Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Транспортна екологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Забруднення від стаціонарних джерел на транспорті

Серед стаціонарних джерел, що забруднюють навколишнє середовище на транспорті, можна виділити:

  • – підприємства, які забезпечують ремонт транспортних засобів;
  • – допоміжні виробництва;
  • – будівлі й споруди господарчо-побутового призначення (котельні, готелі, станції, вокзали, аеропорти, їдальні, заправні станції, паливні склади);
  • – місця стоянок транспортних засобів тощо.

Забруднення від цих джерел надходять як в атмосферу, так і в гідросферу. На прилеглих до них територіях формується поверхневий стік, що включає дощові та снігові води, води від миття рухомого складу та прибирання приміщень, стічні води, що утворюються у виробничих процесах тощо.

Забруднення атмосферного повітря найчастіше відбувається унаслідок роботи виробничих вентиляційних систем. Повітря, що видаляється, може містити мінерального і органічного пилу, аерозолів, масляних туманів.

Поверхневий стік з територій транспортних підприємств може містити рідкі нафтопродукти, залишки мийних, дезинфікуючих засобів, протиожеледних реагентів, формувальних сумішей, розчинів, що використовуються в металообробці, відпрацьовані електроліти акумуляторних батарей, продукти руйнування штучних покриттів і зношування шин. Стічні води можуть містити рідкі токсичні речовини: бензол, ацетон, кислоти, луги, розчинені метали (свинець, миш'як, кадмій, ртуть, алюміній, берилій, хром та інші), нафтопродукти. Потрапляючи у водойми, вони в решті-решт можуть опинятися у питній воді та призводити до отруєнь.

Бензол С6Н6 – рідина без кольору, що переважно використовується як розчинник для олійних фарб і жирів.

Ацетон СН3СОСН3 – безбарвна рідина, що легко випаровується та легко загоряється. Її використовують як розчинник нітроцелюлозних фарб і лаків.

Надходження нафтопродуктів у навколишнє середовище має місце не лише в рухомих джерелах, але й у стаціонарних, до яких, насамперед, слід віднести склади нафтопродуктів, заправні станції тощо. Вони отримують, зберігають і реалізують нафтопродукти у великих кількостях. Це є серйозним джерелом забруднення, унаслідок як випаровування палива, так і його розливів.

Сучасні темпи будівництва, ремонту та утримання транспортних шляхів приводять до швидкого розвитку виробництва будівельних та експлуатаційних матеріалів на підприємствах різного профілю. Це кар'єри з видобутку каміння, піску, гравію, каменеподрібнювальні заводи, підприємства для виготовлення органічних в'яжучих, емульсій, заводи для переробки гудрону та виготовлення бітуму, асфальтобетонні заводи, цементобетонні заводи, заводи залізобетонних конструкцій тощо.

Каменеподрібнювальні заводи призначені для подрібнення та сортування каміння з отриманням щебенів необхідних розмірів. Під час їх роботи виділяється багато пилу, спостерігається високий рівень шуму та вібрації.

Підприємства для підготовки органічних в 'яжучих призначені для приготування та зберігання поверховоактивних в'яжучих та підготовки їх до використання. Під час виготовлення та використання бітумних в'яжучих виділяються токсичні, а часом і канцерогенні речовини.

Бітумну емульсію виготовляють шляхом диспергування бітуму в водному розчині емульгатора. Вона виглядає як однорідна малов'язка рідина. Головними причинами викидів під час виробництва бітумних емульсій є:

  • – технологічні процеси, що протікають в емульсійних установках (нагрівання вихідних компонентів, приготування водного розчину емульгатора, перемішування, супроводжуване випаровуваннями, тощо);
  • – конструктивні недоліки установок, здебільшого через можливість вільного виходу шкідливих речовин та випарів в атмосферу, відсутність накопичувачів для виробничих вод.

У технології виробництва катіонних бітумних емульсій можна виділити такі основні виробничі процеси, де відбувається значний викид забруднень:

  • теплогенераторы – працюють на нафтовому паливі. З відпрацьованими газами викидаються вуглеводні, оксиди азоту, оксиди сірки, оксид вуглецю, тверді частинки;
  • блок приготування бітуму – викидаються вуглеводні;
  • ємності для зберігання соляної кислоти – викидаються пари соляної кислоти через клапани для її зливання, а також через негерметичності ємностей;
  • блок приготування водного розчину емульгатора – викиди парів соляної кислоти та парів емульгатора (склад залежить від хімічного складу емульгатора, зазвичай речовини 2-го, 3-го класів небезпеки);
  • блок зберігання готової продукції – витоки емульсії в процесі перекачування та зберігання.

Асфальтобетонні та цементобетонні заводи призначені відповідно для приготування асфальтобетонних та цементобетонних сумішей, які використовуються, наприклад, для дорожніх покриттів аеродромів тощо. На цих підприємствах виділяється значна кількість пилу, присутній шум, вібрації, загазованість повітря. В атмосферу викидається багато пилу, сажі, вуглеводнів, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, оксидів азоту, фенолу, оксидів ванадію тощо. Спалювання мазуту в топках барабанів для сушіння призводить до викидів бенз(а)пірену.

Питома кількість шкідливих речовин, що викидається під час виробництва асфальтобетонної суміші в атмосферу, залежить від продуктивності заводу. Наприклад, за продуктивності 25 т/год, а також за продуктивності системи витяжної вентиляції 16 000м3/год під час виробництва 1т суміші в атмосферу викидається:

  • – неорганічного пилу – 15 кг;
  • – вуглеводнів – 0,14 кг;
  • – діоксиду сірки – 0,01 кг;
  • – оксиду вуглецю – 0,0005 кг;
  • – фенолу – 0,0004 кг;
  • – оксидів азоту – 0,00045 кг.

Навколо транспортного підприємства існує санітарно захисна зона (СЗЗ). Це спеціальна територія з особливим режимом використання, яка встановлюється для захисту середовища проживання від шкідливих впливів підприємства. На території СЗЗ заборонено проживання та ведення господарської діяльності.

Концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді та ґрунті не повинні перевищувати встановлених гранично допустимих концентрацій (ГДК) на межі санітарно-захисної зони.

Санітарні норми та правила поділяють усі підприємства на 5 класів за санітарною класифікацією. Для кожного з цих класів встановлено розмір нормативної санітарно-захисної зони:

  • – для І класу – 1000 м;
  • – для II класу – 500 м;
  • – для III класу – 300 м;
  • – для IV класу – 100 м;
  • – для V класу – 50 м.

Територія санітарно-захисної зони повинна бути впорядкована та озеленена з використанням порід дерев та кущів, які є стійкими до забруднень. З боку житлової забудови зона підприємств I IV має містити смугу зелених насаджень шириною не менше 50 м, зона підприємств V класу – не менше 20 м.

У разі викиду (скиду) забруднюючих речовин у повітря, воду чи ґрунт, що сталися внаслідок аварії або інших обставин на території підприємства, відповідальна особа повинна негайно вжити заходів з ліквідації наслідків забруднень та повідомити місцеві органи виконавчої влади. Підприємство повинно проводити виробничий екологічний контроль, завданнями якого є:

  • – перевірка виконання заходів з охорони природи та оздоровлення навколишнього середовища;
  • – дотримання нормативів якості навколишнього середовища, тобто контроль за концентрацією забруднень в атмосферному повітрі та ґрунті на межі СЗЗ, у викидах стаціонарних та пересувних джерел, у скидах у каналізацію та поверхневі водні об'єкти, в ґрунтах та в ґрунтових водах на території підприємства, а також поблизу місць, відведених для захоронения відходів транспортного підприємства;
  • – виконання вимог природоохоронного законодавства.

Для проведення виробничого екологічного контролю необхідно видати наказ по підприємству. Підприємство зобов'язане:

  • – дотримуватися встановлених нормативів на водопостачання та водовідведення;
  • – вживати заходів щодо недопущення скидання у водні об'єкти недостатньо очищених стічних вод;
  • – утримувати в належному стані очисні та інші водогосподарські споруди, які запобігають забрудненням водних об'єктів;
  • – вести облік обсягів водопостачання та водовідведення.

Котельні, що працюють на транспортних підприємствах, необхідно обладнувати системами очищення продуктів згорання палива. Підприємства повинні мати спеціальні ділянки для миття рухомого складу, вузлів та деталей. Під час миття слід виключити потрапляння неочищених вод у поверхневі водойми та ґрунт. Установки для миття повинні мати очисні пристрої.

Підприємства, які мають на своїй території ємності для зберігання та заправки транспортних засобів паливно-мастильними матеріалами, повинні організовувати їх приймання та видачу так, щоб виключати можливість потрапляння цих матеріалів у каналізацію, водойми, ґрунт. Місця проведення змащувальних робіт повинні бути оснащені ємностями для збирання відпрацьованих змащувальних матеріалів. Зберігання в'яжучих (бітуму, гудрону, дьогтю інших) потрібно здійснювати в спеціальних критих приміщеннях з надійним відведенням поверхневих вод, або в цистернах, що підігріваються. Зберігання їх у відкритих ямах і ємностях виключене.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші