Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Творчість телевізійного ведучого як професія

Історія телебачення – це великою мірою історія його визначних особистостей. Це обумовлено самою природою телебачення як мистецтва прямого екранного спілкування з індивідуалізованим телеглядачем. Людина на екрані є одним з найважливіших виражальних засобів телевізійного видовища, тим дієвим чинником, який драматургічно об'єднує будь-які інші виражальні засоби телебачення.

Телебачення неможливо уявити без постійних, яскравих ведучих, без цьогохвилинних проявів людських реакцій, без живого екранного спілкування. Такою є його комплексна природа, основою якої є Людина, як головний екранний чинник вияву єдності простору й часу.

Розвиток телебачення невід'ємний від таких блискучих майстрів подання телевізійних новин, як французи Леон Зітрон і П'єр Лазарев; американці Чент Хантлі, Джон Дейлі, Уолт Кронкайт, Девід Брінклі, Опра Уінфрі; англієць Тім Севастіан; росіяни Валентин Зорін, Юрій Фокін. Його щотижнева "Естафета новин" була справжнім проривом у висвітленні новин, оскільки органічно виводила на екран природну атмосферу людського спілкування з відомими людьми.

Справжньою телевізійною "зіркою" був у 50-ті та 60- ті роки радянський літературознавець Іраклій Андронніков. Його розповіді з історії вітчизняної культури ставали справжньою мистецькою окрасою телевізійних програм.

Глибоку людяність, душевність внесла до скарбниці телевізійного розмовного жанру диктор ЦТ Валентина Леонтьева. її щирі зустрічі – розповіді про звичайних людей "Від усієї душі" викликали ще небачений на телебаченні емоційний відгук у глядача.

Класикою екранного спілкування стала багаторічна діяльність ведучих тележурналів: "Клуб кіноподорожей" – Володимира Шнейдерова, Генріка Сенкевича, Миколи Дроздова; "У світі тварин" – Олександра Згуріді та Василя Пескова; "Кінопанорама" – Олексія Каплера, Зіновія Гердта, Ельдара Рязанова; "Очевидне – неймовірне" – Сергія Капиці.

Видатним екранним репортером був Артем Боровик. Традиції його першокласних бойових репортажів вдало підхопив репортер "Інтеру" Святослав Циголко. Гідна подиву багаторічна діяльність Олександра Маслюкова як ведучого телевізійної гри "КВН" і численних екранних конкурсів.

Окрасою екрана були глибоко сучасні і психологічно достовірні ведучі Першого каналу Влад Листьев і Володимир Молчанов. їхні програми "Погляд" і "До і після опівночі" були справжніми "хітами" телепрограми, знайомлячи радянського глядача з напрочуд цікавими людьми, неординарним, сучасним аналітичним поглядом на події у світі.

У контексті цієї теми не можна не згадати загального улюбленця, ведучого "Поля чудес" Леоніда Якубовича, глибоко інтелектуальних Дмитра Діброва, Володимира Познера, Вальдиса Пельше, Дмитра Гордона, Ганну Безулик, В'ячеслава Піховшека та інших телевізійних ведучих, які виразно підгримували властивий телебаченню статус провідного засобу масової суспільної комунікації.

Безперечними брендами телебачення є і телевізійні диктори. Перерахувати всіх талановитих особистостей цієї професії неможливо.

Головне те, що повноцінна історія будь-якого телебачення незрозуміла без урахування індивідуального стилю, екранного іміджу телевізійних ведучих і дикторів – справжніх візитівок будь-якого каналу.

Нині, коли на перший план телевізійного мовлення все більше виходить його розважальна функція, виняткове місце в організації та високохудожній організації програм посідають екранні шоумени на кшталт Івана Урганта та Олександра Цекало, Юрія Горбунова та Миколи Фоменка, Максима Галкіна та Катерини Осадчої.

На телебаченні країн Заходу саме з успіхом чи невдачею роботи ведучих зазвичай пов'язують успіх чи провал програми.

Культ телевізійних "зірок" – прикмета суспільного життя багатьох країн. Ця тенденція, започаткована у США наприкінці п'ятдесятих років XX століття, змінила навіть назви телепрограм: 15-хвилинні новини в Америкен Бродкастінг Компані швидко перейменували на "Джон Дейлі і новини"; назва щоденної 30-хвилинної програми НБК отримала додаток "Погляд Чета Хантлі"; головна політична програма французького ОРТФ "П'ять колонок першої полоси" стала невіддільною від імені П'єра Лазарева.

Десятки років працював в ефірі та брав інтерв'ю в тисяч відомих людей славетний Ларі Кінг.

Розвиток демократичних підходів привів до такого ж процесу в пострадянському, зокрема українському телебаченні – типу "Новини" з Євгеном Кисельовим, "Свобода слова" Савіка Шустера У цьому процесі є аналогія з "кінематографом зірок", в образах яких неначе втілюються в тілесну форму колективні ілюзії, ідеї, почуття глядачів.

Саме психологічним збіганням з "колективним ідеалом" пояснюється популярність провідних дикторів, ведучих, особливий суспільний авторитет відомих тележурналістів.

Західні газети писали про губернатора Каліфорнії, майбутнього президента США Рональда Рейгана, що він, не маючи аніякого досвіду в політиці чи державній діяльності, пройшов на виборах тільки завдяки своїй телегенічності, безпосередньості, професіональності, з якою він тримався перед камерами, завдяки своїй посмішці і теплому оксамитовому голосу, своїй зовнішності, яка надихала спокоєм.

Через багато років ця ситуація повторилася, коли екранна популярність зробила губернатором Каліфорнії актора Арнольда Шварценегера. Безперечно, що справа не тільки "в усмішці", але повторити політичні "подвиги" Р. Рейгана та А. Шварценегера змогли б й інші "герої екрана". Підстави для цього криються в самій природі телебачення як засобу масової комунікації.

Певна міра співучасті телеглядача з екранними подіями відкрила абсолютно нові, небачені раніше можливості впливу на аудиторію через синтез зображення і слова, провідником якого виступає конкретна особа, яскрава індивідуальність. Цікава людина, керівник програми, який на очах у глядача веде бесіду, уміє активно залучити співрозмовника до живої розмови, із знанням справи подати глядачам власні міркування, вплинути на них своєю переконаністю, може стати повноправним володарем думок, керманичем поглядів мільйонів людей.

Ця особливість людини на телеекрані нерозривно пов'язана з особливою функцією слова, інтелектуальної думки на телеекрані.

Саме слово активізує сприйняття того, що показують на телеекрані. Воно слугує неначе вектором смислового розвитку загальної звукозорової системи телепрограми.

Це не означає, що телебачення з'явилось як провідник вербальної думки. Зовсім навпаки – телебачення народилося як видовище і тривалий час вело внутрішню суперечку між приматом слова і зображення. Саме в діалектичній практиці свого розвитку воно стало могутнім засобом мовного спілкування, а популярні ведучі телепрограм стали своєрідним "видовищем" документального телебачення.

Слово, думка, мовлені з екрана, найбільше вражають, коли вони невіддільні від особи того, хто їх промовляє. У цьому мистецтві людського спілкування і полягає феномен телевізійного ведучого.

Форми і види роботи ведучого, коментатора, репортера, інтерв'юера надзвичайно різноманітні. Це інформаційні виступи різного типу, коментарі міжнародних, внутрішніх суспільно-політичних, спортивних, культурних і т. п. новин, проблемні коментарі, огляди, бесіди, інтерв'ю, подієві і проблемні репортажі, телевізійні розслідування, телевізійні шоу і конкурси.

Крім того, сам термін "телеведучий" дуже умовний і насправді складається з окремих фахових спеціалізацій, котрі, звичайно, можуть поєднуватись певним чином в одній людині, але все одно є різними з погляду функцій, завдань і методів роботи.

Основних типів діяльності власне телеведучого сім:

1) ведучий новин;

2) спортивний коментатор;

3) репортер;

4) інтерв'юер;

5) ведучий ток-шоу;

6) ведучий телевізійного шоу;

7) ведучий тематичних програм (серед них – ведучий у структурі теленарису).

До того ж, однією з найважливіших фахових спеціалізацій телевізійного мовлення є диктор – фахівець з читання в ефірі телевізійних новин, повідомлень, оголошень різного типу, а також – з озвучания закадрових текстів телепрограм і фільмів.

Кожний із цих видів діяльності має власну специфіку, різноманітність форм, котрі залежать як від тематичного змісту програм, так і від особистості ведучого. Але є в них і загальна тенденція – роль ведучого в кінцевому сенсі зводиться до вміння вести нормальну людську розмову наперекір специфічній обстановці студії чи позастудійного репортажу, які через технологічні особливості до такої розмови абсолютно не пристосовані.

І якщо диктору для реалізації цих завдань достатньо вміти працювати з уже готовим текстом, телевізійний ведучий у кадрі повинен бути не просто співрозмовником, автором, творцем і виконавцем одночасно. Він ще й повинен володіти мистецтвом дохідливого розкриття будь-якої теми, а це потребує глибокого знання відповідного предмета, уміння взяти на себе відповідальність за долю програми.

Усе сказане – тільки базові, визначальні риси цієї неординарної професії, які вказують на ті природні здібності, якими повинні відзначатись молоді люди, які прагнуть до успіху на телевізійному екрані.

Виявлення цих здібностей – важливе завдання творчого відбору, який неодмінно повинен відбуватися при

прийомі на навчання за спеціальністю "диктор, ведучий телепрограм".

Читання віршованих і прозаїчних творів, виконання вправ на пластичну природність, творчу фантазію, уміння спілкуватись – обов'язкові складники попереднього творчого відбору.

Не буде зайвим ознайомлення відбіркової комісії зі зразками можливої журналістської, літературної діяльності абітурієнтів, зразками їхньої мистецької творчості. Це дасть змогу краще визначити майбутнє спрямування молодих людей, одразу орієнтувати на набуття певної екранної спеціалізації, зокрема – спрямування на подальшу діяльність як диктора, ведучого-журналіста, ведучого-шоумена.

Але вже все позаду і щасливий студент одного з університетів починає вчитись обраному фаху. Здебільшого, це ще не майстерність телеведучого, а професія з довгою назвою: "Кіно-, телемистецтво".

У більшості університетів, які навчають цієї професії, на першому, а то й на другому курсі не існує розподілу на певні її фахи. Спільне навчання починають не тільки студенти, які надалі можуть стати дикторами чи ведучими телепрограм, але й режисерами, сценаристами, операторами кіно і телебачення.

Цей час дається для того, аби молоді люди остаточно визначились зі своїми вподобаннями, проявили певне обдарування, оволоділи навичками спільної праці, набули знань із тих базових дисциплін, які в рівній мірі потрібні в кожній з вищеназваних професій.

Окрім того, і майбутні режисери, сценаристи, оператори повинні мати чітке уявлення про якісні параметри екранних виступів, екранної мови. Майбутні автори телепрограмм повинні враховувати ці особливості в написанні текстів, композиційній організації екранної драматургії; режисери – уміти повноцінно працювати з ведучими під час записів і трансляцій; оператори – мати елементарні критерії якості екранних виступів, які вони могли б контролювати під час подієвих репортажних зйомок за відсутності режисера чи редактора.

Цікаве запитання: "А чому майбутні телеведучі повинні вивчати режисуру, драматургію та основи операторської майстерності?"

Про першу причину – необхідність самовизначення – ми вже згадували. Також дуже важливо з перших кроків творчого навчання набути навичок колективної праці; розвинути в собі творчу фантазію, невіддільну від екранного фаху; набути хоча б первинний досвід змістовної уяви драматургічних творів у зорових, пластичних образах; оволодіти навичками монтажного мислення, яке є загальним принципом драматургічної побудови екранних творів.

Окрім того, слід розуміти, що навіть при здобутті освіти за певним фахом не може бути повної гарантії самореалізації саме в цьому напрямку.

Телебачення – не просто складний творчо-виробничий механізм, а механізм, у якому багато що залежить від суб'єктивних смаків керівників усіх рівнів, політики певного каналу, його змістовного наповнення, обсягів того чи іншого тематичного мовлення.

І людина з дипломом фахівця з кіно-, телемистецтва може надалі знадобитися зовсім в іншій, ніж мріялось, якості. Крім того, ведучий дуже часто опиняється в ролі організатора певної програми, творчо співпрацює з оператором під час вуличних опитувань, репортажних та інших оперативних зйомок тощо.

Певні режисерські навички та знання технології зйомок, монтажу й озвучування телевізійної програми також конче необхідні для роботи над власними навчальними екранними роботами.

Інша справа – у якому обсязі слід оволодівати режисерською майстерністю. Саме тому в програмі вищих навчальних закладів існує певний рівневий поділ "режисерських" та "операторських" дисциплін. Їх перший рівень, який викладається на першому курсі, саме й називається "Основи режисури". На другому курсі зазвичай вивчається предмет "Кінотелережисура" – теж як практично-теоретична дисципліна, пов'язана зі створенням власних екранних робіт.

Однак є ще один предмет, котрий являє собою загальний вступ до оволодіння будь-яким екранним фахом. Він має назву "Вступ до спеціальності" і вивчається протягом першого семестру.

На цьому етапі немає потреби чіткого визначення майбутньої творчої спеціалізації студентів, адже вони приходять до ВНЗ здебільшого з нечітким, а трй викривленим розумінням власного обдарування, подальшої професійної орієнтації.

Слід розкрити для них загальні питання подальшого навчання і перспектив, а саме: що являють собою сучасний кінематограф і телебачення, їх творчо-виробничі структури, естетичні та ідеологічні чинники, перспективи розвитку.

Важливо розповісти студентам про сутність різних екранних професій, про їх привабливі й негативні боки, про інші сфери застосування цих професій.

Треба розповісти про навчальні предмети, які будуть опановуватись під час навчання, про їх значення для подальшого творчого формування.

У курсі "Вступ до спеціальності", безумовно, слід розповісти про сутність і ознаки екранних видовищ, їхнє історико-соціальне й філософсько-культурне походження, попередньо ознайомити з базовою термінологією екранної творчості, визначити її об'єкт, предмет, матеріал, мету, значення для функціонування й подальшого розвитку суспільства.

Через виклад системи форм екранної творчості бажано, щоб студенти чітко засвоїли поняття просторової та часової природи екранних творів, екранності як здатності драматургічних творів бути реалізованими у формі фільму або телепрограми.

Найкраще викладати цей матеріал у формі обговорення зі студентами. На початковому етапі навчання вони, здебільшого, не здатні до самостійного поєднання теоретичних постулатів з практикою. Тому навіть найменші елементи самостійного теоретичного мислення є дієвим засобом подальшого формування правильної методології сценарної та режисерської праці.

Головне при цьому – знайти дохідливий стиль викладання, не відлякати молодих людей зайвим теоретизуванням, водночас розумно спрямувати до визначення власних творчих приорітетів, заохотити до свідомого опанування всього комплексу спеціальних і загальноосвітніх навчальних дисциплін.

І тільки після цього можна переходити до початкового етапу оволодіння фахом – курсу "Культура мови".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси