Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Законодавче та організаційно-правове забезпечення антимонопольного регулювання

Важливим чинником ефективності антимонопольного контролю та регулювання є чітко визначений його організаційно- правовий механізм. Тема присвячена розкриттю інституційних та організаційно-правових засад антимонопольного регулювання, в ній висвітлені особливості створення, еволюція та структура системи законодавства про захист економічної конкуренції, розкриваються сутність, цілі та регламентовані процедури антимонопольного регулювання, представлена розгорнута характеристика методів та інструментів антимонопольного регулювання.

Основні категорії та поняття

Державне регулювання конкурентного процесу, державний контроль, форми державного контролю у сфері захисту економічної конкуренції, антимонопольний контроль, антимонопольне регулювання, функції антимонопольного контролю, законодавство про захист економічної конкуренції, об'єкти антимонопольного контролю і регулювання, суб'єкти антимонопольного контролю і регулювання, методи та інструменти антимонопольного контролю та регулювання, економічний аналіз, експертиза, перевірки, інформація, ефективність антимонопольного контролю та регулювання

Особливості створення, еволюція та напрями антимонопольного регулювання в Україні

Базисом для організації суспільних відносин, які складають економічний лад суспільства і платформу, на якій функціонують усі інші інститути, є Конституція країни. Конституційна регламентація у сфері економічної організації суспільного життя, своєю чергою, визначається моделлю економічного розвитку. Тобто, між Конституцією країни та моделлю її економічного розвитку існує тісний зв'язок. Конституції сучасних країн у своїх нормах закріплюють основні інститути і принципи функціонування економічної системи, зокрема – форми і види власності, принципи конституційно-правового регулювання економічних відносин, принципи розпорядження ресурсами, принципи економічної свободи підприємницької діяльності, ставлення щодо економічної конкуренції. Важко переоцінити роль Конституції в економічному розвитку країни, оскільки зазначені норми мають зберігати та підтримувати баланс інтересів у суспільстві.

Конституційна норма щодо захисту економічної конкуренції орієнтована на регулювання конкурентних відносин державою, регламентує ринкові процеси в економіці. Ця норма впливає на прийняття органами держави важливих економічних рішень, які набувають форму нормативних актів, розкриває взаємовплив правових та економічних факторів у процесі прийняття державних рішень. Конституційний принцип загальності правового регулювання гарантує розповсюдження цих правил в економічній сфері на всій території країни.

Фіксація державою конституційної норми щодо захисту економічної конкуренції є найкращим засобом сприянню розвитку національної економіки. Це, своєю чергою, передбачає обов'язки з боку держави щодо створення цивілізованих умов для організації ринково-конкурентних процесів, створення та закріплення в нормативних актах відповідних норм, що створюють умови для розвитку конкуренції у підприємницькій діяльності. Таким чином, Конституція країни виступає базисом політики держави у сфері захисту економічної конкуренції.

Конституція України (ст. 42) фіксує гарантії держави щодо "права на підприємницьку діяльність", забезпечення "захисту конкуренції у підприємницькій діяльності" та забороняє "зловживання монопольним положенням на ринку, незаконне обмеження конкуренції та нечесну конкуренцію"[1]. Закріпивши на конституційному рівні свободу підприємницької діяльності, рівність форм власності, захист конкуренції, держава тим самим забезпечує формування засад ринкової економіки.

Положення щодо захисту економічної конкуренції, закріплене в Конституції України означає, що:

  • – політика захисту економічної конкуренції у підприємницькій діяльності є державною політикою;
  • – політика захисту економічної конкуренції є обов'язковою для всіх гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової);
  • – законодавча влада приймає відповідні закони;
  • – виконавча влада здійснює заходи для виконання прийнятих рішень (розробка та реалізація державних, національних, урядових, галузевих програм);
  • – судова влада контролює дії законодавчої та виконавчої влади стосовно дотримання вимог, встановлює міру відповідальності, виносить рішення щодо відповідальності за порушення;
  • – усі без винятку суб'єкти господарювання мають дотримуватися і виконувати вимоги політики захисту економічної конкуренції.

Крім норми щодо захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, Конституція України спеціально виділяє форми діяльності, які підлягають забороні – це зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Дотримання норм Конституції означає для фізичних і юридичних осіб необхідність утримання від здійснення заборонених нею дій.

Конституційним закріпленням права здійснення підприємницької діяльності та норми щодо захисту конкуренції, держава, по суті, бере на себе зобов'язання створювати умови для нормального функціонування ринку, сприяти розвитку конкуренції на вітчизняних товарних ринках та забезпечувати найкращі умови для розвитку підприємництва в країні. Виконання таких зобов'язань потребує від держави здійснення потужної роботи щодо макроекономічного регулювання та управління, складовою яких є контроль та регулювання. Необхідність такої функції держави, як контроль обумовлена існуючими конституційними положеннями.

Обов'язковою умовою виконання державою функцій регулювання економічної системи є постійне одержання та аналіз об'єктивної інформації про стан національних товарних ринків, про характерні риси та особливості поведінки суб'єктів господарювання в національній економіці, про рух системи відповідно до визначених напрямів. Контроль є одним із найважливіших каналів отримання об'єктивної інформації державою. Отримана інформація є основою для прийняття державними органами відповідних рішень, здійснення певних заходів, дає можливість упереджувати можливі помилки і суб'єктивні неправомірні дії, що суперечать чи стримують розвиток. Державний контроль забезпечує дотримання законів. Здійснення державного контролю – одна з важливих функцій державного управління. Державний контроль можна розглядати як систему спостережень і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта нормам прийнятих законів. Крім спостереження, збору даних та інформування компетентних органів, контроль виявляє фактичний стан справ, порівнює фактичний стан із запланованими цілями, а також пов'язаний із вжиттям заходів з усунення виявлених недоліків.

Метою державного регулювання є виявлення відхилень від прийнятих стандартів, встановлення фактів порушень принципів законності з подальшим прийняттям заходів коригуючого характеру, заходів щодо недопущення таких порушень у майбутньому, а в окремих випадках – притягнення винних до відповідальності. Державний контроль є одним із дієвих інструментів адміністративного характеру, що базується на силі державної влади. Враховуючи адміністративну силу контролю, його застосування вимагає виваженого та високопрофесійного підходу. Так, у процесі здійснення контролю не допускається припинення діяльності суб'єктів господарювання, крім випадків, прямо передбачених чинним законодавством; контроль повинен здійснюватися у передбачених законом правових формах та тільки в межах, визначених законом чи підзаконним актом; контроль повинен здійснюватися лише в передбачених законом випадках, бути результативним, здійсненим до кінця та закінчуватися відповідним висновком; повноваження органів державного контролю мають бути чітко визначені спеціальними законами.

Визнання державою пріоритету конкуренції як соціально- економічної цінності та усвідомлення потреби збереження та підтримання балансу інтересів монопольних та конкурентних сил у суспільстві зумовлює об'єктивну необхідність розробки дієвого механізму захисту економічної конкуренції. Базовим елементом такого механізму є антимонопольний контроль і регулювання.

Антимонопольне регулювання є особливою формою державного впливу на економіку у вигляді системи заходів контролюючого та регулюючого характеру, спрямованих на реалізацію завдань антимонопольно-конкурентної політики. Сучасний антимонопольний контроль спирається на закріплені законами норми, які:

  • – забороняють обмежувальну ділову практику;
  • – передбачають попередження обмеження конкуренції, виникнення та посилення монополістичної діяльності;
  • – спонукають товаровиробників чесно боротися за збільшення своєї частки на ринку шляхом підвищення якості та розширення асортименту товарів та послуг;
  • – спрямовані на підвищення добробуту споживача.

Змістом державного контролю у сфері захисту економічної конкуренції є регулярна перевірка дотримання законодавства, виявлення порушень, розгляд заяв юридичних та фізичних осіб щодо порушень законодавства про захист економічної конкуренції, проведення перевірок суб'єктів господарювання з метою виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

В Україні для здійснення антимонопольного контролю створена система спеціальних органів – Антимонопольний комітет та його територіальні відділення. Основою антимонопольного контролю є відносини влади та підпорядкованості. Спеціальний характер контролю передбачає перевірку не тільки діяльності суб'єктів господарювання та реалізації повноважень органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління, а й дотримання ними вимог конкурентного законодавства. Антимонопольний контроль має активний характер, спрямований на прийняття конкретних заходів із захисту економічної конкуренції.

До функцій, які покладені на антимонопольний контроль, належать: інформаційна, профілактична, мобілізаційна, виховна (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Функції антимонопольного контролю

Функція

Зміст функції

Інформаційна

Інформація, отримана в результаті контролю, виявляє недоліки в процесі дотримання суб'єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для прийняття відповідних рішень та розробки заходів, що забезпечують припинення проявів монополізму, недобросовісної конкуренції тощо

Профілактична

Заходи антимонопольного контролю сприяють усуненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами господарювання та недопущенню їх у подальшому

Мобілізаційна

Наявність антимонопольного контролю примушує суб'єктів господарювання дотримуватися вимог законодавства про захист економічної конкуренції

Виховна

Антимонопольний контроль формує у суб'єктів підприємництва потребу чіткого дотримання норм і положень законодавства про захист економічної конкуренції

Особливості застосування норм антимонопольного регулювання та контролю визначаються специфікою розвитку національних економік. Історія розвитку економік розвинених країн містить багатий досвід вирішення проблеми протидії монополізму. Розв'язання цієї проблеми базується на розумінні того, що будь-які обмеження принципу змагальності в економіці перешкоджають вільній дії ринкових механізмів, призводять до диспропорції попиту та пропозиції на товарних ринках, нераціонального використання ресурсів і, як результат, до зниження ефективності ринкової системи.

Сучасні норми антимонопольного регулювання почали активно ширитися світом у другій половині XX ст. Але незалежно від особливостей національних економік, від рівня їх розвитку, ступеня втручання держави в економіку, історичних умов формування системи антимонопольного захисту ринку, в усіх країнах забороненими апріорі є такі дії, як горизонтальна фіксація цін, горизонтальна змова про частку ринку, груповий бойкот, домовленості про взаємний продаж, пов'язані продажі. Постійно триває пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економіко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції об'єктивної необхідності підвищення ефективності функціонування національних економік, нарощування ролі та частки постіндустріальної економіки за умов посилення загроз стійкості світової економіки.

Застосування норм антимонопольного регулювання має свої особливості в країнах трансформаційної економіки, в тому числі й Україні. Загальні труднощі трансформації тут поглибилися труднощами зміни моделі економічної системи. За таких умов значно ускладнюються функції держави, адже від держави вимагається виконання функцій, які їй притаманні у сталій системі, та функцій, пов'язаних із формуванням і розвитком ринкового середовища. До першої групи функцій в аспекті проблеми, що розглядається, належать: функція захисту конкуренції, протидії монополізму, проведення антимонопольно'! політики, до другої групи – функції системоутворюючого характеру, а саме: формування і розвиток конкурентного середовища, лібералізація, реформування відносин власності, роздержавлення, формування "правил гри" на ринку, формування ринкової інфраструктури.

На пострадянському просторі становлення антимонопольного регулювання проходило у два етапи. На першому етапі основна увага була спрямована на заходи демонополізації, що передбачало подолання загальної монополізації господарських зв'язків. Другий етап пов'язаний з напрацюванням законодавчої бази регулювання конкурентних відносин, гармонізацією вітчизняного законодавства з європейським, подолання структурних диспропорцій у народному господарстві та розробкою комплексу заходів, спрямованих на підтримку конкуренції.

Характерною рисою економіки України початку 90-х років XX ст. був високий рівень монополізму. Причому монополії, що сформувалися за радянської економіки, мали риси, що вирізняли їх від класичних ринкових монополій. На відміну від ринкових монополій, які виникали як результат ефективної господарської стратегії, вдалого використання технологічних інновацій, врахування динаміки ринкової кон'юнктури, монополії в командно-адміністративній системі сформувалися на базі тотального одержавлення економіки з командною системою управління. Для пострадянського монополізму, який мав досить глибокі корені, характерними рисами були вузька спеціалізація підприємств, високий рівень концентрації виробництва, невисокий технічний рівень підприємств. Більш того, за умов тотального дефіциту, розриву інтеграційних зв'язків, технологічної деградації економіки, високої корумпованості державного апарату, масштабності тіньового сектору, недостатньо розвинутої законодавчої бази великі підприємства на початку 1990-х років масово зловживали своїм монопольним становищем у сфері виробництва та обігу товарів та послуг, що стало відчутним чинником гальмування процесів економічних перетворень. Антимонопольна політика при цьому розглядалась як пасивний захист конкуренції, внаслідок чого сьогодні в антимонопольному регулюванні існують погляди щодо ототожнення концентрації з негативним монопольним ефектом, ототожнення деконцентрації з головним засобом боротьби із монополізмом.

В Україні подолання монополізму командно-адміністративної системи та заходи з формування та розвитку конкурентного середовища були віднесені до пріоритетних напрямів ринкової трансформації економіки. Заходи зі зниження монополізму економіки відбувалися паралельно із заходами роздержавлення, реформування відносин власності, "запуском" механізмів лібералізації економіки. За таких умов всі заходи економічної реформи набули характеру антимонопольної' спрямованості. Зазначені умови актуалізували процес демонополізації національної економіки, який відбувався в правовому полі Закону України "Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції" (1992 р.) та Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції (1993 р.). Під демонополізацією економіки слід розуміти здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків. Основними завданнями демонополізації економіки є: зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку; захист інтересів підприємців та споживачів від монопольної діяльності, запобігання монопольній діяльності та обмеження її; створення структури горизонтальних ринкових зв'язків між суб'єктами господарювання для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки; зменшення залежності суб'єктів господарювання від державних управлінських структур.

Демонополізація економіки України відбувалась такими способами: децентралізація управління, зниження або зняття бар'єрів вступу суб'єктів господарювання на ринки, стимулювання вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання, поділ державних монопольних утворень, ліквідація державних структур монопольного типу. Демонополізація суб'єктів господарювання в процесі їх приватизації відбувалася як перетворення на самостійні підприємства зі статусом юридичної особи структурних підрозділів і структурних одиниць державних підприємств, якщо цей підрозділ був технологічно відокремленим, або являв собою цілісний майновий комплекс. З метою запобігання появі монопольних утворень у національній економіці процеси приватизації державних підприємств-монополістів, процеси організаційних перетворень (злиття і поглинання), процеси створення нових організаційних форм господарювання координувались із процесами демонополізації та антимонопольного контролю і регулювання.

Виконання програми демонополізації певною мірою змінило монополізовану структуру, яка склалася в економіці України в минулі часи. Реалізація цієї програми потребувала напруженої роботи з боку антимонопольних органів, адже практично всі заходи роздержавлення і приватизації підпадали під антимонопольну експертизу. Відповідно до Закону України "Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції" почала напрацьовуватись практика застосування антимонопольного контролю. Демонополізація економіки разом із антимонопольним регулюванням, антимонопольним контролем та застосуванням антимонопольного законодавства стали каналами реалізації завдань антимонопольно'! політики. Разом із тим заходи демонополізації автоматично не призвели до ефективного конкурентного ринку в Україні.

  • [1] Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon3.rada.gov.ua/laws/show/
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші