Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державне антимонопольне регулювання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Конкурентна політика держави у фінансовій та банківській системах

Сфера фінансів і фінансовий ринок є важливими об'єктами антимонопольного контролю та регулювання. У сучасних розвинутих економіках частка фінансового сектора у ВВП досягає 7-8%, що наближується до частки обробної промисловості[1].

Конкуренція на фінансовому ринку – процес суперництва банків, страхових компаній та інших фінансових установ, у ході якого вони прагнуть забезпечити собі стійке становище на ринку. Характерними ознаками конкуренції на ринку фінансових послуг є: існування ринків з альтернативними можливостями вибору для споживачів (покупців); наявність значної кількості продавців, що суперничають між собою та використовують різні інструменти ринкової політики. Сфера конкуренції у фінансовій системі є дуже широкою, а конкурентне середовище є різнорідним.

Найпоширенішою є конкуренція між банками, але у сучасних умовах вони відчувають щоразу більшу конкуренцію з боку небанківських фінансових інститутів. Підсумком універсалізації фінансової справи та посилення конкуренції на фінансовому ринку став потужний розвиток фінансових конгломератів.

Внутрішньогалузева конкуренція на фінансовому ринку – конкуренція між фінансовими установами, що надають аналогічні фінансові послуги, котрі задовольняють одну й ту саму потребу, однак відрізняються за ціною, якістю, асортиментом тощо. Міжгалузева конкуренція на фінансовому ринку – конкуренція між фінансовими інститутами, які діють у різних сегментах ринку фінансових послуг.

При розробці конкурентної стратегії кожен фінансовий інститут має визначити, чи буде він спеціалізованим або універсальним, зважуючи переваги та недоліки альтернативних стратегічних рішень. Універсальні фінансові установи за інших незмінних умов володіють конкурентними перевагами завдяки можливості диверсифікації ризику на широкий асортимент продуктів і послуг, які реалізуються, що за наявності необхідних фінансових ресурсів схиляє до універсалізації. Однак універсальна установа може мати стратегічні недоліки внаслідок інтенсивності внутрішньогалузевої конкуренції. Універсальні фінансові установи демонструють найвищий ступінь диверсифікації, це – багатогалузеві компанії, що конкурують з усіма учасниками фінансового ринку.

Необхідність антимонопольного контролю та регулювання на фінансовому ринку пов'язані з існуючими тенденціями монополізації та необхідністю попередження і усунення негативних наслідків монополізму, високими бар'єрами вступу на цей ринок, необхідністю захисту від недобросовісної конкуренції, значним рівнем тінізації фінансового сектору.

Конкурентна політика держави на фінансовому ринку – діяльність держави щодо створення і розвитку сприятливого конкурентного середовища у фінансовій сфері для забезпечення ефективного руху фінансових, кредитних та грошових ресурсів, захисту добросовісної конкуренції на фондовому ринку, в банківській і страховій сферах із метою підтримки макроекономічної рівноваги та узгодження інтересів і захист законних прав учасників фінансового ринку.

Об'єктами антимонопольного контролю та регулювання у фінансовій сфері є діяльність учасників фінансового ринку, а саме: банків, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, фондових бірж, страхових компаній, валютних бірж та інших фінансових посередників (довірчі товариства, кредитні спілки, ломбарди, лізингові та факторингові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо).

Важливим чинником стимулювання конкуренції у фінансовій та банківській сфері є відсутність патентного захисту нововведень. У зв'язку з цим, будь-яка інновація, запроваджена однією фінансовою установою, може бути протягом короткого проміжку часу відтворена її конкурентами. Це посилює інтенсивність конкуренції. Якщо інтенсивність внутрішньогалузевої конкуренції для окремого фінансового інституту залежить від ступеня його універсалізації (або спеціалізації), то міжгалузева конкуренція є тим інтенсивнішою, чим більш привабливим для отримання прибутку є той чи інший сегмент фінансового ринку. На фінансовому ринку домінуючим видом міжгалузевої конкуренції є перелив капіталу, що має місце при проникненні нових фінансових інститутів у традиційні фінансові галузі та їх спробі завойовувати своє місце у нових для них сегментах фінансового ринку.

Однак міжгалузева функціональна конкуренція на фінансовому ринку майже не проявляється. Окремі фінансові послуги можуть бути замінниками. Наприклад, замінником відкриття термінового грошового вкладу у банку може бути вкладення коштів у цінні папери чи банківські метали. Однак ця замінність має значення не стільки для міжгалузевої конкуренції, скільки для внутрішньогалузевої, оскільки у більшості випадків пропозиція цих послуг-замінників зосереджується в одній фінансовій установі (таким чином, функціональний характер має видова конкуренція). Отже, внутрішньогалузева конкуренція на фінансовому ринку має переважно видовий характер, що пов'язано з диференціацією фінансового продукту. Фінансові послуги можуть взаємно замінювати один одного, але не мають конкурентоспроможних "зовнішніх" замінників, тому міжгалузева конкуренція здійснюється тільки шляхом переливу капіталу[2].

Залежно від методів, що використовуються на фінансовому ринку, розрізняють цінову та нецінову конкуренцію. Особливість цінової конкуренції у фінансовому секторі полягає у відсутності чіткого взаємозв'язку споживної вартості та ціни фінансової послуги. У зв'язку з цим, межа між відкритою та прихованою конкуренцією є розмитою, а межі, в яких фінансові установи мають можливість маневрувати процентними ставками, рівнем комісійної винагороди і тарифів, є гнучкими.

Покупці фінансових послуг, особливо якщо вони є постійними клієнтами, можуть у процесі переговорів впливати на ціну, досягаючи досить значних знижок. Однак цінова конкуренція має певні межі. Більше того, на фінансовому ринку є істотні ендогенні та екзогенні чинники, що звужують можливості цінової конкуренції. По-перше, процентні ставки банків можуть піддаватися державному впливу – як прямому обмеженню (через встановлення максимальних і мінімальних ставок), так і шляхом непрямого регулювання (за допомогою облікової ставки центрального банку). По-друге, обмеженість цінової конкуренції полягає у тому, що існує межа відсотка, нижче за який банк чи інша кредитна установа не буде отримувати прибутку.

Крім загальної орієнтації на підвищення якості обслуговування широко застосовується диференціація якості однотипових фінансових послуг залежно від ціни, від цільової клієнтури, від каналів збуту тощо. Заходи щодо управління якістю фінансових послуг здійснюються через активну рекламну діяльність фінансових установ.

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного фінансового ринку є необхідним: освоєння світових стандартів професійної діяльності на ринку; підвищення ринкової капіталізації, ліквідності і надійності українського ринку; цивілізована інтеграція національного ринку у міжнародні фінансові ринки з урахуванням національних інтересів України.

  • [1] Абрамов А. Регулирование финансовых рынков: модели, эволюция, эффективность / А. Абрамов, А. Радыгин, М. Чернова // Вопросы экономики. – 2014. -№ 2. -С. 35.
  • [2] Лук'янов В.С. Сучасні фінансові ринки : монографія / В.С. Лук'янов. – К.: Знання, 2013. – С. 58-60.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші