Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Контроль концентрації та узгоджених дій суб'єктів господарювання

Концентрація та узгоджені дії суб'єктів господарювання як інструментарій консолідації економічної діяльності під контролем обмеженого кола осіб є необхідною передумовою формування ринкової влади відповідних суб'єктів господарювання. Остання вимагає пильного контролю з боку держави зважаючи на свою здатність, з одного боку, забезпечити зростання конкурентоспроможності національного бізнесу й економіки в цілому, а, з іншого, – підвищити в ній рівень монополізму з усіма пов'язаними з цим негативними наслідками.

У цьому розділі розкривається економічний зміст понять концентрація та узгоджені дії суб'єктів господарювання, пояснюється механізм антимонопольного контролю за відповідними діями суб'єктів господарювання та способи оптимізації їх впливу на конкурентне середовище.

Основні категорії та поняття

Концентрація суб'єктів господарювання, горизонтальна концентрація, вертикальна концентрація, конгломератна концентрація, узгоджені дії суб'єктів господарювання, особиста унія (переплетений директорат), стратегічний альянс, злиття, поглинання, спільне підприємство, нотифікація концентрації, антиконкурентні узгоджені дії, картель, змова, свідомий паралелізм, програма "Ліненсі", кримський стандарт.

Концентрація суб'єктів господарювання та її форми

Категорія "концентрація суб'єктів господарювання" – розкривається через аналіз економічних процесів концентрації капіталу, виробництва, робочої сили тощо.

Концентрація виробництва – це процес зосередження робочої сили, виробничих потужностей і випуску продукції на обмеженій кількості великих підприємств, забезпечуючи зростання їх розмірів та частки в сукупному виробництві галузі. Концентрація капіталу – це процес об'єднання капіталів різних господарських структур з подальшим їх зосередженням під контролем обмеженого кола суб'єктів господарювання. Ці два процеси є взаємопов'язаними і такими, що випливають один з одного. З одного боку, нарощення капіталу дозволяє забезпечувати більші обсяги випуску, концентруючи виробництво, з іншого, – досягати більшого обороту та розширення капіталотворення.

Існує кілька теорій концентрації капіталу. Серед них: теорія концентрації К. Маркса; теорія монополії; теорія корпоративного управління; теорія синергії; теорія трансакційних витрат; інформаційна теорія (теорія оцінки).

За К. Марксом, концентрація капіталу – це об'єктивний економічний процес, незалежний від бажання та волі окремих економічних суб'єктів, що знаходиться у тісному взаємозв'язку із розвитком продуктивних сил суспільства. Головним мотивом концентрації він визнавав прагнення капіталістів (власників капіталу) до присвоєння все більшої величини доданої вартості. Згідно з теорією монополії концентрація – це засіб зростання ринкової частки компаній-учасників, завоювання відповідного ринку та встановлення на ньому своєї ринкової влади. За теорією корпоративного управління концентрація капіталу – це джерело і одночасно засіб вирішення агентської проблеми. З одного боку, концентрація дозволяє вивести тимчасово вільні кошти з дивідендного фонду, посилюючи цю проблему. З іншого, – забезпечує функціонування ринку корпоративного контролю, де альтернативні команди менеджерів змагаються за право керувати корпоративними ресурсами й тим самим усувають від влади неефективний менеджмент. У теорії синергії концентрація – засіб ініціації синергійного ефекту, в теорії трансакційних витрат – засіб мінімізації останніх, в теорії оцінки – джерело отримання спекулятивного доходу[1].

Вітчизняне законодавство визначає концентрацію суб'єктів господарювання як зміну відносин контролю між суб'єктами господарювання, або зміну у складі активів суб'єкта господарювання, яка призводить до стійких змін у мережах контролю або у структурі відповідних ринків.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" формами концентрації суб'єктів господарювання визнаються:

  • 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
  • 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
    • а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
    • б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
  • 3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;
  • 4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання[2].

Вищенаведена суто юридична класифікація форм концентрації суб'єктів господарювання недостатньо повно розкриває ні напрями організаційно-економічної реалізації відповідних угод, ні організаційно-управлінські механізми їх реалізації. Узгоджені дії, які класифікують згідно з вітчизняним законодавством як відмінна від концентрації господарська практика, по суті є просто відмінною формою консолідації капіталу, активів, централізації прийняття господарських рішень. Можливі інші класифікаційні підходи до розкриття форм здійснення концентрації суб'єктів господарювання, а саме: класифікація згідно з напрямом та класифікацією згідно з механізмом реалізації концентраційної угоди.

За напрямом концентрації суб'єктів господарювання виділяють три форми концентрації:

  • • горизонтальну;
  • • вертикальну;
  • • конгломератну (рис. 7.1).

Класифікація форм концентрації суб'єктів господарювання відповідно до напряму реалізації

Рис. 7.1. Класифікація форм концентрації суб'єктів господарювання відповідно до напряму реалізації

Горизонтальна концентрація суб'єктів господарювання передбачає об'єднання і подальше зосередження під єдиним контролем капіталів компаній, що працюють на одному товарному ринку і спеціалізуються на виробництві подібної продукції чи наданні подібних послуг. Усі горизонтальні концентраційні угоди можна поділити на:

  • – концентрацію в рамках єдиного релевантного ринку, що становить собою об'єднання підприємств, які діють на одному й тому самому товарно-географічному ринку і є прямими конкурентами на ньому;
  • – концентрацію, що розширює географію ринку збуту, передбачає об'єднання компаній, що виробляють ідентичну продукцію, але працюють на різних географічних ринках;
  • – концентрацію, що розширює виробничий асортимент, шляхом об'єднання компаній, які виробляють подібну, але не ідентичну продукцію.

Вертикальна концентрація суб'єктів господарювання – об'єднання і подальше зосередження під єдиним контролем капіталів суб'єктів господарювання, що діють на різних етапах єдиного виробничого процесу і пов'язані мок собою постачальницько-збутовими зв'язками. Серед них можна виділити:

  • – концентрацію на стадію вперед (вниз), що передбачає інтеграцію в подальшу переробку або реалізацію виготовлюваної відповідним суб'єктом господарювання кінцевої продукції кінцевому споживачеві;
  • – концентрацію на стадію назад (вгору) шляхом об'єднання з постачальником сировини, обладнання, напівфабрикатів;
  • – двосторонню концентрацію як комбінацію двох попередніх напрямів концентрації суб'єктів господарювання.

Конгломератна концентрація суб'єктів господарювання являє собою об'єднання і подальше зосередження під єдиним контролем капіталів підприємств абсолютно не пов'язаних між собою ні сегментом ринку, ні виробничо-збутовими зв'язками[3].

За механізмом концентрації виділяють дві форми концентрації: партнерську та інкорпоровану. Перша з них – це об'єднання різних господарських структур на договірній основі, друга – передбачає їх об'єднання на основі права власності, яке реалізується, як правило, за допомогою системи участі у капіталі. Конкретні механізми реалізації концентрації, належні кожній з форм, зображені на рис. 7.2.

Класифікація форм концентрації суб'єктів господарювання відповідно до механізму реалізації

Рис. 7.2. Класифікація форм концентрації суб'єктів господарювання відповідно до механізму реалізації

Узгоджені дії– механізм реалізації концентрації суб'єктів господарювання, що передбачає дотримання її учасниками єдиної стратегії конкурентної поведінки за умов відсутності формальних ознак їх об'єднання. Визначальною рисою узгоджених дій є прагнення їх учасників максимізувати сукупний прибуток з метою подальшого його розподілу між учасниками узгодження у певній пропорції. На противагу цьому компанії, не залучені до узгоджених дій, намагаються максимізувати власний прибуток, перебуваючи у точці некооперативної рівноваги за Нешем.

Особиста унія (переплетений директорат) – механізм концентрації суб'єктів господарювання, за якої одну із посад – керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання займає особа, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи.

Оренда цілісного майнового комплексу – механізм концентрації суб'єктів господарювання, що передбачає встановлення оперативного контролю над виробничими активами та господарською діяльністю відповідного цілісного майнового комплексу на основі договору оренди. Під цілісним майновим комплексом розуміється об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об'єкти.

У результаті реалізації такої концентраційної угоди орендне підприємство у своїй господарській діяльності дотримується стратегії, аналогічній тій, якої дотримується орендар, координуючи свої дії з метою максимізації сукупного прибутку всієї утвореної таким чином групи підприємств на противагу максимізації прибутку окремого орендного підприємства.

Стратегічний альянс – договірне об'єднання кількох незалежних суб'єктів господарювання з метою спільного ведення господарської діяльності чи реалізації деякого тимчасового проекту на противагу повному злиттю чи самостійному функціонуванню[4].

Злиття – спосіб об'єднання підприємств, у результаті якого з двох або більше первісно незалежних суб'єктів господарювання утворюється єдина економічна одиниця, в якій зосереджуються всі права і обов'язки об'єднаних підприємств.

Поглинання – спосіб об'єднання підприємств, при якому одне з них (підприємство-покупець) у результаті платної угоди отримує повне або часткове право власності, господарського управління та контролю на інше (підприємство-ціль).

Формування спільних підприємств – механізм концентрації суб'єктів господарювання, який передбачає об'єднання капіталів двох або більше незалежних економічних суб'єктів шляхом їх інвестування у створення нового суб'єкта господарювання – спільного підприємства, що перебуватиме під спільним корпоративним контролем засновників. Одночасна належність цього механізму концентрації до двох форм концентрації: партнерської й інкорпорованої пов'язана із тим, що, з одного боку, між засновниками й самим спільним підприємством виникають відносини власності, засновані на системі участі перших у капіталі останнього, а, з іншого, – йдеться про погодження конкурентних стратегій компаній-засновниць. Адже останні, залишаючись юридично незалежними, у спільному підприємстві отримують засіб координації своєї поведінки, подібний тому, що створюють договірні відносини. Отже, механізм спільного підприємництва можна вважати своєрідною перехідною ланкою між партнерською та інкорпорованою формами концентрації суб'єктів господарювання.

  • [1] Герасименко А.Г. Аналіз і контроль концентрації суб'єктів господарювання : підручник / А.Г. Герасименко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2012. – С. 10-29.
  • [2] Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. №2201-111 (зі змінами та допов.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?showHidden=l&art_id=20143 9&cat_id=42345&ctime= 1312353796273. – Ст. 22
  • [3] Герасименко А.Г. Концентрація капіталу: сутність та основні форми реалізації / А.Г. Герасименко // Фінанси України, 2005. – №10. – С. 121–122.
  • [4] Гарретг Б. Стратегические альянсы/ Б. Гаррстт, П. Дюссож. – М. : ИНФРА-М, 2002.-С. 5.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші