Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Сучасна культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

Домінування християнської релігії в культурі Середньовіччя виливалось у таку характеристику культури як теоцентричність, тобто головною цінністю вважався Бог. Відносно Бога роль людини в світі за середньовічними релігійними уявленнями суперечлива: вона одночасно є рабом Божим, покликаним прославляти Господа, але водночас вінцем творіння за образом і подобою Божою, наділена розумом і волею, поставлена правити на землі (Бут 1:26). Стосовно людини поширюються сотеріологічні концепції, тобто концепції, які спрямовують людину на спасіння її душі. Відтак християнство швидко переходить до негації тіла, розглядаючи його як перепону до спасіння, гріховну плоть. Тому в середньовічному мистецтві переважають образи слабкого, знуреного тіла. Натомість пропагується моральний ідеал Віри, Надї та Любові. В часи Середньовіччя поширюються також християнські ідеї людської персони, рівності усіх перед Богом.

Мислителі цього часу намагались побудувати діалог між вірою та розумом, поєднати тіло, душу, дух у людині. Основний принцип, яким вони керувались, – manifestatio (виявлення). Тобто, людський розум може надати прямий і повний доказ священній доктрині, крім Одкровення, пояснити існування (але не сутність) Бога, шляхом аргументації він може доказати постулати християнської віри, коли будуть спростовані її критики. Розум має здібність знаходити аналогії та подібності (similitudes). Ці принципи, наприклад, проявилися в у певній стандартизації орнаментування та декору середньовічного собору й шаблонності його планування.

У період розвинутого та пізнього Середньовіччя (XII-XV ст.) у розумінні людини та її самовизначенні починаються суттєві зміни. Це був час уваги до індивідуальності та її духовних устремлінь. Недарма, як відзначає відомий французький історик Жак Ле Гофф у "Цивілізації Середньовічного Заходу", з того часу предметом розгляду стає не стільки злочин, скільки намір, єпитимія замінюється розкаянням.

Особливістю середньовічного соціального статусу людини є його корпоративність і сословність (належність до певної соціальної верстви). Суспільна активність людини чітко вкладалася в рамки її приналежності до шляхетства, або "тих, хто воює", bellatores, духівництва, "тих, хто молиться", oratores, "тих, хто працює", laboratores.

Відродження стало можливим через економічне зростання Італії після падіння Константинополя та завдяки поступовому занепаду інших торговельних шляхів та держав-міжнародних посередників. Міста-держави Італії виробляють нову міську культуру, орієнтовану на міські, буржуазні цінності, це становлення європейської буржуазії, а також виділення інтелігенції, тобто тих людей, які живуть зі своєї інтелектуальної праці. Завдяки міській культурі, орієнтованій на економічну, політичну, інтелектуальну незалежність як міста, так і окремих людей, спочатку з'являється авантюрна індивідуальність, а потім стає розповсюдженою індивідуальність.

Нові цінності Відродження є спрямованими на людину, в цьому виявляється антропоцентризм Відродження. Людина Відродження більше не вважається пасивним "образом і подобою Божою", а постає як повноцінна, богорівна істота, причому з Богом її зрівнюють розум і свобода волі, які, на думку мислителів того часу, дозволяють людині перебирати нескінченну кількість можливостей для творчої самореалізації.

Утім, свобода волі співіснує з Божественним Провидінням, наполягав італійський гуманіст Лоренцо Валла. На його думку, саме воно пропонує той арсенал альтернативних можливостей, між якими людина здійснює заздалегідь відомий вибір[1]. Панування Бога у Л. Валли виявлялося необхідним як гарантія додержання основних цінностей людського співжиття. Позиція Л. Валли була цілковито виправданою з огляду на культурні реалії тієї епохи. її однаковою мірою сповнювали як прояви величі людського духу, так і його найницших порухів і пристрастей.

Метою життя людини проголошується титанізм – творча універсальність, володіння багатьма різновидами творчої діяльності. За чудову ілюстрацію цього принципу може слугувати зокрема життя Леонардо да Вінчі, який був водночас художником, автором знаменитої картини "Джоконда", інженером, чий творчий геній передбачив багато відкриттів майбутнього (танк, парашут, гелікоптер), універсальним ученим.

Антропоцентричний світогляд сприяв розвитку гуманізму, послідовники якого визнавали за людиною як особистістю найвищу цінність – її право на свободу, всебічний розвиток творчих здібностей і щастя не в загробному світі, а вже у земному житті.

Гуманісти цього періоду становили дуже нечисленну творчу еліту, до якої входили представники різних соціальних груп. Вони звеличували людину як творця світу культури, визнаючи, що творча діяльність наближує її до Бога. Гуманісти наполягали на необхідності виходу за межі середньовічної "схоластичної науки", прагнули не до формального, а до життєвого, гуманістичного знання. Багато гуманістів залишили після себе роботи з історії та літератури.

Гуманісти дійшли висновку, що для реалізації гуманістичного ідеалу необхідними є суспільні перетворення. Саме в період Відродження розвивається літературний жанр утопії. Спочатку це була назва роману англійського гуманіста і державного діча (лорда- канцлера) Т. Мора.

Італійський політичний діяч Ніколло Макіавеллі (1469– 1527) у своїй праці "Державець" розглянув шляхи реалізації утопічного суспільного ідеалу. Макіавеллі вважав, що для цього треба виокремити особливу сферу людської діяльності – політику. Політику, на його думку, визначає не Бог і не мораль, а закони життя та психологія людини (інтерес, прагнення до збагачення тощо). І саме Макіавеллі запропонував політикам принцип "мета виправдовує засоби".

Центральне поняття Нового часу – людина як частина суспільства, громадянин, що має свої права та обов'язки.

Людина розглядається як суто природна істота (Ж. Ж. Руссо, Д. Дідро), як результат "суспільної угоди" (Т. Гоббс, Дж. Локк). Також з розвитком механіки та математики розповсюджується механістичне уявлення про людину (Ламетрі, Кондильяк, Гельвецій).

Головною стає ідея прав людини, в цьому відношенні провідну роль відіграли праці англійця Джона Локка (1632-1704), що розглядає еволюцію людини від "природного стану" до "природного закону", а державу як гарантам прав людини. За це його часто називають "батьком західного лібералізму". Також велике значення для розвитку ідеї прав людини мала французька "Декларація прав людини і громадянина" (1789). Натомість "природна людина" керується своїми почуттями, вона нібито наближена до первісної людини, природними можна вважати не зіпсованих вихованням дітей, міщан, дрібних буржуа.

У першій половині XIX ст. образ людини формує така впливова художня течія, як романтизм. Романтичний герой – сильна й унікальна особистість, має риси святості або може демонізуватись. У змалюванні образу людини присутній пафос особистої і суспільної незалежності, мотиви національно-визвольної боротьби, часто наявна опозиція "тут" (земний, недосконалий світ) – "там" (ідеальний світ, світ мистецтва). Романтики бачать людину як сповненою протиріч, так і можливостей самореалізації.

Людина романтиків схильна до втечі від реальності: повернення до природи, минулого, у внутрішній світ серця тощо.

Художник розглядається як особлива людина, що має високу місію служіння вищим ідеалам і мистецтву, яку він не повинен зраджувати заради примх публіки. Він створює свою мораль і свої правила поведінки. У творах романтиків часто зустрічаються розмірковування про філософію і місію мистецтва.

Друга половина XIX ст. по-новому трактує образ людини – головне автономія і свобода індивідуальності, збагачення надає незалежність, відбувається урбанізація і зміни соціальної структури, коли людина стає переважно міським жителем, що живе за законами ринку та конкуренції, має лише ностальгію за патріархальністю.

У другій половині XIX ст. образ людини будується реалізмом, натуралізмом та імпресіонізмом. Реалізм розглядає людину у типових обставинах, створює образ як певний тип людини. Реалізм використовує поняття еволюції індивіда і психологізму, дотримується соціально-психологічного аналізу при змалюванні людини. Реалізм звертається до нового героя-буржуа (романи О. Бальзака. У. Теккерея, Діккенса, опери Верді, етюди Д. Констебля, графіка О. Дом'є). Натуралізм використовує перебільшену реалістичність, людина однозначно детермінізована або біологічними інстинктами, або соціальним середовищем (А. Доде, Е. Золя, Г.Флобер, брати Гонкури).

Імпресіонізм ставить завдання передати безпосереднє враження від реальності, відобразити певну точку зору на реальність, певну точку зору на людину. З'являється намагання дати характеристику окремої деталі з життя людини для розкриття усього цього життя, психологізм окремої миті життя людини.

  • [1] Лоренцо, Валла. О свободе воли к епископу Илерийскому Гарсии : пер. з лат. / Лоренцо Валла // Валла Л. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М., 1989. – С. 278.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші