Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Запобігання та припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем

Запобігання та припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем в економіці можна розглядати як антимонопольне регулювання у вузькому розумінні. У цьому зв'язку наукове осмислення ролі, змісту та наслідків антимонопольного регулювання в сучасній економічній літературі є надзвичайно дискусійним[1]. Найбільш чітко претензії до антимонопольного регулювання сформулював Д. Арментано. Детально дослідивши практику застосування антимонопольного законодавства у різних країнах світу, Д. Арментано дійшов висновку: "У багатьох із цих класичних антимонопольних справ щодо як державних, так і приватних підприємств, які програли судові розгляди компаніям-відповідачам, насправді знижували ціни, розширяли обсяги випуску, здійснювали технічну модернізацію і в цілому поводили себе таким чином, як це диктує ефективний і конкурентний ринковий процес. Однак саме така конкурентна поведінка призводила до ініціювання антимонопольних справ"[2]. В українській науковій літературі проблеми впливу монополій на економічний розвиток і ролі антимонопольного регулювання знайшли відображення у дискусії на сторінках журналу "Економіка України" у 2006-2008 pp., в якій взяли участь такі вітчизняні економісти, як: Ю. Архангельський, В. Лагутін, Г. Филюк[3].

Реалізація регулюючого методу запобігання та припинення зловживання монопольним (домінуючим) становищем, перш за все, потребує визначення суб'єкта господарювання, який таке становище займає на певному товарному ринку. При цьому антимонопольні органи керуються Законом України "Про захист економічної конкуренції", а також затвердженою розпорядженням АМК України від 05.03.2002 № 49-р "Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку".

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

  • 1) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
  • 2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;
  • 3) частка суб'єкта господарювання перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;
  • 4) частка суб'єкта господарювання становить 35% або менша, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає або є незначна конкуренція і щодо них виконуються такі умови:

  • – сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%;
  • – сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70% і при цьому вони не доведуть, що зазнають значної конкуренції.

До зловживань монопольним (домінуючим) становищем відносяться дії або бездіяльність суб'єктів господарювання, що займають таке становище на ринку, які призвели або можуть призвести до обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання; ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з конкурентно-монопольним законодавством України як зловживання монопольним (домінуючим) становищем визнаються:

  • 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
  • 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
  • 3) обумовлення укладених угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
  • 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
  • 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
  • 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
  • 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Усі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю можуть бути класифіковані за кількома групами та видами (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Класифікація груп та видів зловживань монопольним (домінуючим) становищем

Назва групи

Види зловживань

Зловживання переважно цінового характеру

Монопольно висока ціна, монопольно низька ціна

Зловживання переважно дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням існуючої ринкової влади

Дискримінаційні ціни

Додаткові зобов'язання, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями не стосуються предмета договору

Дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання пропозиції або попиту

Обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку

Відмова від придбання або реалізації товару

Дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, або створення перешкод їхнього доступу на ринок (виходу з ринку)

Суттєве обмеження конкурентоспроможності без об'єктивно виправданих на те причин

Створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку суб'єктів господарювання

У структурі порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, припинених органами АМК України, найбільш поширеними видами є зловживання цінового характеру, а також дії чи бездіяльність монопольних утворень, що призвели або могли призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, і були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Найбільшу кількість порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем в останні роки виявлено на вітчизняних ринках житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу, охорони здоров'я, лікарських та медичних засобів, агропромислового комплексу.

Для припинення зловживання монопольним становищем, перш за все, необхідно визначити, чи суб'єкт господарювання дійсно займає монопольне становище. Відповідно до методичних засад визначення монопольного чи домінуючого становища суб'єкта господарювання об'єктами аналізу можуть бути: суб'єкт господарювання або група суб'єктів господарювання, а також обставини, що визначають умови здійснення господарської діяльності.

Ознаками монопольного чи домінуючого становища на ринку (ринкової влади) є такі:

  • – здатність суб'єкта господарювання, який не є єдиним виробником відповідного товару, диктувати свої умови продажу, постачання тощо; через монополізацію ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти інших підприємців або створювати бар'єри для входження на ринок; скорочувати або обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів, при укладанні договорів і угод про постачання товарів, а інші суб'єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів; підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією;
  • – високий рівень концентрації ринку;
  • – високі бар'єри входження на ринок потенційних конкурентів;
  • – тривалий період закритості ринку для входження нових суб'єктів господарювання;
  • – суттєва кількісна перевага частки суб'єкта господарювання над частками інших конкурентів за умови стабільності структури ринку протягом тривалого періоду;
  • – значні частки суб'єкта господарювання на вертикально та територіально суміжних ринках;
  • – наявність в об'єкта аналізу особливих прав, повноважень, пільг[4].

Становище суб'єкта господарювання на ринку визначається в такій послідовності:

  • 1. Встановлення об'єктів аналізу.
  • 2. Складання переліку товарів (робіт, послуг): визначення ознак товару з урахуванням подібності (споживчі характеристики, ціни, умови споживання та реалізації).
  • 3. Складання переліку основних продавців, покупців товарів (з урахуванням значущих обсягів продажу, придбання) з визначенням товарних меж ринку (враховується взаємозамінність, стандартизованість і диференційованість товарів) та територіальних (географічних) меж ринку.
  • 4. Визначення часових меж ринку.
  • 5. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.
  • 6. Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку.
  • 7. Складання переліку потенційних конкурентів.
  • 8. Визначення вхідних і вихідних бар'єрів на ринку для суб'єктів господарювання, які продають, придбавають або можуть 'придбавати, продавати той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.
  • 9. Встановлення монопольного чи домінуючого становища суб'єкта господарювання на ринку[5].

Для визначення становища суб'єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації, як статистичні та адміністративні дані; відомості про діяльність суб'єктів господарювання, отримані державними органами за поточний та попередні роки; результати вибіркових обстежень та опитувань покупців про ситуацію на ринку; панельних обстежень споживачів; дані, що свідчать про виробничі плани учасників ринку (опубліковані в ЗМІ); матеріали відомчих, незалежних дослідницьких та інформаційних центрів; опитування експертів.

З метою забезпечення постійного державного контролю за діяльністю монополістів та адресного антимонопольного регулювання складається та ведеться Перелік суб'єктів господарювання, що займають монопольне чи домінуюче становище на ринку (далі – Перелік). Перелік має форму таблиці, в якій для кожного суб'єкта господарювання зазначається його найменування, підпорядкованість або власник; місце знаходження; найменування товару на ринку (товарної групи); частка. Усі відомості в Переліку розподілено між двома розділами: природні монополії; інші монопольні утворення. До Переліку включаються суб'єкти господарювання, частка яких на загальнодержавному ринку певного товару перевищує 35%. За рішенням АМК України до Переліку включаються ті суб'єкти господарювання, частка яких на ринку певного товару може не перевищувати 35%.

Складається та ведеться Перелік у такому порядку:

  • 1. Державна служба статистики за підсумками календарного року подає до АМК України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі список суб'єктів господарювання, частка яких на ринку перевищує 35%, у формі, за якою ведеться Перелік, а за підсумками першого півріччя – відомості про частку на ринку суб'єктів господарювання, включених до Переліку, та список суб'єктів господарювання, частка яких на ринку за звітний період перевищила 35%.
  • 2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі, одержавши зазначені відомості, опрацьовує їх в 10-денний строк і надає АМК України свої висновки щодо доцільності включення суб'єктів господарювання до Переліку.
  • 3. У 10-денний строк після одержання висновків Міністерства економічного розвитку і торгівлі, а у випадку, коли в зазначений термін висновки Міністерства економічного розвитку і торгівлі не надійшли, – впродовж місяця після одержання відповідної інформації з Державної служби статистики, АМК України розглядає питання про включення суб'єктів господарювання до Переліку і приймає відповідне рішення.

Виключають суб'єкт господарювання з Переліку у такій послідовності:

  • 1. Суб'єкт господарювання або орган, що здійснює управління майном, подає до АМК України заяву з необхідним обґрунтуванням у трьох примірниках.
  • 2. АМК України у 3-денний строк надсилає по одному примірнику заяви та запиту в Державну службу статистики (щодо визначення обсягу ринку товару та частки на ньому суб'єкта господарювання); в Міністерство економічного розвитку і торгівлі (для подання висновків щодо доцільності виключення суб'єкта господарювання з Переліку).
  • 3. Протягом 10 днів Державна служба статистики подає необхідну інформацію АМК України та Міністерству економічного розвитку і торгівлі (надає висновки АМК України в 10-денний строк).
  • 4. АМК України приймає рішення про виключення суб'єкта господарювання з Переліку у 10-денний строк після одержання висновків Міністерства економічного розвитку і торгівлі або в разі їх відсутності протягом 20 днів після одержання інформації від Державної служби статистики.

Не включення суб'єкта господарювання до Переліку не може бути підставою для звільнення від передбаченої законодавством відповідальності у разі наявності монопольного чи домінуючого становища на ринку і зловживання ним.

У 2000 р. Переліку надано статус джерела індикативної інформації. До 2000 р. антимонопольному регулюванню підлягала діяльність монопольних утворень, які визначалися з числа тих суб'єктів господарювання, що були внесені до Переліку.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться з метою узагальнення інформації про суб'єкти господарювання (юридичні особи), які провадять свою діяльність у сферах природних монополій. Перелік суб'єктів природних монополій застосовується для вирішення питань, які стосуються розвитку і вдосконалення конкурентного середовища, запровадження адресного антимонопольного регулювання, захисту економічної конкуренції.

Для запобігання зловживанню монопольним становищем здійснюється державне регулювання господарської діяльності підприємств-монополістів, об'єктами якого є:

  • 1) амортизація: суб'єкти господарювання – платники податку, які визнані такими, що займають монопольне чи домінуюче становище на ринку, не можуть застосовувати прискорену амортизацію основних фондів групи 3;
  • 2) виконання державного замовлення: для суб'єктів господарювання всіх форм власності, які визнані монополістами, є обов'язковим, якщо його виконання не завдає їм збитків;
  • 3) оплата праці: регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів здійснюється згідно з переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України. Суми, які вносяться до бюджету при перевищенні розрахункової величини фонду оплати праці, визначаються за ставкою оподаткування прибутку (30% суми перевищення). Зазначені платежі сплачуються до бюджету з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства-монополіста.

Суму перевищення розрахункової величини фонду оплати праці у звітному місяці визначає підприємство як різницю між фактичним і розрахунковим фондами оплати праці у звітному місяці. Розрахунковий фонд оплати праці за звітний місяць збільшується на суму індексації оплати праці; компенсації працівникам частини заробітної плати, втраченої через порушення термінів її виплати; виплат, проведених згідно із законодавчими актами, у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати.

Сума перевищення фонду оплати праці у звітному місяці зменшується на суму його економії за попередній звітний період, якщо в розрахунках не застосовувався граничний індекс зниження обсягів виробництва 0,7.

Ціни і тарифи: ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни ціни.

У разі запровадження обов'язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування цієї зміни, реєстрації нового розміру ціни. Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (впродовж трьох років з моменту початку її виробництва)[6].

  • [1] Див., наприклад: Crandall R. Does Antitrust Policy Improve Consumer Welfare? Assesing the Evidence / R. Crandall, C. Winston // Journal of Economic Perspectives. – 2003. – Vol. 17, № 4. – P. 3-26.
  • [2] Арментано Доминик T. Антитраст против конкуренции ; пер с англ. / Д. Арментано. – М.: Альпина Бизнес Букс, 200S. – С. 18.
  • [3] Архангельський Ю. Чи є шкода від монополії? / Ю. Архангельський // Економіка України. – 2006. – Jfe 11. – С 62-69; Лагутін В. Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто ?/ В. Лагутін // Економіка України. – 2007. – № 4. – С 55–61; Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополій: теоретичний і практичний аспекти / Г. Филюк // Економіка України. – 2008. – J61.-C. 30-41.
  • [4] Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку : Розпорядження АМКУ Л" 49-р від 05.03.2002 // Законодавство України у сфері захисту економічної конкуренції: юрид. зб. – 4-е вид., допов. та розширене. – К.: Укрправінформ, 2012. – С. 422-423.
  • [5] Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку .' Розпорядження АМКУ № 49-р від 05.03.2002 // Законодавство України у сфері захисту економічної конкуренції : юрид. зб. – 4-е вид., допов. та розширене. – К.: Укрправінформ, 2012.–С. 410-411.
  • [6] Михальчишин Ы.Л. Основи антимонопольної діяльності: навч, посіб. / Н.Л. Михальчишин. – Львів : Манускрипт, 2008 ^ С. 171-173.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші