Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Курс лекцій з фізичного виховання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Структура та функції серцево-судинної системи

Серцево-судинна система вражає своєю здатністю негайно реагувати на постійно змінювані потреби нашого організму. Усі функції організму і практично кожна клітина тією або іншою мірою залежать від цієї системи. Будь-якій системі кровообігу необхідні три компоненти: 1) насос (серце); 2) система каналів (кровоносні судини); 3) рідинне середовище (кров).

Серце має два передсердя, котрі виконують роль приймаючих камер та два шлуночки, виконуючі роль насоса. Серце забезпечує циркуляцію крові по усій системі судин.

Кровотоку серці. Капілярна кров, що прокладає свій шлях між клітинами організму, доставляючи кисень та поживні речовини і забираючи продукти обміну речовин, повертається через великі вени – верхню і нижню порожнисті вени – у праве передсердя. У цю камеру надходить уся дезоксигенована кров.

Із правого передсердя кров, проходячи через правий антріовентрикулярний отвір, попадає у правий шлуночок, котрий проштовхує кров у легеневу артерію, при цьому півмісяцеві клапани, що знаходяться у її усті, притиснуті током крові до її стінок. Таким чином, права частина серця являє собою легеневу частину кровообігу, котра надсилає кров, що пройшла через увесь організм, у легені для реоксигенації.

Отримавши свіжу порцію кисню, кров покидає легені через легеневі вени і повертається у ліве передсердя серця. У цю камеру надходить уся оксигенована кров. З лівого передсердя кров через відкритий антріовентрикулярний лівий мітральний клапан надходить у лівий шлуночок. Звідти вона попадає в аорту, а потім до усіх тканин організму. Ліва частіша серця називається системою. Вона отримує оксигеновану кров з легенів і постачає її* в усі тканини організму.

Міокард. Збірна назва серцевого м'яза – міокард. Товщина міокарда безпосередньо залежить від навантаження на стінки серцевих камер. Лівий шлуночок – це найпотужніша із чотирьох камер серця. За допомогою скорочень вона має викачувати кров, надсилаючи її через увесь системний шлях. Коли тіло перебуває у сидячому або стоячому положенні, лівий шлуночок має досить енергійно скорочуватися, щоб подолати дію земного тяжіння, котре виявляєтьсяу накопиченні крові у нижніх кінцівках.

Про значну потужність лівого шлуночка свідчить велика товщина (гіпертрофія) його м'язової стінки порівняно з іншими камерами серця. Ця гіпертрофія є результатом вимог, що ставляться до серця як у спокої, так і в умовах помірного фізичного навантаження. При інтенсивніших фізичних навантаженнях, зокрема, під час інтенсивної аеробної діяльності, коли потреба працюючих м'язів у крові значно збільшується, вимоги, що ставляться до лівого шлуночка, ще більше зростають. З часом він реагує збільшенням свого розміру, подібно до скелетного м'яза.

Провідна система серця. Серцевий м'яз володіє унікальною здатністю продукувати свій власний електричний сигнал, що дозволяє йому ритмічно скорочуватися без нервової стимуляції (автоматія серця). Без нервової та гормональної стимуляції природжена частота серцевих скорочень становить у середньому 60-85 ударів на хвилину. У тренованих людей цей показник може бути нижчим.

Провідна система серця складається з чотирьох компонентів:

  • 1) синусоатріального (СА) вузла,
  • 2) антріовентрикулярного (АВ) вузла,
  • 3) пучка Гіса,
  • 4) волокон Пуркінє.

Імпульс серцевого скорочення виникає у СА вузлі – групі особливих волокон серцевого м'яза, розміщених у задній стінці правого передсердя. Оскільки ця тканина генерує імпульс зазвичай з частотою 60-85 уд/хв, то СА вузол називають водієм ритму серця (пейсмейкером), а встановлювану ним частоту серцевих скорочень – синусовим ритмом. Електричний імпульс, продукований СА вузлом, проходить через обидва передсердя і досягає АВ вузла, розміщеного поблизу перегородки правого передсердя біля центру серця. Коли імпульс поширюється по передсердям, вони отримують сигнал скорочення і миттєво його здійснюють.

АВ вузол проводить з передсердь на шлуночки. Імпульс, проходячи через АВ вузол, запізнюється на 0,13 с, а потім надходить у пучок Гіса. Ця затримка дозволяє передсердям повністю скоротитися, перш ніж це зроблять шлуночки, забезпечуючи їхнє максимальне наповнення. Пучок Гіса тягнеться вздовж міжшлуночкової перегородки. Праве і ліве відгалуження пучка заходять в обидва шлуночки. Вони надсилають імпульс до верхівки серця. Кожне відгалуження пучка Гіса поділяється на численні дрібні гілочки, котрі тягнуться по усій перегородці шлуночка. Ці термінальні відгалуження пічка Гіса називаються волокнами Пуркінє. Вони проводять імпульс збудження через шлуночки майже у 6 разів швидше, ніж решта ділянок провідної системи серця. Така швидка провідність дає змогу усім частинам шлуночків скорочуватися майже одночасно.

Позасерцева регуляція діяльності серця. Хоча серце генерує власні електричні імпульси (внутрішньосерцева регуляція), їхній вплив та хронометраж можуть змінитися. За нормальних умов це відбувається здебільшого завдяки трьом позасерцевим системам:

  • 1) парасимпатичній нервовій системі,
  • 2) симпатичній нервовій системі,
  • 3) ендокринній системі (гормони).

Парасимпатична система є частиною вегетативної нервової системи. Вона впливає на серце людини через блукаючий нерв (X черепний нерв). У спокої домінує вплив парасимпатичної системи у вигляді вагусного тонусу. Блукаючий нерв виявляє на серце пригнічувальну дію, уповільнюючи провідність імпульсу і відповідно знижуючи частоту серцевих скорочень. Максимальна вагусна стимуляція може знизити частоту серцевих скорочень на 20-30 уд/хв аж до його зупинки у діастолі. Окрім того, блукаючий нерв зменшує силу скорочень серця.

Симпатична нервова система – це друга частина вегетативної нервової системи. Вона справляє протилежну дію. Сисмпатична стимуляція збільшує швидкість провідності імпульсу і відповідно частоту серцевих скорочень. Максимальна симпатична стимуляція може збільшити ЧСС до 250 і більше уд/хв. Симпатична система домінує під час фізичних або емоційних стресів, коли значно підвищуються обмінні потреби організму. Після усунення стресу знову домінує парасимпатична система.

Ендокринна система справляє вплив за допомогою гормонів, що виділяє мозкова речовина надпиркових залоз – норадренапіну та адреналіну. Ці гормони відомі ще як катехоламіни. Вони стимулюють серце, прискорюючи ЧСС. Загалом виділення цих гормонів „запускається” симпатичною стимуляцією у період стресу.

Нормальна ЧСС у спокої коливається у межах 85-60 уд/хв і менше. Тривалі тренування на розвиток загальної витривалості від кількох місяців до кількох років можуть зменшити ЧСС у спокої до 35 уд/хв і менше. У бігунів на довгі дистанції світового класу спостерігається ЧСС до 28 уд/хв. Припускають, що зниження ЧСС є наслідком посилення парасимпатичної стимуляції (вагусний тонус), у той час як послаблення симпатичної активності, вочевидь, відіграє у цьому більш скромну роль.

Аритмії серця. Порушення нормальної діяльності серця можуть приз- вести до розладу ритму серцевих скорочень – аритмії. Ступінь серйозності таких розладів неодинаковий. Брадикардія та тахикардія – це два типи змінення ритму серця. Брадикардія – сповільнення ЧСС. При цьому розладі ЧСС у спокої не перевищує 60 уд/хв. Тахикардія – ''швидке серце,,. При тахікардії ЧСС у спокої перевищує 100 уд/хв. Зазвичай, при цих розладах змінюється і сину совий ритм. Серце може функціонувати нормально, аномальним є лише його ритм. Однак це не може вплинути на кровообіг.

Разом з тим такої тахікардії, яка спостерігається після інтенсивних спортивних навантажень, не спостерігається навіть у клініках важких серцевих захворювань. У спортсменів безпосередньо після фізичного навантаження електрокардіографічно за допомогою телеметричної апаратури протягом декількох секунд реєструвалася ЧСС на рівні 300 уд/хв. Подібний факт спостерігали німецькі вчені- медики у 22-річного бігуна високого класу на дистанції 5000 м. Так, під час тренувань і на змаганнях у бігуна повторювалися болі у серці і сильна слабкість, внаслідок чого спортсмен зійшов з дистанції; через 1 хв пульс раптом уповільнився, болі і слабкість зникли і він зміг продовжити біг.

Інший випадок спостерігали англійські вчені. У юнака 19 років, який досяг високих результатів у спринті та стрибках із шестом, прискіпливе медичне обстеження, включаючи ЕКГ, не виявило ніяких відхилень від норми. Під час тестів на велоергометрі з максимальним навантаженням (визначння макстмального споживання кисню) у спортсмена протягом 1-ї хв після завершення вправ виникла пероксизмальна суправентрикулярна тахікардія (ЧСС – 400-500 уд/хв), яка швидко спонтанно припинилась. Це спостереження свідчить, що навіть у здорових, добре тренованих осіб під час тестів з фізичного навантаження або одразу ж після них можна передбачати важкі розлади серцевого ритму.

Симптоми обох видів аритмії – це відчуття утоми, запаморочення, непритомність.

Існують ще й інші види аритмії. Наприклад, досить часто спостерігаються передчасні скорочення шлуночків, котрі викликають відчуття випадіння або додаткового скорочення серця. Вони є результатом дії імпульсів, що виникають за межами СА вузла. Тріпотіння передсердь, при якому передсердя скорочуються з частотою 200-400 уд/хв, а також мерехтіння передсердь, коли вони скорочуються швидко і некоординовано – це серйозніші види аритмії, за яких передсердя перекачують зовсім небагато (або зовсім не перекачують) крові. Шлуночкова пароксизмапьна тахікардія, тобто три і більше послідовних передчасних скорочень шлуночків являє собою дуже серйозну форму аритмії, що може призвести до мерехтіння шлуночків, при якому скорочення тканини шлуночків не координується. Коли це трапляється, серце не може перекачувати кров. Мерехтіння шлуночків є причиною більшості летальних випадків у хворих на серце. Щоб хворого спасти, необхідно протягом кількох хвилин викликати шок серця за допомогою дефіблятора, щоб повернути йому нормальний ритм.

У спортсменів високого класу, котрі займаються видами спорту, що потребують прояву витривалості, зазвичай спостерігається низька ЧСС у спокої – це сприятлива адаптація внаслідок тренувальних навантажень. Під час м'язової діяльності ЧСС, природно, збільшується, щоб забезпечити підвищені потреби організму, зумовлені напруженням сил. Ці два види адаптації не слід змішувати з брадикардією чи тахікардією – аномальними зміненнями ЧСС у спокої, котрі зазвичай свідчать про патологічні порушення.

Термінологія серцевої функції. Для розуміння роботи, що виконує серце під час м'язової діяльності важливими є такі поняття:

  • – серцевий цикл,
  • – систолічний об'єм крові (ударний об'єм),
  • – фракція викиду,
  • – серцевий викид (Q) – хвилинний об'єм кровообігу.

Серцевий цикл з погляду механіки включає розслаблення (діастола) та скорочення (систола) усіх чотирьох камер серця. Під час діастоли камери наповнюються кров'ю. Під час систоли вони скорочуються і викидають свій вміст. Фаза діастоли триваліша.

Систолічний об'єм крові. Під час систоли певна кількість крові викидається з лівого шлуночка. Цесистолічний об'єм крові, або об'єм крові, що викидається b серця за одне скорочення.

Фракція викиду. Кількість крові, що перекачується з лівого шлуночка з кожним скороченням, називається фракцією викиду. Фракція викиду зазвичай виражається у відсотках. У спокої вона становить 60,0 %. Таким чином, 60,0 % крові, що знаходиться у шлуночку наприкінці діастоли, викидається з наступним скороченням, а 40,0 % залишається.

Серцевий викид. Серцевий викид (Q) – це об'єм крові, що викидається шлуночками за 1 хв або добуток від множення ЧСС на систолічний об'єм крові. У більшості дорослих людей систолічний об'єм у спокої у положенні стоячи становить у середньому 60-80 мл крові.

Артеріальний тиск. Кров, проходячи по судинах, чинить на них тиск. Розглядаючи системний тиск крові, використовують термін „артеріальний тиск”. Його характеризують два показники: систолічний тиск та діастолічний тиск. Більш високий показник – систолічний тиск крові. Він відображає тиск у артерії і відповідає систолі шлуночків серця. Скорочення шлуночків проштовхує кров по артеріях із певною силою, що й обумовлює високий тиск на стінки артерії. Низький показник – це діастолічний тиск. Він відображає найнижчий тиск в артерії, відповідний діастолі шлуночків, коли м'яз серця розслаблений.

Середній артеріальний тиск відображає середній тиск крові, що рухається по артеріях. Приблизно середній артеріальний тиск можна виразити так:

Середній артеріальний тиск (CAT) = діастолічний тиск (ДТ) + [0,333 • (систолічний тиск (СТ – діастолічний тиск (ДТ))].

Наприклад, якщо систолічний тиск дорівнює 120 мм рт.ст., а діастолічний – 80 мм рт. ст., то середній артеріальний тиск становитиме: 80 + [0.333 • (120 – 80)] = 93 мм рт.ст.

Кров – рідка тканина, що циркулює у кровоносній системі, що забезпечує життєдіяльність клітин і тканин організму і виконання ними різних фізіологічних функцій. Кров складається із плазми і формених елементів: червоних кров'яних тілець (еритроцитів), білих кров'яних тілець (лейкоцитів), кров'яних пластинок (тромбоцитів). В 1 мм3 крові у нормі міститься 4,5-5 млн. еритроцитів, 6-8 тис. лейкоцитів, 200-300 тис. тромбоцитів.

Еритроцити – клітини, що мають форму круглої пластинки діаметром 8 і товщиною 2-3 мк. Вони майже повністю заповнені особливим білком – гем огл обул ін ом, який надає крові червоного кольору. Гемоглобулін здатний давати нестійке з'єднання із киснем (оксигемоглобін, який має яскраво червоний колір), що дозволяє крові транспортувати кисень до легенів і тканин тіла. Малий розмір еритроцитів дозволяє їм проходити по найтоншим кровеносним судинам – капілярам. Еритроцити приймають участь у переносі вуглекислого газу із тканин до легенів.

Лейкоцити виконують переважно захисну функцію. Вони можуть виходити із кров'яного русла безпосередньо у тканини тіла у вражену його ділянку і там (як і у крові) знищувати чужорідні для організму білки, у тому числі і хвороботворні мікроби. Це явище називається фагоцитозом.

Тромбоцити значно менші еритроцитів. Вони відіграють важливе значення у складному процесі згортання крові.

Постійність складу крові підтримується як хімічними механізмами самої крові, так і спеціальними регуляторними механізмами нервової системи.

Під час току крові по капілярам, які пронизують усі тканини, через їхні напівпроникаючі стінки постійно просочується у міжтканевий простір деякі частини кров'яної плазми, які утворюють міжтканеву рідину, що оточує усі клітини тіла. Із цієї рідини клітини поглинають поживні речовини і кисень і виділяють до неї вуглекислий газ та інші продукти розпаду, що утворюються в процесі обміну речовин. Таким чином, кров безперервно віддає у міжтканеву рідину поживні речовини, що використовуються клітинами, і поглинає речовини, що вони виділяють. Тут же між клітинами розпочинаються мільчайші лімфатичні судини. Деякі речовини міжтканевої рідини проникають у ці судини і утворюють лімфу, яка виконує наступні функції: повертає білки із міжтканевого простору у кров, приймає участь у перерозподілені рідини в організмі, доставляє жири до клітин тканин, підтримує нормальне протікання процесів обміну речовин у тканинах, знищує і виводить із організму хвороботворні мікроорганізми. Лімфа по лімфатичним судинам повертається у кров, у венозну частину судинної системи.

Кількість крові складає 7,0-8,0 % від маси тіла. Наприклад, у людей із середніми розмірами тіла та стандартним рівнем фізичної підготовленості (котрі не займаються аеробним тренуванням) об'єм крові коливається від 5-6 л крові у чоловіків і 4-5 л у жінок. У спокої 40,0-50,0 % крові виключається із кровообігу і знаходиться у „кров'яних депо”: у печінці, селезінці, у судинах шкіри, м'язів, легенів. У випадку необхідності (під час м'язової роботи тощо) запасний об'єм крові включається у кровообіг. Вихід крові із ''депо,, та її перерозподіл регулюється центральною нервовою системою.

Кров, в організмі людини виконує такі основні функції:

  • трофічну, тобто функцію харчування тканин, – переносить кисень, поживні речовини;
  • регуляторну – переносить гормони та інші речовини, що змінюють „налаштування” окремих органів і цілих систем; впливає своїм гідростатичним тиском на окремі чутливі нервові закінчення;
  • теплообміну – охолоджує працюючі м'язи та інші перегріті тканини і нагрівають недостатньо теплі тканини;
  • захисну – бореться з чужорідними тілами і отруйними речовинами, закупорює місця ушкодження тіла.

Втрата людиною більше 1/3 кількості! крові небезпечна для життя. У той же час зменшення кількості крові на 200-400 мл для здорової людини не шкідливо і навіть стимулює процеси кровотворення. У людей розрізняють чотири групи крові з позитивним чи негативним резус-факторами. Кожна людина повинна знати свою групу крові та резус-фактор.

В*язкість крові. В'язкість означає густину, або клейкість, крові. Чим вища в'язкість рідини, тим більший її опір течії. В'язкість крові зазвичай у двічі більша, ніж води. В'язкість крові, а отже і опір кровотоку збільшується при підвищенні гематокриту. Гематокрит – відсотковий вміст еритроцитів у загальному об'ємі крові.

У зв'язку з тим, що еритроцити переносять кисень, збільшення їх кількості мало б підсилити транспорт кисню. Однак якщо зростання кількості еритроцитів не супроводжується таким самим збільшенням об'єму плазми, то в'язкість крові підвищується, що може призвести до зменшення кровотоку. Як правило, це не спостерігається до досягнення показника гематокриту 60,0 % і більше.

Водночас сполучення низького гематокриту з високим об'ємом плазми, що призводить до зниження в'язкості крові, певною мірою сприятливо впливає на функцію транспорту кисню крові, оскільки кровоток стає вільнішим (легким). На жаль, низький гематокрит звичайно є наслідком зменшення кількості еритроцитів, що спостерігається при такому захворюванні, як анемія. У цьому випадку кровоток вільніший, однак у такій крові менше "транспортних засобів,,, що утруднює транспорт кисню. Для м'язової діяльності є сприятливим сполучення відносно низького показника гематокриту із звичайним або дещо підвищеною кількістю еритроцитів. Таке сполучення сприяє ефективному транспорту кисню.

Гемоконцентрація виникає при зниженні об'єму плазми. Це означає, що кількість рідинної частини крові зменшується, а клітинна та білкова фракції становлять більшу частину загального об'єму крові, тому їх концентрація у крові підвищується. Така гемоконцентрація значно збільшує вміст еритроцитів – на 20,0-25,0 %. Гематокрит зростає з 40,0 до 50,0 %. Разом з тим загальна кількість еритроцитів, мабуть, значно не змінюється.

Певний час була поширена думка про те, що реакція гемоконцентрації відображає збільшення кількості еритроцитів за рахунок тих, що надходять із селезінки у кров для полегшення транспорту кисню. Ця думка грунтувалася на тому, що багато тварин можуть збільшувати кількість циркулюючих еритроцитів, використовуючи ті, що містяться у селезінці. Припускалося, що організм людини здатний робити те саме. У 50-60-ті роки XX ст. ця точка зору була піддана сумнівам, оскільки наявні обмежені дані показували, що селезінка людини не виконує подібної функції. Нині відомо, що селезінка може містити до 50 мл концентрованих еритроцитів. Флемм та співавтори, використовуючи метод радіонуклідів, виявили поступове зменшення загального об'єму крові у селезінці при збільшенні інтенсивності фізичного навантаження. Підвищення гематокриту супроводжувалося зниженням об'єму крові у селезінці. Подальші дослідження підтвердили ці результати. Роль селезінки під час фізичного навантаження поки ще не визначена.

pH крові. Навантаження середньо-високої інтенсивності можуть викликати значні зміни рР крові. Нейтральний (проміжний) pH дорівнює 7,0; лужний, або основний – понад 7,0; кислотний – менше 7,0. У спокої pH артеріальної крові залишається постійним на рівні 7,4 – трохи лужний.

До рівня інтенсивності 50,0 % максимальної аеробної здатності зміни pH незначні. Якщо інтенсивність перевищує 50,0 %, то pH знижується, оскільки кров стає більш кислотною. Зниження відбувається спочатку поступово, потім прискорюється по мірі наближення організму до стану надзвичайного стомлення. Показники pH крові 7,0 і нижче спостерігали після максимальних навантажень спринтерського типу. pH в активному м'язі може знижуватися навіть нижче рівня 6,5.

Зниження pH крові зумовлене головним чином зрослим анаеробним метаболізмом і відповідає підвищеній концентрації лактату у крові при збільшенні інтенсивності фізичного навантаження.

Об'єм плазми. З початком м'язової діяльності майже миттєво спостерігається перехід плазми крові у інтерстиціапьний простір. Мабуть, це зумовлено двома чинниками. Підвищення тиску крові викликає збільшення гідростатичного тиску у капілярах. Тому збільшення тиску крові виштовхує рідину із судин (кпіляра) у міжклітинний простір. Окрім того, внаслідок акумуляції продуктів розпаду в активному м'язі збільшується внутрішньом'язовий осмотичний тиск, притягуючи рідину до м'яза.

Тривале фізичне навантаження може викликати зниження об'єму плазми на 10,0-20,0 % і більше. Подібне (15,0-20,0 %) зменшення об'єму плазми спостерігали при виснажливому навантажені тривалістю 1 хв. При силових тренуваннях зниження об'єму плазми пропорційне інтенсивності зусилля; при інтенсивності роботи 40,0 % одного максимального повторення об'єм плазми знижується на 7,7 %, при інтенсивності 70,0 % – на 13,9 %.

Якщо інтенсивність навантаження або чинники навколишнього середовища викликають потіння, то можна очікувати додаткових втрат об'єму плазми. Головне джерело рідини для утворення поту є інтерстиціальна рідина (проміжна), кількість котрої зменшується по мірі тривалості процесу потіння.

Це викликає збільшення осмотичного тиску в інтерстиціальному просторі, внаслідок чого у тканини виділяється ще більше плазми. Об'єм внутрішньоклітинної рідини неможливо безпосередньо і точно виміряти, однак, на думку фахівців, ця рідина також виділяється (втрачається) з внутрішньоклітинного простору і навіть з еритроцитів, котрі можуть стискуватися в об'ємі.

Очевидно, зменшення об'єму плазми негативно впливає на м'язову діяльність. При тривалій фізичній активності, коли певну проблему являє перегрівання організму, необхідно знижувати загальний кровоток в активних тканинах, щоб забезпечити надходження більшої кількості крові до поверхні шкіри і, таким чином, знизити температуру тіла. Зменшений об'єм плазми також збільшує в'язкість крові, що може перешкоджати кровотоку і, тим самим, обмежувати транспорт кисню, особливо якщо показник гематокриту перевищує 60,0 %.

При навантаженні, що триває кілька хвилин, зміни кількості рідини, а також терморегуляція практично не справляють ніякого впливу, однак при збільшенні тривалості навантаження їх значення для забезпечення ефективної діяльності підвищується. Для футболістів або марафонців ці процеси важливі не тільки для успішного виступу, але й для виживання. Смертельні випадки внаслідок зневоднення та перегрівання організму не така вже рідкість під час або внаслідок змагань з різних видів спорту.

Гемоконцентрація виникає при зниженні об'єму плазми. Це означає, що кількість рідинної частини крові зменшується, а клітинна та білкова фракції становлять більшу частину загального об'єму крові, тому їх концентрація у крові підвищується. Така гемоконцентрація значно збільшує вміст еритроцитів – на 20,0-25,0 %. Гематокрит зростає з 40,0 до 50,0 %. Разом з тим загальна кількість еритроцитів, мабуть, значно не змінюється.

Певний час була поширена думка про те, що реакція гемоконцентрації відображає збільшення кількості еритроцитів за рахунок тих, що надходять із селезінки у кров для полегшення транспорту кисню. Ця думка грунтувалася на тому, що багато тварин можуть збільшувати кількість циркулюючих еритроцитів, використовуючи ті, що містяться у селезінці. Припускалося, що організм людини здатний робити те саме. У 50-60-ті роки XX ст. ця точка зору була піддана сумнівам, оскільки наявні обмежені дані показували, що селезінка людини не виконує подібної функції. Нині відомо, що селезінка може містити до 50 мл концентрованих еритроцитів. Флемм та співавтори, використовуючи метод радіонуклідів, виявили поступове зменшення загального об'му крові у селезінці при збільшенні інтенсивності фізичного навантаження. Підвищення гематокриту супроводжувалося зниженням об'єму крові у селезінці. Подальші дослідження підтвердили ці результати. Роль селезінки під час фізичного навантаження поки ще не визначена.

pH крові. Навантаження середньо-високої інтенсивності можуть викликати значні зміни рH крові. Нейтральний (проміжний) pH дорівнює 7,0; лужний, або основний – понад 7,0; кислотний – менше 7,0. У спокої pH артеріальної крові залишається постійним на рівні 7,4 – трохи лужний.

До рівня інтенсивності 50 % максимальної аеробної здатності зміни pH незначні. Якщо інтенсивність перевищує 50,0 %, то pH знижується, оскільки кров стає більш кислотною. Зниження відбувається спочатку поступово, потім прискорюється по мірі наближення організму до стану надзвичайного стомлення. Показники pH крові 7,0 і нижче спостерігали після максимальних навантажень спринтерського типу. pH в активному м'язі може знижуватися навіть нижче рівня 6,5.

Зниження pH крові зумовлене головним чином зрослим анаеробним метаболізмом і відповідає підвищеній концентрації лактату у крові при збільшенні інтенсивності фізичного навантаження.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші