Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Завдання та методи цінового (тарифного) регулювання у сфері природної монополії

Особливістю ціноутворення на продукцію суб'єктів природних монополій є його взаємозв'язок з державним регулюванням відповідних цін (тарифів). Йдеться про те, що природні монополії повинні забезпечувати ринковий попит за цінами, які регулюються державними органами (регуляторами). Цим і визначаються можливі реакції суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, а також інструменти регулювання у цій сфері. У кінцевому підсумку поведінка суб'єкта природної монополії має на меті адаптацію до рішень регуляторів.

Завдання цінового (тарифного) регулювання у сфері природної монополії передбачають оптимізацію рівня цін на продукцію природних монополій, відшкодування економічно обґрунтованих витрат, забезпечення належної норми віддачі на вкладений капітал, гармонізацію економічних інтересів суб'єктів природних монополій, споживачів і суспільства, забезпечення належного ступеня відкритості інформації, яка потрібна для розрахунку цін (тарифів). Ціни (тарифи) на продукцію суб'єктів природних монополій повинні бути справедливими, обґрунтованими та стабільними.

Пріоритети у ціновому (тарифному) регулюванні переважно визначаються тими методами ціноутворення, які історично склалися у сфері діяльності суб'єктів природних монополій[1].

Історично найпершим і найпопулярнішим при ціноутворенні на продукцію суб'єктів природних монополій був метод, відомий як "витрати плюс". Ціноутворення за середніми витратами є найпоширенішим емпіричним методом встановлення цін у природномонопольній сфері. Він передбачає визначення розміру ціни (тарифу) через встановлення граничної рентабельності (норми прибутку) до задекларованого об'єктами природних монополій рівня витрат. В Україні базою, до якої застосовують норму прибутку (рентабельність), зазвичай є не встановлена вартість активів або сума інвестованого капіталу, а повна собівартість продукції[2].

Основним аргументом на користь ціноутворення за середніми витратами є те, що природні монополії повинні працювати таким чином, щоб сукупна виручка дорівнювала сукупним витратам. Отже, ціна повинна дорівнювати середнім витратам. Ціна на рівні середніх витрат є найменшою, за якої будь-яка фірма не має збитків в умовах зростаючої віддачі від масштабу.

Логіка ціноутворення за граничними витратами є простою: якщо ціна товару не дорівнює граничним витратам на його виробництво, то вона не буде давати правильних ринкових сигналів споживачам та виробникам, щоб оптимальна кількість цього товару була затребувана та вироблена. Характерним прикладом економічної ефективності цін, що дорівнюють граничним витратам, є ціноутворення у періоди пікових навантажень в електроенергетиці[3].

Одним з найвідоміших в економічній науці прикладів дослідження методу ціноутворення за граничними витратами є праця Р. Коуза "Суперечка щодо граничних витрат". Рональд Гарі Коуз (1910-2013) – американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1991 року[4]. На думку вченого, проблема граничних витрат має безпосередній вихід на ціноутворення у сфері природних монополій: в економіці комунальних послуг та електроенергетичній галузі[5].

Теоретично найоптимальнішим методом утворення кінцевих цін у природномонопольних галузях є ціноутворення за Рамсеем. Англійський економіст і математик Френк Рамсей (1903-1930) у своїй відомій статті "Внесок в теорію оподаткування", опублікованій у 1927 р., запропонував новий метод ціноутворення, який дістав назву "ціноутворення за Рамсеєм". Цей метод можна застосовувати для ціноутворення в умовах багатопродуктової природної монополії, для якої лінійне ціноутворення на основі граничних витрат було б збитковим. Метод ціноутворення за Рамсеєм полягає у забезпеченні беззбитковості суб'єкта природної монополії за умови мінімізації втрат ефективності, зумовлених відхиленням від граничних витрат. Ця теоретична конструкція на практиці стикається зі значними труднощами. Так, для того, щоб вийти на ціни Рамсея, потрібно оцінити показники еластичності попиту (при цьому ціни підвищуються обернено пропорційно еластичності попиту), а це передбачає значний обсяг статистичної інформації. Високі інформаційні вимоги до розрахунку цін за Рамсеєм істотно обмежують їх застосування.

Важливим є правило раціональних компонентів ціни (ПРКЦ) як атрибут мережевого ціноутворення та конкуренції[6]. ПРКЦ грунтується на умові більш ефективної порівняно із суб'єктом природної монополії діяльності суб'єктів суміжного ринку. Популярність даного правила зумовлена тим, що воно зрозуміле та доступне; дозволяє отримати граничний прибуток на конкурентних умовах; не потребує змін у регульованих цінах кінцевих послуг і не заважає політично популярному перехресному субсидуванню.

Як відомо, в Україні у сфері електроенергетики кінцеві ціни суб'єктів природних монополій регулюються, тоді як ціни конкуруючих постачальників залишаються вільними. Такий механізм ціноутворення дозволяє, на наш погляд, успішно впровадити ПРКЦ для визначення цін на доступ до електромережі.

При двокомпонентному (нелінійному) ціноутворенні на продукцію суб'єктів природних монополій постійна частина тарифу покриває постійні витрати, а змінний тариф – граничні витрати. В умовах монопольної влади на суміжному ринку двокомпонентне ціноутворення успішно вирішує питання балансу між низькою ціною доступу (низька змінна частина тарифу) та неефективним входженням на суміжний ринок (висока постійна частина тарифу). На практиці суб'єкт природної монополії є найефективнішим конкурентом порівняно з іншими учасниками суміжного ринку. Тому, встановлюючи ціну на доступ до мережі, він може розробити для себе тариф, який забезпечує особливо низьку плату за користування, оскільки є найбільшим користувачем. Безумовно, це призведе до істотного обмеження, навіть до перекриття доступу на суміжний ринок іншим суб'єктам.

В останні десятиліття в теорії та на практиці активно обговорюються можливості стимулюючого цінового (тарифного) регулювання природних монополій[7].

Отже, в Україні пріоритетним завданням у сфері цінового (тарифного) регулювання природних монополій є відмова від застосування методу "витрати плюс" і перехід до стимулюючого методу ціноутворення. На відміну від витратного, стимулююче ціноутворення налаштоване таким чином, що дозволяє розподіляти вигоди від підвищення ефективності виробництва продукції від суб'єкта природної монополії до споживачів.

Стимулююче ціноутворення у формі регульованої бази інвестованого капіталу (Regulatory Asset Base – RAB), на яке в Україні з 2013 року переходять суб'єкти природних монополій та суміжних ринків у сферах комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, – це система довгострокового ціноутворення. Її основною метою є залучення інвестицій у розширення та модернізацію інфраструктури. Компаніям у системі RAB повинні гарантовано повертатися інвестиції та дохід на інвестиції, який достатній для обслуговування кредитів і отримання прибутку. Крім того, вони мають стимул до зниження витрат, оскільки зекономлені кошти залишаються суб'єктам природних монополій. З точки зору споживачів, перевагами системи RAB є підвищення надійності енергопостачання та якості послуг за рахунок нових інвестицій. Вперше методика ціноутворення на основі регульованої бази інвестованого капіталу була використана у Великобританії наприкінці 80-х років XX ст. у процесі приватизації електромережевого комплексу і лібералізації ринку електроенергії. У середині 90-х років XX ст. на RAB перейшли Канада, США, Австралія та багато країн Західної Європи (кожна зі своїми особливостями).

Важливим пріоритетним завданням цінового (тарифного) регулювання природних монополій є підвищення його ефективності. Під ефективністю регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій розуміють відповідність результатів такого регулювання задекларованим цілям та принципам, його реальну позитивну значущість для функціонування та розвитку ринків природних монополій та суміжних ринків, збалансування інтересів суб'єктів природних монополій, споживачів їх послуг та держави.

Неефективність цінового (тарифного) регулювання природних монополій пояснюється наявністю високого ступеня перехресного субсидування в усіх без винятку природномонопольних галузях, застосуванням витратного методу ціноутворення, що стимулює перекладання природними монополіями на споживачів власних економічно необгрунтованих витрат, відсутністю стимулів до інвестування у модернізацію мереж та енергозберігаючі технології. Перехресне субсидування – фіксація цін на рівні, який є вищим або меншим від загальних середніх витрат виробництва товарів чи послуг у певній галузі за рахунок перерозподілу цінового навантаження серед споживачів. Перехресне субсидування може здійснюватися як щодо різних груп споживачів, так і стосовно різних видів діяльності, а отже і різних товарів. Наявність перехресного субсидування між окремими видами діяльності дає змогу витісняти з ринку певних суб'єктів підприємницької діяльності. В українській економіці перехресне субсидування широко розповсюджене в інфраструктурних галузях. Прикладом перехресного субсидування є встановлення низьких цін на електроенергію та газ для населення і високих для підприємницького сектору економіки. Все це дає можливість суб'єктам природних монополій зловживати своїм домінуючим становищем шляхом встановлення монопольно високих цін.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій має включати не лише регулювання цін, тарифів. Враховуючи, що товари, які виробляються суб'єктами природних монополій не мають близьких замінників, а задоволення суспільних інтересів у цих товарах є вкрай необхідним, до діяльності суб'єктів природних монополій встановлюється ряд вимог і обмежень. Зокрема суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися:

  • – встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;
  • – встановлених вимог щодо ведення окремого бухгалтерського обліку за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню; обмеження щодо діяльності на інших ринках, які не належать до природних монополій, встановлених додаткових обмежень щодо звітності про діяльність, щодо обґрунтування дійсних витрат, розміру прибутку і його використання тощо.

  • [1] Лагутін В. Пріоритети цінового (тарифного) регулювання природних монополій в Україні / В.Д. Лагутін, ІО.І. Боровик // Економіка України. – 2013. – № 7.-С. 44-58.
  • [2] Венгер В.В. Регулювання діяльності природних монополій: теорія і практика / В.В. Венгер. – К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2007. – С. 125.
  • [3] Віскузі В.К. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика / В.К. Віскузі, Дж.М. Вернон, Дж.Е. Гарингтон. – К.: Основи, 2004. – С. 467.
  • [4] Отримав за відкриття і пояснення сутності трансакційних витрат і прав власності в інституційній структурі функціонування економіки.
  • [5] Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз. – М. : Дело ЛТД, Catallaxy, 1993.-С. 70-86.
  • [6] Economidcs N. Access and Interconnection Pricing: How Efficient is the Efficient Component Pricing Rule? / N. Economides, L.J. White // Antitrust Bulletin. – 1995. – Vol. XL. – № 3. – P. 557-579.
  • [7] Авдашева С. Развитие конкуренции в отраслях с естественно-моновольным компонентом / С. Авдашева, А. Шаститко. – М. : Российско-Европейский Центр Экономической Политики (РЕЦЭП), 2005. – 35 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : recep.ru/files/documents/natural_monopolies _ru.pdf; Бабак А.В. Особливості визначення регуляторної бази активів для цілей ціноутворення у сфері теплопостачання в Україні / А.В. Бабак // Економіка України. – 2012. – № 12. – С. 51-64; Vogelsang I. Price Regulation of Access to Telecommunications Networks / I. Vogelsang // Journal of Economic Literature. – 2003. – Vol. 41. – № 3. – p. 830-S62 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : bu.edu/econ/files/2011/01/2003_25_Vogelsang.pdf.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші