Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Визначення ефективності антимонопольного регулювання

Для уточнення змісту поняття "ефективність антимонопольного регулювання" важливо звернути увагу на деякі особливості результатів (ефектів запровадження відповідних методів та інструментів), а також на специфіку витрат, пов'язаних з ними. Під "ефектом", "результатом" антимонопольного регулювання розуміють насамперед абсолютні показники його здійснення. Ефективність антимонопольного регулювання характеризується передусім відносними показниками – вона пов'язана з ефектами через витрати ресурсів на реалізацію необхідних заходів державної антимонопольної' політики та адміністративні витрати.

Як відомо, термін "ефективність" стосовно проблем регулювання трактується неоднозначно. В англомовній літературі разом із поняттям "effectiveness", що означає ефективність, часто використовується поняття "efficiency", яке перекладається як результативність. Крім того, останнім часом широко вживається поняття "performance" (перекладається як ступінь ефективності функціонування), що дозволяє ввести у визначення ефективності якісний аспект. Ефективність – це співвідношення отриманих результатів і сумарних ресурсних витрат на їх досягнення.

Для визначення ефективності антимонопольного регулювання можуть використовуватися різні методи: 1) порівняння наслідків та умов функціонування регульованого і нерегульованого ринків; 2) використання варіацій ступеня інтенсивності регульованих обмежень на одному і тому самому ринку чи в одній і тій самій галузі; 3) контрольовані експерименти – проведення регулюючих заходів у невеликих масштабах із метою визначення впливу конкретного засобу на поведінку суб'єкта підприємництва; 4) моделювання поведінки суб'єкта підприємства і ринків із різними умовами функціонування тощо.

Підвищенню ефективності антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні сприятиме реалізація таких заходів: вдосконалення нормативно-правових та нормативно-методичних засад антимонопольного регулювання; покращання інформаційної бази антимонопольного регулювання; підвищення відповідальності суб'єктів підприємництва; створення перешкод для входження на ринок тощо; вдосконалення процесуальних засад антимонопольного регулювання, зокрема, розгляду справ, забезпечення гласності, публічності, транспарентності (прозорості) регулювання; посилення дієвості попереднього державного контролю за створенням нових монополістичних структур, фінансово-промислових груп та великих корпорацій; покращання регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, в першу чергу, цінового; посилення впливу антимонопольних органів на контроль за дотриманням прав споживачів тощо; посилення взаємодії і координації діяльності АМК України та інших органів виконавчої влади щодо антимонопольного регулювання; вдосконалення контролю за діями органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на незаконне обмеження свободи підприємницької діяльності, утруднення переміщення товарів, капіталів, робочої сили; істотне підвищення результативності конкурсних засад отримання державного замовлення; упорядкування системи державної підтримки (допомоги) окремих суб'єктів господарювання тощо.

Ефективність функціонування інституту антимонопольного регулювання буде залежати також і від існування низки загальних правил, які є обов'язковими для виконання в будь-якому випадку (порушення per se). Тобто це такі види монопольної діяльності, які законодавцем віднесені до апріорі нелегальних дій суб'єктів господарювання та при вирішенні конкретних антимонопольних справ не вимагають здійснення порівняльного аналізу наслідків такої діяльності стосовно позитивного ефекту для суспільних інтересів.

Економічний ефект прийнятих органами АМК України рішень визначається як різниця між коштами, які споживачі мали би сплатити у випадку тривання порушень, зокрема зловживань монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, і фактичними витратами, яких вони зазнали.

У ст. 6, 10 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено можливість здійснення порівняльної оцінки того, наскільки прояви тієї чи іншої ринкової влади компенсуються перевагами, до яких вона призводить завдяки вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару, техніко-технологічного, економічного розвитку, розвитку малих або середніх підприємств та ін.

Важливим є пошук більш ефективних заходів примусу суб'єктів підприємництва – монополістів до цивілізованої поведінки, зокрема на основі регулювання цін і тарифів.

Ефективність антимонопольного регулювання не може визначатися лише розмірами штрафів, накладених АМК України на суб'єктів підприємницької діяльності. Для АМК України розмір санкцій, що застосовуються до правопорушників, ніколи не був і не є самоціллю.

Зауважимо, що антимонопольне регулювання підприємницької діяльності є недосконалим навіть у розвинених країнах. Так, в антимонопольних органів не вистачає наукових та юридичних підстав для ефективної діяльності; недосконалою і неповною є інформаційна база (у більшості випадків перевірка фінансових розрахунків і бухгалтерських документів підприємств-монополістів базується на даних, які надають самі підприємства). Крім того, за умов наявності значного тіньового сектора офіційна статистична інформація теж не завжди є достовірною. Тому ефективність подібного регулювання часто є невисокою.

Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності не завжди є досконалим і вмотивованим. Йдеться про фіаско (провали, дисфункції) держави та антимонопольного регулювання – випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл та використання обмежених суспільних ресурсів. Такі провали, або фіаско, пов'язані із: обмеженістю, неповнотою інформації; недосконалістю політичного процесу; бюрократизацією державного апарату; нездатністю державних структур повністю передбачати наслідки прийнятих політичних рішень. Отже, доцільні межі антимонопольного регулювання слід визначати як компроміс між провалами ринку та наявністю провалів держави.

Завданням антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в сучасних умовах є не заборона монополії як такої, а припинення економічних та соціально шкідливих видів монополістичної практики, зловживань монопольним становищем на ринку. Монополіст – це не обов'язково велике підприємство (фірма), а підприємство будь-якого розміру, що виключає або істотно обмежує конкуренцію.

Негативно позначаються на ефективності антимонопольного регулювання підприємницької діяльності спотворення механізмів конкуренції внаслідок критичних масштабів тінізації діяльності економічних суб'єктів в Україні, що погіршує бізнес-клімат й інвестиційну привабливість національного господарства[1]. Занадто складною й обтяжливою для підприємницького середовища є система отримання різних дозволів, лімітів, ліцензій, державних актів, їх реєстрація, виконання судових рішень та інших дозвільних документів.

Одним із найважливіших шляхів підвищення ефективності антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні є спрощення дозвільної системи у сфері господарювання[2]. Останніми роками ставиться завдання практичного застосування принципу "регуляторної гільйотини", що допоможе значною мірою скоротити кількість дозволів, ліцензій і вимог до ведення підприємницької діяльності.

Як відомо, Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 6 вересня 2005 р. № 2806-1V з відповідними змінами і доповненнями визначив правові й організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності і встановив порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру (ДЦХ)[3]. Законом України "Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" від 19 травня 2011 р. №3392-VI (набрав чинності з 01.01.2012) визначено вичерпний перелік ДЦХ і встановлено заборону вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, необхідність отримання яких не передбачена законом[4].

Підвищення ефективності антимонопольного регулювання сприяють інструменти адвокатування конкуренції, пов'язані із встановленням конструктивного діалогу антимонопольних органів з всіма верствами суспільства щодо значення конкуренції та антимонопольного регулювання.

  • [1] Рубин Ю.Б. Теория и практика предпринимательской конкуренции / Ю.Б. Рубин. – Μ.: Марксі• ДС. – 2010. – С. 15.
  • [2] Державна політика з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності: довідник (оновлений) / М.Ю. Бродський, О.Ю. Потімков, Г.М. Яцишина та ін. – К., 2012.-258 с.
  • [3] Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 06.09.2005 № 2806-1V. – Режим доступу : zakonl.rada.gov.ua
  • [4] Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності : Закон України від 19.05.2011 №3392-VI. – Режим доступу : zakonl. rada.gov.ua.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші