Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Антимонопольне регулювання в різних секторах національної економіки

Особливості регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

В економіці склалися об'єктивні ситуації, коли існування монополії є більш ефективним, ніж наявність конкуренції. Такий стан ринку отримав назву природна монополія.

Вдосконалення державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій – одне із найбільш актуальних завдань, які постають на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України. Це зумовлено тим, що суб'єкти природних монополій в Україні виробляють життєво необхідну продукцію і здійснюють вагомий вплив на всі сфери підприємництва.

Основні категорії та поняття

Природна монополія, суб'єкти природних монополій, суміжний ринок, національні комісії з регулювання природних монополій, перелік суб'єктів природних монополій, ліцензування, житлово-комунальне господарство, перехресне субсидування

Природна монополія як об'єкт державного регулювання

Сутність природної монополії як об'єкта державного регулювання традиційно пов'язується з ефектом масштабу, який дозволяє одному підприємству (суб'єкту господарювання) забезпечувати продукцією ринок, маючи більш низькі витрати на одиницю продукції, порівняно з конкуруючими між собою суб'єктами господарювання. Тобто особливістю природних монополій є постійні високі витрати, через які неефективно виробляти невеликі обсяги продукції кількома виробниками.

Такий підхід містить суперечності: з одного боку, визнається існування таких товарів, виробництво яких найефективніше в умовах монопольного ринку, а, з іншого боку, має місце відсутність конкуренції, коли єдиний виробник може зловживати своїм монопольним становищем на ринку з метою максимізації свого прибутку. Причому, ціна реалізації продукції, яка буде запропонована монополією для максимізації свого прибутку, завжди буде вищою, ніж конкурентна ціна, і суспільство в цілому нестиме при цьому втрати. Держава повинна таким чином регулювати діяльність суб'єктів природних монополій, щоб, не дозволяючи їм диктувати свої умови споживачам, давати йому при цьому можливість успішно функціонувати і розвиватися.

Природна монополія – це сфера діяльності, де в результаті природних, технологічних та інших умов виключається або обмежується можливість існування конкуренції. Виробництво в умовах природної монополії має важливу технологічну особливість, що визначає її економічну ефективність: для нього характерне істотне зниження витрат на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва. При цьому послуги, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими послугами. У зв'язку з цим, ефективнішою виявляється не конкуренція виробників, як в інших галузях, а відсутність конкуренції і монополія одного товаровиробника.

Отже, природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Законодавство України про природні монополії складається з Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р. № 1682 ПІ, Повітряного кодексу України від 4 липня 2013 р. №406-ХП, Кодексу торговельного мореплавства України від 4 липня 2013 р. № 406-ХІІ (406-18), Законів України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. №2210-Ш, "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР, "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. № 192/96-ВР, "Про залізничний транспорт" від 23 лютого 2012 р. № 4443-VI, "Про електроенергетику" від 20 листопада 2012 р. № 5485-VI, "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 9 липня 2010 р. № 2479-VI, "Про засади функціонування ринку природного газу" від 8 липня 2010 р. № 2467-VI, "Про засади функціонування ринку електроенергії України" від 24 жовтня 2013 р. № 663-VII, інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

Але спеціальним інструментом для регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є Закон України "Про природні монополії". Закон був розроблений із врахуванням переважаючих у світі тенденцій регулювання діяльності суб'єктів природних монополій і став важливим етапом на шляху законодавчого регулювання важливих сфер української економіки. Реалізація його норм дозволяє скоординувати функції державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Отже, в Україні діяльність суб'єктів природних монополій регулюється відповідно до Закону України "Про природні монополії", який дав визначення природної монополії, охарактеризував умови їх діяльності, визначив відповідальність суб'єктів природних монополій та виділив механізми здійснення контролю за їх діяльністю. Закон України "Про природні монополії" визначив правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні з метою забезпечення ефективного функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів. Встановлення такого балансу інтересів, як правило, здійснюється незалежними регулюючими органами, які мають виконувати у сферах природних монополій функцію, яку на інших ринках виконує конкуренція.

Суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до Закону України "Про природні монополії", або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.

Відповідно до Закону України "Про природні монополії" регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах:

  • – транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
  • – транспортування природного і нафтового газу трубопроводам и;
  • – розподіл природного і нафтового газу трубопроводами;
  • – зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);
  • – транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
  • – передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами;
  • – розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами;
  • – користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
  • – управління повітряним рухом;
  • – централізованого водопостачання та водовідведення;
  • – транспортування теплової енергії;
  • – спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України;
  • – захоронения побутових відходів.

Існування природних монополій одночасно забезпечує суспільні вигоди й нерідко призводить до виникнення суспільних втрат. Це пов'язано насамперед з тим, що суб'єкти господарювання працюють ефективно лише в конкурентному середовищі, відчуваючи постійний тиск з боку конкурентів. В умовах відсутності конкуренції природні монополії починають зловживати своїм монопольним становищем. Тому часто ціна, яку платить суспільство за функціонування суб'єктів природних монополій, може бути надмірно високою. Особливої гостроти це питання набуває в умовах недосконалого державного регулювання в Україні.

У більшості країн світу діяльність суб'єктів природних монополій поєднується з антимонопольним регулюванням. Як правило, функції органу, який здійснює антимонопольний контроль та регулювання поширюються на всю економіку. В Україні державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. У зв'язку з цим, функції антимонопольного органу та органу регулювання ринків природної монополії мають бути чітко розмежовані. У деяких питаннях (доступ до мереж, зловживання монопольним становищем) регулювання інфраструктурних галузей економіки може дублюватися антимонопольним регулюванням. Орган регулювання та антимонопольний орган можуть спільно розглядати порушення антимонопольного законодавства в інфраструктурних галузях.

Як відомо, державне регулювання природних монополій включає такі механізми регулювання: цінове (тарифне), обсягів виробництва та продажу, входження на ринок та виходу з нього, доступу до інфраструктурних мереж, інших змінних (якості та безпеки товарів, інвестицій)[1]. Особливе місце тут займають інструменти регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій.

У Законі України "Про природні монополії" до сфер діяльності суб'єктів природних монополій, що регулювалися відповідно до цього Закону, було віднесено зв'язок загального користування, а до суміжних ринків – надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку. Але Законом України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 р. № 1280-TV було передбачено, що регулювання у сфері зв'язку проводиться відповідно до цього Закону, а також Закону України "Про поштовий зв'язок" від 4 жовтня 2001 р. № 2759-IIІ.

У зв'язку з тим, що сфера зв'язку регулюється відповідно до спеціального Закону, із Закону України "Про природні монополії" були вилучені норми щодо сфери діяльності суб'єктів природних монополій та суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону у галузі зв'язку.

Сфера дії Закону України "Про природні монополії" поширюється не тільки на відносини, що виникають на товарних ринках України, що перебувають у стані природної монополії, а й на суміжні ринки за участю суб'єктів природних монополій.

До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону України "Про природні монополії", належать:

  • – постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;
  • – внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;
  • – виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);
  • – постачання електричної енергії;
  • – виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);
  • – постачання теплової енергії;
  • – продаж природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу та газу (метану) вугільних родовищ) власного видобутку в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами;
  • – перероблення побутових відходів.

Суб'єкти природних монополій завдяки монопольному становищу на певних ринках не схильні до підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. Саме тому сфера функціонування ринків природних монополій потребує державного регулювання, спрямованого на підвищення ефективності діяльності суб'єктів природних монополій. Світовий досвід також свідчить, що діяльність суб'єктів господарювання, які працюють у сферах природних монополій, має підлягати регулюванню з боку держави. В Україні приділяється велика увага питанням вдосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, особливо у зв'язку із можливостями приватизації суб'єктів природних монополій.

Національні комісії з регулювання природних монополій (далі – комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України. Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.

Основними завданнями комісій є:

  • – регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
  • – сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвитку конкуренції на суміжних ринках;
  • – формування цінової політики у відповідній сфері регулювання;
  • – сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

Створення регулюючих комісій – це не створення додаткових державних структур з додатковими функціями, а лише перерозподіл існуючих функцій і повноважень з виділенням в окрему функцію "регулювання", яка має здійснюватись на якісно новому рівні.

Станом на 01.03.2014 в Україні діють три Національні комісії з регулювання діяльності суб'єктів природних монополій:

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ);

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (Нацкомкомпослуг);

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ).

Вдосконалення державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій не можна зводити лише до створення незалежних регулюючих органів. Досвід роботи вже створених таких органів свідчить, що це умова, хоч і необхідна, але недостатня. Необхідно забезпечувати також належний рівень і зміст регулювання: обгрунтованість тарифів, впровадження стандартів якості і доступності послуг, що забезпечується насамперед створенням системи прозорого, обгрунтованого формування тарифів на послуги. В Україні недостатньо прозорим залишається механізм формування витрат суб'єктів природних монополій.

Отже, в українській економіці має місце недосконалий механізм регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, що призводить до того, що переважна більшість загальної кількості зловживань монопольним становищем припадає на суб'єкти природних монополій.

Насамперед, необхідно вирішити питання запровадження в повному обсязі механізмів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, передбачених Законом України "Про природні монополії". Відповідні органи галузевого управління, які з позицій відомчих інтересів критикували створення незалежних комісій з регулювання, зокрема на транспорті, так і не запропонували прийнятної альтернативи, яка забезпечувала б баланс інтересів підприємств сфери природних монополій, їхніх споживачів та суспільства в цілому.

Відповідно до п. 7 ст. 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року № 586-XTV із змінами і доповненнями до повноважень облдержадміністрацій належить визначення і встановлення норм споживання у сфері житлово-комунальних послуг, здійснення контролю за їх дотриманням.

Важливо розмежувати функції управління певною галуззю та функції регулювання і контролю господарської діяльності в цій сфері. Реформування галузей, діяльність підприємств яких належать до сфери суб'єктів природних монополій та суміжних ринків, має бути спрямоване на: вдосконалення системи державного регулювання цін і тарифів; формування конкурентних відносин на суміжних ринках; виділення зі складу суб'єктів природних монополій непрофільних виробництв і підприємств, діяльність яких не належить до основної; припинення практики перехресного субсидування різних груп споживачів або одних видів послуг за рахунок інших тощо.

Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Відсутність цілісної концепції регулювання ринків, що знаходяться у стані природної монополії призводить до непослідовності у прийнятті тих чи інших управлінських рішень, їх половинчатості та недостатності контролю за їх виконанням.

Досвід різних країн щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій засвідчує, що не існує єдиної та Ідеальної моделі регулювання у сферах діяльності природних монополій. Тому кожна країна має знайти свою національну модель, ефективну в конкретних умовах.

ЄС в останні роки взяв курс на лібералізацію ринків природних монополій. Україна при здійсненні економічних реформ повинна орієнтуватися на процеси, що відбуваються в Європі, тому й у нас є необхідність у створенні умов для подальшої лібералізації діяльності суб'єктів природних монополій.

  • [1] Віскузі В.К. Економічна теорія регулювання та антимонопольне політика / В.К. Віскузі, Дж.М. Вернон, Дж.Е. Гарингтон. – К. : Основи, 2004. – С. 376-379; Хей Д. Теория организации промышленности / Д. Хей, Д. Моррис : в 2 т. – Т. 2. – СПб. : Экономическая школа, 1999. – С. 501; Armstrong М., Cowan S., Vickers J. Regulatory Reform: Economic Analysis and British Experience / M. Armstrong, S. Cowan, J. Vickere. – London : The МГГ Press, 1994. – P. 147.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші