уваги беруться ще й такі параметри: 1) психолого-соціальна готовність (бажання навчатися, навчальна мотивація, уміння спілкуватися, організована поведінка); 2) розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій (фонематичного слуху, артикуляційного апарату, дрібної моторики рук, просторова орієнтація, координація рухів, зорове сприймання, координація в системі око-рука); 3) розвиток пізнавальної діяльності (світогляд; розвиток мовлення, самостійності; сформованість інтелектуальних умінь, уміння організовувати і контролювати діяльність, визначати її тем); 4) стан здоров'я (стан здоров'я, темпи розвитку, обмін молочних зубів на постійні).

В інклюзивному класі частина дітей з особливими освітніми потребами за психолого-соціальним параметром готовності до ніколи помітно відстає від ровесників, вони мають низький рівень готовності, а тому не вміють планувати і контролювати свої дії, мотивація низька, не вміють слухати співрозмовника і виконувати логічні операції. У молодших школярів в інклюзивному класі частина учнів з нормальним розвитком й учнів з особливими освітніми потребами за цим же параметром готовності до навчання можуть бути готові, тобто уміють планувати й контролювати, мають пропедевтичні знання і навички з навчальних предметів, пропедевтичне мислення у формі словесних понять. У результаті навчання має відбуватися розвиток пізнавальної діяльності і шкільно-значущих функцій. Тому учням необхідний контроль за цими процесами, а відтак і дидактичне діагностування з метою з'ясування (виявлення) проміжного чи кінцевого результатів, визначених метою і цільовими завданнями уроку.

Діагностику психофізичних особливостей учнів з обмеженими можливостями життєдіяльності проводять у медичних закладах, а, як зазначалося у попередніх розділах, висновок про стан здоров'я дають ПМПК. Учитель повинен орієнтуватися в медичних діагнозах і знати класифікації первинних вад здоров'я за їх рівнем важкості, або виправити чи попередити виникнення можливих вторинних відхилень. Задля цього нижче розглядаються психолого-педагогічні характеристики відхилень у дітей з особливими освітніми потребами, до яких відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров'я, дітей з соціальними потребами.

Класифікація розумової відсталості вперше розробив німецький психіатр Е. Крепелін. За рівнем важкості інтелектуальну недостатність визначив як ідіотію, імбецильність і дебільність. Ці терміни у Західній Європі та США використовуються лише в медицині. У широкій соціально-педагогічній практиці вживається узагальнене визначення "важковиховувані".

У 1994 році ВООЗ визначила чотири рівні зниження інтелекту: незначну, помірну, важку і глибоку (див.: табл. 6.2).

Таблиця 6.2.

Характеристика зниженого інтелекту за міжнародною систематикою

Коефіцієнт інтелекту

Міжнародна система

71 і вище

Норма

50-70

Незначна розумова відсталість, утруднення в навчанні

35-49

Помірна розумова відсталість, труднощі у навчанні

25-39

Важка розумова відсталість, значні труднощі у навчанні

20 і нижче

Глибока розумова відсталість

Класифікація залишкової слухової функції для вчителів початкових класів направлена на обґрунтування різних підходів до навчання дітей з недоліками слуху. В основу такої класифікації покладено здатність дитини відтворювати мову на тій чи іншій відстані від джерела передачі інформації, а також критерії звуку в децибелах (див.: табл. 6.3).

Таблиця 6.3.

Класифікація осіб з зниженим слухом та визначення рівня відтворення розумової мови

Слух (дБ)

Відстань, з якої відтворюється мова (м)

Тип школи

До 35

4-5

ЗОШ

35-40

2-4

Загальноосвітня школа без слухових апаратів, перша парта

40-60

1-2

ЗОШ із використанням слухового апарату

60-90

0,25-1

Школа для слабочуючих з використанням слухових апаратів

Більше 90

Не чує

Школа для глухих

У залежності від рівня порушення зору діти з дизонтогеніями класифікуються на сліпих і слабозорих.

Сліпі – особи з порушенням зору, у яких повністю відсутня здорова чутливість, наявні світлочутливість або залишковий зір, а також особи із звуженням поля зору (до 10-15) з гостротою зору до 0,08.

За ступенем порушення зору виокремлюють: а) осіб з абсолютною сліпотою на обидва ока, при якій втрачається зорове сприйняття; б) осіб практично сліпих, у яких є світлочутливість або залишковий зір, котрий дозволяє сприймати світло, колір, контури (силуети).

Слабозорі – особи з порушенням зору, у яких гострота зору від 0,05 до 0,2 з корекцією звичайними окулярами.

Корекційної допомоги потребують діти з косоокістю, порушенням і патологією сприйняття кольорів.

Учитель початкових класів повинен володіти знаннями сучасної медико-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень. Класифікація розроблена на основі психолого-лінгвістичних критеріїв і розділяється на дві групи у залежності від того, який вид мовлення порушений: усний чи письмовий (див.: табл. 6.4)

Таблиця 6.4.

Класифікація мовленнєвих порушень

Тип порушення

Вид порушення

Прояв порушення

Усне мовлення

Фонаційне

оформлення

мовлення

Афонія

Відсутність фонації голосу

Дисфонія

Порушення сили, висоти і тембру голосу

Браділалія

Патологічно сповільнений темп мовлення, монотонне, розтягнуте, в'яле

Тахілалія

Патологічно прискорений темп мовлення. Мовлення швидкісне, настирливе

Заїкання

Порушенням темпо-ритмічної організації мовлення, викликаного судомним станом м'язів мовленнєвого апарату унаслідок органічної або функціональної природи

Дислалія

Порушення звуковимовлення, яке проявляється у неправильній вимові звуків

Ринолалія

Викликане анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарту і проявляється як патологічна зміна тембру голосу (гнусоватість)

Дизартрія

Порушення мовлення викликане недостатністю іннервації мовленнєвого апарату центрального походження. Проявляється у неможливості здійснювати звукову реалізацію мови

Структурно-сематичне

Оформлення

мовлення

Алалія

Відсутність або недорозвиненість мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку під час внутрішньоутробного або раннього розвитку дитини.

Синоніми: дисфазія, дитяча афазія. Слухонімота

Афазія

Втрата мовлення у результаті черепно- мозкової травми, нейроінфекції, пухлини головного мозку

Письмове мовлення

Порушення

продуктивної

діяльності

Дислексія

Порушення процесу читання. Проявляється в абрудненні розпізнавати букви, склади, що приводить до неправильного складання слова і відтворення звукової форми слова

Порушення

рецептивної

діяльності

Дисграфія

Порушення процесу письма, яке проявляється у нестійкості оптико-просторового образу букв, у змішанні або пропуску букв, у викривленні звуко-буквенного складу

Серед основних опорно-рухових порушень у дітей є дитячий церебральний параліч (ДЦП) – складне захворювання центральної нервової системи, котре приводить до порушень руху, психіки та мовлення. До вторинних вад належать затримка або патологія розумового розвитку, порушення слуху, зору (див.: табл.. 6.5).

Таблиця 6.5.

Класифікація порушень при ДІЛІ

Порушення рухових функцій

Порушення м'язового тонусу

Ригідність -

Гіпотонія -

Дистонія -

Неможливість довільних мимовільних рухів

Маніпуляційні рухи пальців, рух, ніг

Мимовільні рухи

Гіперкінези -

Тремор -

Порушення рівноваги

Атаксія – неврівноваженість і нестійкість при сидінні, стоянні і ходьбі

Порушення відчуття рухів

Кінестезія – втрата відчуття свого тіла, положення у просторі. Синкінезія – мимовільні спільні рухи при спробі їх зробити

Наявність патологічних рефлексів

Скорочення тонічних м'язів і мимовільна моторика пальців рук

Порушення

психіки

Пізнавальна сфера

Інтелектуальна діяльність, мислення, пам'ять, увага, уява

Емоційно-вольова сфера

Підвищена збудливість, роздратованість, або навпаки; плаксивість, реакції протесту; радість, підвищений настрій (ейфорія)

Поведінки

Агресія

Розлади структури особистості

Відсутність упевненості в собі, самостійності, підвищеного "навіювання"

Порушення усного та письмового мовлення

Фонаційне оформлення мовлення

Дизартрія -

Структурно-семантичне

оформлення

Аламія Афазія -

Порушення читання

Дислексія

Порушення рецептивної діяльності

Дисграфія

У діяльності вчителя початкових класів стане в пригоді розроблена К. Семеновою психолого-педагогічна класифікація ДЦП (див.: 6.6.)

Таблиця 6.6.

Класифікація форм ДІЛІ

Форма ДЦП

Рухові порушення

Інтелектуальні

відхилення

Спастична диплегія (хвороба Літлля)

Рухи уражені менше, ніж ноги

Можливі незначні порушення інтелекту

Подвійна геміплексія

Важке ураження всіх кінцівок

Тяжка форма дебільності, імбецильність і навіть

ІДІОТІЯ

Гіперкінетична

Гіперкінези, паралічі, парези

Атонічно-астенічна

Характерні парези, низький тонус м'язів

Розвивається задовільний інтелект

Геміпаретична

Парез одній сторони тіла або верхніх кінцівок

50% – дебільності та імбецильності

Діагностичне обстеження проводиться також з метою відхилень у поведінці – девіантної поведінки молодших школярів.

Найбільших труднощів у соціально-педагогічній діяльності вчителя початкових класів завдають діти "групи ризику", особливо з агресивними, неврівноваженими і брехливими учнями.

Молодші школярі відзначаються підвищеною емоційністю. Міміка і постава, жести і руки, інтонація і темп мовлення – зовнішні прояви, говорять про внутрішній стан. При цьому вчитель повинен звернути увагу на загальний стан учня: збуджений, нормальний чи пригнічений.

Спостережливий учитель відразу об'єднує усі зовнішні і внутрішні прояви і дійде правильного висновку, але не буде готовим прийти на допомогу.

Почуття дитини (швидкий прояв радості, гніву, страху, неврівноваженість та ін..) не контролюються розумом, а визначається її характером, який має генетичну основу. А тому, лише незначна кількість недоліків характеру може піддаватися корекції, інша підлягає медико-психологічному втручанню.

Імпульсивність – особливість поведінки дитини (або якість характеру), яка виникає у наслідок впливу зовнішніх факторів, і обумовлених діяти без обдумування. Імпульсивність обумовлена перевагою збудження над гальмуванням, слабкою нервовою системою і процесами гальмування.

Ознаками імпульсивності є:

– невміння очікувати, непосидючість, нетерпеливість;

– здатність легко роздратовуватися, ображатися;

– емоційна нестриманість;

– легке відволікання уваги;

– легковажність і безвідповідальність;

– нездатність до тривалої монотонної праці;

– бажання нових враження;

– небажання прислухатися до зауважень (І. Подласий).

Для молодших школярів притаманна поміркована імпульсивність як норма, вікова особливість. Вона піддається виховному впливу. Але є аномальна імпульсивність, коли ознаки імпульсивності завищені, коли школяр заважає оточуючим – це гіперактивнісгь.

Отже, імпульсивність часто провокує девіантну поведінку.

Відхилення в поведінці провокуються емоційним станом. Американський психолог Д Келлі виділив чотири емоційні стани (тривога, провина, загроза і ворожість), кожен з яких може спровокувати девіантну і навіть деструктивну поведінку. Названі стани можуть досягатися на чотирьох рівнях збільшення напруженості: тривожність, депресія, деривація і фрустрація.

Значних труднощів у вихованні зазнає вчитель початкових класів з дітьми, у яких прослідковується акцентуація характеру. Тип акцентуації також визначає ставлення дитини до соматичного захворювання. Тип акцентуації характеру вчитель початкових класів повинен вважати і при розробці ІРП, адже він вказує на слабкі місця характеру, а відтак попередити фактори, які можуть викликати психогенні реакції – дезадаптацію.

Учитель початкових класів для виявлення психофізичних відхилень може використовувати найефективніші методи психолого-педагогічної діагностики: бесіди, спостереження, вивчення малюнків, тести, метод експериментів.

Отже, діагностика включає визначення:

– рівня підготовленості учня;

– можливостей; мотивів;

– інтересів, здібностей та нахилів;

– індивідуального стилю навчання;

Отримані дані вчитель початкових класів заносить у спеціальну діагностичну карту, результати використовує для створення індивідуальної програми розвитку особливої дитини і соціального паспорту класу. Для кожного школяра, який потребує допомоги, розробляється індивідуальна програма розвитку, а якщо таких дітей багато, то загальна програма розвитку для всіх з індивідуальною корекцією.

За матеріалами діагностики вчитель початкових класів складає психолого-педагогічну характеристику на кожного учня за схемою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси