Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Техніка мовлення

Дикційні та голосові вправи на матеріалах прислів'їв, виконаних у різних темпах і регістрах. Читання гекзаметром з опорним резонаторним звучанням у різних положеннях, зі зміною темпу, висоти. Монологічні й діалогічні дитячі вірші. Звукова імітація звірів, птахів, комах, явищ природи, предметів. Описовий дійовий уривок з художньої прози з української класичної та сучасної літератури або невелика прозова байка чи казка без значного психологічного навантаження.

На цьому етапі навчання не можна обійтись і без викладу теоретичного матеріалу, пов'язаного з мовними чинниками екранного виступу.

Спробуємо все розгалужене багатство наукових категорій психофізіологічної мовної діяльності спростити до кількох основних положень.

1. Мислення здійснюється в мовній формі.

Мова (зокрема, внутрішня мова – внутрішній беззвучний мовний процес, за допомогою якого ми мислимо) є засобом мислення.

Слід підкреслити й іншу найважливішу функцію: мова є засобом спілкування між людьми.

За словами лауреата Нобелівської премії академіка І.П. Павлова, у процесі історичного розвитку людини "виникли, розвинулись і надзвичайно вдосконалилися сигнали другого ступеня... у вигляді слів, вимовлюваних, чутних і видимих. Ці мовні сигнали зрештою стали означати все, що люди безпосередньо сприймали як із зовнішнього, так і з внутрішнього світу, і вживались ними не тільки при взаємному спілкуванні, а й наодинці із самим собою".

Спілкуючись один з одним, люди вживають слова і користуються граматичними правилами тієї чи іншої мови.

2. Мова – це система словесних знаків, засіб, за допомогою якого здійснюється спілкування між людьми.

Мовленняце процес використання мови з метою спілкування людей.

Коли ми говоримо, то, з одного боку, сприймаємо чутні (звукові) і видимі (письмові) мовні сигнали, з другого – вимовляємо звуки мови за допомогою м'язового голосового апарата.

Мовна діяльність спирається на складну координовану роботу нервових клітин кори великих півкуль мозку. У корі головного мозку людини є три центри мови: слуховий, руховий і зоровий.

Один з таких центрів (так званий "центр Верніке") розміщений у лівій скроневій долі мозку. Він забезпечує розуміння сприйнятого слова. Це відділення кори називається слуховим центром мовлення. При руйнуванні його людина втрачає здатність розрізняти, впізнавати слова, хоча відчуття звуків у неї залишається. Іншими словами, у людини спотворюються процеси сприйняття і розуміння чужої і власної мови, і на цій основі втрачається здатність до зв'язної, усвідомленої мови. Це називається словесною глухотою. Людина з таким захворюванням може бути надмірно балакуча, але в цьому словесному потоці неможливо вловити сенс. Центр Верніке домінує над іншими центрами мовлення, тому при його ураженні порушується й усна, і писемна мова.

Так званий "центр Брока" – руховий центр мови – розміщений у нижній лобовій звивині лівої півкулі головного мозку. Він забезпечує вимовляння слів. При руйнуванні рухового центру мови порушується мовна артикуляція. Людина не здатна вимовити жодного слова, хоч і розуміє всі слова, які чує; у неї залишається тільки здатність до крику або співу без слів. Людина чує і впізнає слово, але не знає, не пам'ятає, як воно вимовляється. При цьому захворюванні порушується і внутрішня мова.

За своїми особливостями і функціональним призначенням розрізняють мову зовнішню (усну, писемну) і мову внутрішню.

Усна мова – це звичайна звукова розмовна мова, якою ми користуємось при безпосередньому спілкуванні з іншими людьми. Залежно від конкретних умов спілкування усна мова набуває форми діалогічної або монологічної.

У процесі діалогічної мови, що відбувається у формі бесіди, розмови між двома або кількома учасниками, людина ставить запитання і відповідає на них, висловлює зауваження, схвалення або заперечення. У повсякденній розмові діалогічна мова не має яскраво вираженого навмисного характеру й заздалегідь розробленого плану.

Діалогічна мова в побутовому використанні, зазвичай, ставить менше вимог до побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, ніж мова монологічна, а передусім писемна. Пояснюється це тим, що співрозмовники перебувають в однаковому часі й просторі, сприймають одні й ті ж факти і явища й тому порівняно легко розуміють одне одного. їм не треба викладати власні думки в розгорнутій мовній формі.

Порівняльна стислість діалогічної мови зумовлюється тим, що така мова активно підтримується запитаннями й відповідями, схваленням і запереченням з боку співрозмовників. Якщо діалогічна мова не підтримується, то вона або перетворюється в монологічну, або бесіда взагалі припиняється.

Тут треба згадати стилістику мови, про існування мовних стилів, яким притаманні власні характерні мовні засоби, що виявляються в лексиці, синтаксисі, граматиці. З низки багатьох стилів, залежно від звукових особливостей, розрізняють два основні стилі, які академік А.В. Щерба назвав повним і розмовним.

Повним стилем ми користуємося тоді, коли хочемо зробити нашу мову найвиразнішою. Для цього, чітко артикулюючи всі звуки, склади, робляться паузи між словами і т. п. У повному стилі найкраще виявляються звукові особливості слова, а також характерні ознаки кожного звука окремо.

Розмовний стиль властивий щоденній бесіді людей і зазначені вище особливості стираються, зневиразнюються.

Слід зауважити, що для ведучого діалог – одна з основних форм мовної діяльності і треба дуже чітко усвідомити певні психологічні залежності. Майстерність ведення діалогу фахівцем полягає в тому, щоб форма зберігалася розмовою, не порушуючи контекст у розмові, а за якістю звукового існування ваша мова була виразною і впливовою як у повному розмовному стилі.

Звичайно, якщо ви будете вести діалог, "театрально" декламуючи власні. думки, чи ораторська піднесено висловлюватись (якщо це не артистична умовність щодо сказаного), то діалог буде карикатурним.

Але, натомість, не перебільшений звуковий посил, артикуляційна чіткість фонем, емоційна й експресивна виразність збагачують розмову, роблять беззаперечно вагомими та значущими ваші слова, формують ставлення до вашої особистості на належному рівні. Треба пам'ятати, що одна з найважливіших вимог до людини при діалогічній мові – уміння вислуховувати висловлювання співрозмовника до кінця. Зневажливе ставлення до цих принципів ведення діалогу робить людину не лише нудним і неприємним співрозмовником, а й свідчить про її низьку культуру і недостатню вихованість.

Монологічна мова посідає значне місце в практиці спілкування і проявляється у найрізноманітніших усних і письмових виступах. До монологічних форм мови належать лекції, доповіді, виступи, оголошення тощо. Значення і характерна особливість усіх форм монологічної мови – яскраво виражена спрямованість її до реального або уявного слухача

Мета спрямованості монологічної мови – досягти необхідного впливу на слухачів.

Монологічна форма мови складніша, бо не має прямої й активної підтримки з боку слухачів. Зазвичай, монологічна мова проходить з великим напруженням, вона вимагає попереднього вміння зв'язно і послідовно викладати думки, висловлювати їх у виразній і чіткій формі.

Успіх монологічного виступу залежить також від уміння встановлювати потрібний контакт з аудиторією. Для цього промовець повинен стежити не тільки за змістом власної мови, за її зовнішньою побудовою, а й за реакцією слухачів; тобто треба вміти відчувати аудиторію.

Коротко треба означити ще два види мови – писемну і внутрішню.

Писемна мова – це графічне зображення звуків усної мови. Безпосередньо до якості звукового мовлення писемна мова не причетна. Хоч треба звернути увагу журналістів на принципову відмінність характеру писемної мови при застосуванні Інтернет-діалогу. Раніше написаний текст не передбачав безпосереднього контакту між тим, хто пише, і читачем.

Інтернет вніс зміну в комунікативну ситуацію. Насправді можна говорити про поєднання часу і простору Інтернет-співрозмовників. Текст Інтернет-діалогу може бути не таким розгорнутим, також змінюється сприйняття тексту. Перебуваючи в одному часі і просторі, співрозмовникам легко ідентифікувати стереотипні діалогічні форми з відповідними інтонаціями, що виникають при безпосередньому звуковому контакті.

Тобто писемна мова Інтернет-діалогу у сприйнятті наближається до психології сприйняття звукової діалогічної або ж монологічної мови.

Телевізійний ведучий повинен знати цю теоретичну ознаку писемної мови новітньої доби і враховувати її в необхідних випадках.

Внутрішня мова – це мова подумки. Внутрішньою мовою завжди користуються в процесі мислення. Ця мова дає змогу людині мислити навіть тоді, коли людина не розмовляє вголос.

Вивчити психофізичні особливості внутрішньої мови досить складно, але для нас є важливим встановлений факт мікроартикуляцій. Тобто, під час внутрішнього проговорення думки відбуваються мікрорухи язика, губ, гортані, підвищується тонус м'язів мовних органів.

Також при внутрішньому проговоренні відзначається підвищення активації мозку між мовними центрами Брока і Верніке. Часто, при ускладненні нерозв'язаної проблеми, внутрішня мова стає розгорнугішою, переходить у шепотіння і навіть у приговорювання.

У дійсності психолінгвістичний зміст внутрішньої мови в тому, що вона є початковим моментом мовного виразу, його внутрішнім програмуванням з реалізацією надалі в усній чи письмовій формі.

Це дуже важливо усвідомлювати для розуміння впливу вольової сформованості якісного мовлення ще на дозвуковій фазі.

Виклад цього матеріалу повинен не тільки допомогти студентам зрозуміти важливість опанування мовної практики, але й спрямувати їх до осмисленого читання різноманітних художніх та інформаційних текстів у канікулярний період.

Ще одна важлива тема, яка стосується різноманітних виражальних засобів голосового мовлення ведучого.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші