Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ціна та цінові зловживання в ринковій економіці

Ціна – це сума грошових коштів, яку споживач сплачує за право володіти певним товаром або користуватися послугою. Ціна – виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Ціна – це економічна категорія, яка обслуговує всі етапи суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) та формується під впливом ринкових факторів попиту та пропозиції. Ціна виступає головною складовою господарського механізму та є тим економічним інструментом, завдяки якому вартість товару одержує грошовий вираз і стає об'єктом розподілу. Вона виступає основою, на якій здійснюється весь наступний розподільчий процес, адже саме в ціні знаходять своє вираження різні елементи вартості суспільного продукту.

Ціна як економічна категорія – це: грошове відображення вартості товару або послуги; вираження узгодженого продавцем і покупцем грошового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги). Ціна є грошовим відображенням вартості товару лише в тому випадку, коли існує рівновага між попитом та пропозицією і мають місце рівні умови виробництва та реалізації товарів, що значною мірою залежить від стану конкурентного середовища.

Ціна, процес ціноутворення та державне регулювання цін є важливими об'єктами сучасних економічних досліджень. Особливо слід відзначити аналіз способів контролю за рівнем цін, транспортних тарифів та тарифів на електроенергію в концепції власних замкнутих систем ціноутворення в межах сукупності локальних ринків лауреата Нобелівської премії з економіки Моріса-Фелікса-Шарля Алле (1911–2010) – видатного французького економіста, лауреата Нобелівської премії 1988 року[1].

Ціни опосередковують фактично всі економічні відносини у суспільстві. Це стосується сфери як виробництва товарів, так і обігу та реалізації. Ціна є ключовим фактором утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів, тобто всіх товарно-грошових відносин. Особливого значення в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки набуває соціальне призначення цін. Адже під час кінцевого розподілу фонду споживання (який включає заробітну плату, пенсії, стипендії, різні види допомоги та інші доходи) роздрібні ціни визначають пропорції обміну окремих товарів і послуг на грошові доходи населення, що безпосередньо впливає на розмір реальних доходів споживачів, рівень та структуру споживання окремих соціальних груп з різним розміром грошових доходів. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів управління національною економікою.

Ціни на ринку визначаються умовами конкуренції, станом і співвідношенням попиту та пропозиції. Конкуренція спонукає суб'єктів господарювання використовувати гнучкі методи ціноутворення, які найбільш повно враховують платоспроможний попит і ринкову кон'юнктуру. Недосконалий механізм ціноутворення спотворює конкуренцію на ринку.

Функції ціни у ринковому механізмі

Рис. 9.1. Функції ціни у ринковому механізмі

Ціноутворення – процес формування та встановлення цін на товари та послуги, який характеризується певними методами і способами встановлення цін.

Розрізняють дві системи ціноутворення: ринкове ціноутворення на основі взаємодії попиту та пропозиції; централізоване державне ціноутворення на основі призначення цін державними органами. Ринкове ціноутворення базується на об'єктивних законах, головними з яких є закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон товарно-грошового обігу, закон корисності благ та ін. Централізоване державне ціноутворення базується в основному на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами влади.

Процес ціноутворення здійснюється на підставі відповідної методології, тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін.

Виходячи зі стратегічних Цілей та завдань розвитку національної економіки розробляється та впроваджується цінова політика держави. Цінова політика – це заходи держави, спрямовані на регулювання відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, a також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін. У ціновій політиці треба зберігати певний баланс між ринковим механізмом й адміністративними та економічними важелями, щоб забезпечити стабільність соціально незахищених верств населення та дати можливість ринкам розвиватися. При розробці та реалізації цінової політики необхідно враховувати особливості ціноутворення, різновиди цін та функції, які вони виконують у сучасних умовах господарювання.

Для створення дієвого конкурентного середовища важливим є встановлення цін на економічно обґрунтованому рівні. На основі економічно обґрунтованої ціни забезпечується баланс інтересів виробників (продавців) і споживачів (покупців) товарів і послуг. Виробники відшкодовують обґрунтовані витрати і отримують нормальний прибуток. Споживачі отримують якісний, доступний за ціною товар (послугу), який відповідає вимогам стандартів.

Відповідно до Закону України "Про ціни та ціноутворення" від 20.11.2012 № 5496-VI у національному господарстві застосовуються:

  • • вільні ціни і тарифи;
  • • державні регульовані ціни і тарифи.
  • • державні фіксовані ціни;

Вільні ціни – встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вільні ціни встановлюються підприємствами- виробниками самостійно чи на договірних засадах зі споживачами.

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Держава може регулювати ціни лише на певне обмежене коло товарів. На всі інші товари держава визначає лише загальні підходи і принципи ціноутворення.

Державні фіксовані ціни – обов'язкові для застосування суб'єктами господарювання ціни, встановлені Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідальність за порушення державної дисципліни цін встановлюється згідно зі ст. 14 Закону України "Про ціни та ціноутворення". Так, до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за: порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін – вилучення необгрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необгрунтовано одержаної виручки.

На тих ринках, де суб'єкт господарювання має ринкову владу, він може впливати на попит на основі цінової дискримінації – призначення різних цін на однаковий товар для різних категорій споживачів. Цінова дискримінація – явище, коли різні споживачі за один і той самий товар чи послугу сплачують різні ціни і різниця в цінах не має економічного обгрунтування. Поняття цінової дискримінації було введено в економічну науку у 1920 році А. Пігу[2]. Альфред Сесіль Пігу (1877–1959) – англійський економіст, послідовник А. Маршала.

Існує три типи цінової дискримінації.

  • 1. Цінова дискримінація І ступеня (досконала цінова дискримінація) – коли фірмі вдається встановити такі ціни, при яких весь споживчий надлишок перейде до неї. Вирізняють такі способи досконалої цінової дискримінації:
    • – призначення різних цін на кожну одиницю продукції: продаж першого екземпляра за завищеною ціною, а продаж останнього екземпляра – за ціною, що дорівнює граничним витратам;
    • – система подвійного тарифу – оплата товару складається з двох частин: основна і додаткова (наприклад, на два взаємодоповнюючі товари): на один призначається висока ціна, на інший – низька ціна, яка дорівнює граничним витратам.
  • 2. Цінова дискримінація II ступеня (залежно від обсягу покупки) – призначення різних цін одиниці товару при купівлі різної їх кількості, а саме: більш низької ціни на більшу партію товару (одиниця обходиться споживачеві дешевше). До цього типу цінової дискримінації відноситься практика продажу товару з "навантаженням", коли продавець обумовлює продаж одного продукту купівлею іншого, або так звані "блокові контракти".
  • 3. Цінова дискримінація III ступеня (за групами споживачів) – коли споживачі поділяються на групи і для кожної групи встановлюється окрема ціна. Вирізняють такі способи цінової дискримінації за групами споживачів:
    • – встановлення різних цін і тарифів на товари і послуги для різних груп споживачів залежно від зовнішніх характеристик (фізичних і юридичних осіб, державних і недержавних підприємств, віку, статі);
    • – включення в прейскуранти, каталоги, прайс-листа заздалегідь високих цін, через що споживач, не маючи достовірної інформації, купує товар за завищеною ціною;
    • – сезонне ціноутворення (різні ціни на путівки, транспорт у час пік та у мертвий сезон);
    • – цінові знижки окремим групам споживачів[3].

Суб'єкти господарювання, що володіють ринковою владою і прагнуть до її збереження, можуть використовувати блокуюче та хижацьке ціноутворення. Суть блокуючого ціноутворення полягає у підвищенні бар'єрів входу на ринок шляхом встановлення цін на рівні нижчому за мінімальні витрати потенційних конкурентів з метою недопущення входу на ринок нових суб'єктів господарювання. Хижацьке ціноутворення полягає у встановленні дуже низької (часто нижче собівартості товару домінуючого суб'єкта господарювання) або дуже високої ціни, в результаті чого інші суб'єкти господарювання не можуть конкурувати і змушені залишити ринок. Визначення хижацького ціноутворення вперше було запропоновано у 1975 році П. Ерідом та Д. Тернером для використання судами в процесі розгляду протизаконної практики ціноутворення[4]. Питання про необхідність та засоби впливу на подібну цінову поведінку є дискусійними[5].

Із всієї сукупності зловживань монопольним становищем насамперед виділяються цінові зловживання. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням визнаються: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (п. 1 ч. 2 ст. 13); 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин (п. 1 ч. 2 ст. 13).

Всі види зловживання монопольним становищем, які відносяться до цінових зловживань, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням уже наявної ринкової влади підприємств-монополістів. За даними Антимонопольного комітету України у 2012 році зловживання монопольним (домінуючим) становищем залишалися найбільш поширеною категорією порушень законодавства про захист економічної конкуренції (43,6%), а найбільш поширеними видами зловживань монопольним (домінуючим) становищем – зловживання цінового характеру (59% всіх випадків, з них порушення п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону – 50%, порушення п. 1 ч. 2 ст. ІЗ Закону – 9%)[6]. Ці зловживання зачіпають життєво важливі інтереси широких категорій споживачів, а отже мають істотні негативні наслідки для всього суспільства.

Одна з найважливіших характеристик олігополії стосується взаємоузгодженості рішення щодо цін та обсягів кожного з підприємств (фірм). Як стверджував Дж. Стігліц, суть поведінки олігополістів полягає в прагненні їх до змови з метою максимізації всього сукупного прибутку групи олігополістів[7].

Інституціональною формою олігопольної змови є картель. Картель – це угода між конкурентами щодо цін, участі в торгах, розподілі ринку, створенні дефіциту, бойкоту. Вступивши в картель, формально незалежні компанії фактично утворюють монополію, відмовляючись від індивідуальної поведінки на ринку і суперництва з конкурентами. Широко відомим прикладом міжнародного картелю є Організація країн експортерів нафти (ОПЕК). У США, де легальні картелі заборонені вже понад сто років, відомі нелегальні картельні угоди.

Основна проблема картелів досить очевидна: олігополісти як група завжди будуть зацікавлені у змові, олігополісти як окремі суб'єкти завжди будуть зацікавлені в тому, щоб порушувати досягнуту домовленість[8].

Картелі призводять до штучного підвищення цін, відсутності нових, більш якісних товарів, меншому їх вибору, відсутності у ринкових суб'єктів мотивів для розвитку, інновацій, підвищення ефективності. У західних країнах з розвиненим антимонопольним законодавством подібна економічна змова вважається найбільш небезпечним економічним злочином. Наприклад, у США, незважаючи на те, що щорічно викриваються сотні картелів, це явище завдає збитки економіці країни на суму більш ніж 300 млрд дол.[9]

Довести на практиці факт вчинення картельної змови надзвичайно складно, оскільки картельні домовленості рідко фіксуються письмово, а здійснюються переважно в усній формі. Крім того, суб'єкти господарювання можуть розв'язувати проблеми координації за відсутності прямої комунікації. Прикладом такої ситуації є цінове лідерство, застосування правила ціноутворення за принципом "витрати плюс прибуток", використання для ціноутворення системи "базових пунктів". У зв'язку з цим, все більшого значення набуває удосконалення методології та розробка дієвих економіко-математичних методів та моделей виявлення та доведення існування картельних змов та припинення цінових зловживань.

  • [1] Отримав Нобелівську премію за новий вклад у теорії ринків та ефективного використання ресурсів.
  • [2] Пигу А. Экономическая теория благосостояния / А. Лигу. – Μ. : Прогресс, 1985. – С. 344-359.
  • [3] Віскузі В. Кіп. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика / Віскузі В. Кіп, Вернон Джон М., Гарингтон Джозеф E. – К. : Основи, 2004.-С. 361-368.
  • [4] Areeda Р. Predatory Pricing and Related Practices under Section 2 of the Sherman Act / P. Areeda, D. F. Turner // Harvard Law Review. – 1975. – February.
  • [5] Мэнкыо H. Микроэкономика / H. Мэнкью, M. Тейлор. – 2-е изд. – СПб. : Питер, 2013. – С. 401-498.
  • [6] Звіт Антимонопольного комітету України за 2012 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : amc.gov.ua/amku/doccatalog/documcnt?id=95114&schema=main
  • [7] Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Дж. Е. Стігліц. – К. : Основи, 1998. -С. 854.
  • [8] Martin S. Industrial Economics: Economic Analysis and Public Policy / S. Martin. – New York, 1988. – P. 155.
  • [9] Вертелєва О.В. Боротьба з картелями як пріоритетний напрямок реалізації конкурентної політики : матеріали Міжнар. наук.-гіракт. конф. ["Конкурентна політика в умовах модернізації економіки"]. (18-19 жовт. 2012 р.). – К., 2012.-С. 240-243.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші