Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Транспортна екологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості впливу водного транспорту на стан довкілля

Упродовж багатьох століть людство вважало Світовий океан безмежним накопичувачем усіх забруднень, де в природних умовах відбувається його самоочищення. Але на сьогодні океан уже не спроможній до самовідновлення через інтенсивне прогресуюче забруднення, особливо в прибережних зонах і на судноплавних трасах.

За даними морських досліджень, на великій території у водах Північної Атлантики виявлено практично всі можливі забруднюючі речовини: нафту, ртуть, синтетичні мийні засоби, важкі метали й інші токсичні речовини, вміст яких у воді часто перевищує гранично допустимі концентрації.

Небезпека забруднення Світового океану обумовлена тим, що він перебуває у постійній динаміці. Величезні маси води переміщуються на тисячі кілометрів, переносячи з собою забруднюючі речовини.

У 1972 році на конференції ООН з довкілля, що відбулася в Стокгольмі, було прийнято формулювання поняття забруднення моря. За цим формулюванням під забрудненням моря розуміють введення людиною безпосередньо або побічно речовин або енергії в морське середовище (включно з естуаріями), що призводить до шкідливих наслідків, а саме: завдання шкоди діяльності в морі, включно з рибальством, погіршення якості морського середовища через використання морської води і зменшення можливостей морського середовище як оздоровчого чинника.

Особливості впливу рухомого складу водного транспорту на довкілля

Розподіл складових забруднення вуглеводнями Світового океану водним транспортом та іншими джерелами наведено в таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Складові забруднення Світового океану вуглеводнями

Джерела забруднень

Обсяги забруднень, млн. т/рік

Використання дизельних енергетичних установок з відпрацьованими газами, крім вуглеводнів та бенз(а)пірену

114,26

Випаровування нафтовантажів танкерним флотом з урахуванням вантажних операцій

19,4

Випаровування нафтопродуктів на суші й надходження їх у морське середовище з опадами

10,0

Викиди незгорілого палива дизельних енергетичних установок з відпрацьованими газами

1,83

Злив баластних вод з суден

4,3

Антропогенні викиди на суші й перенесення їх через атмосферу в Світовий океан

3,0

Викиди вуглеводнів дизельних енергетичних установок у морське середовище з відпрацьованими газами

14,3

Стік річок у Світовий океан

1,9

Берегові стоки

0,8

Видобуток нафти у морі

0,5

Природне просочування з дна

0,6

Розливи нафтопродуктів при аваріях танкерів

0,3

При транспортуванні вантажів відбувається забруднення моря нафтою, сміттям, стічними водами та хімічними речовинами, які перевозяться. Серед основних причин надходження забруднюючих речовин у поверхневі води з рухомого складу водного транспорту (суден) можна виділити:

  • – баластні води танкерів, транспортних і пасажирських суден;
  • – розливи нафти та нафтопродуктів внаслідок аварій транспортних суден;
  • – забруднена нафтою вода з машинних відділень, від промивання бункерних і відстійних баків, витоки при бункеруваннях, особливо в штормову погоду, унаслідок нещільностей;
  • – стічні води, побутове й виробниче сміття, хімічні речовини тощо.

Танкери

Сучасні нафтоналивні судна для перевезення сирої нафти за способом пересування підрозділяють на самохідні – танкери (морські, річкові, озерні й ріка-море) і не самохідні – баржі (морські та річкові) й мають дедвейт (сумарна маса нафти і господарських вантажів, що транспортуються) 30...250 тис. т. Окремі супертанкери мають дедвейт від 450 тис. т до 1 млн. т.

Нафтоналивні судна типу ріка-море через необхідність проходження річок невеликої глибини мають дедвейт до 20 тис. т.

Відповідно до нормативних документів і правил усі танкери з погляду пожежної безпеки підрозділяють на дві категорії:

  • – танкери для перевезення сирої нафти й нафтопродуктів з температурою спалаху нижче 60 ° С й тиском пари нижчим за атмосферний;
  • – танкери для перевезення нафтопродуктів з температурою спалаху понад 60 0 С.

Нафтові танкери за призначенням класифікують (відповідно до "Додатку В" Міжнародного посвідчення про запобігання забруднення нафтою (ЮРР)) так:

  • – танкери для перевезення сирої нафти;
  • – танкери для перевезення зрідженого газу (рис. 7.1., а);
  • – танкери-нафтопродуктовози (рис. 7.1., б);
  • – танкери для сирої нафти/нафтопродуктів;
  • – танкери для бітумних розчинів;
  • – танкеріі-хімовози;
  • – комбіновані судна.

Загальний вигляд танкера: а – для перевезення зрідженого газу; б – для перевезення нафтопродуктів

Рис. 7.1. Загальний вигляд танкера: а – для перевезення зрідженого газу; б – для перевезення нафтопродуктів

До кожного з названих типів танкерів висувають певні вимоги щодо конструктивного захисту танків, устаткування й методів миття, а також порядку скидання баласту й сумішей, що містять нафту.

Танкери завдовжки більше 180 м повинні мати поздовжню систему набору вантаж}'. Вантажні танки й зливальні цистерни з протипожежною метою повинні бути відділені від машинного відділення, вантажного трюм}', постів керування й службових приміщень.

На сьогодні використовують такі конструкції танків:

  • – традиційні з двома поздовжніми перегородками;
  • – із двома поздовжніми перегородками й танками, виділеними для чистого баласту;
  • – з подвійними бортами, при цьому міжбортний простір використовують для ізольованого баласту:
  • – із двома поздовжніми перегородками й подвійним дном;
  • – із вкладними цистернами (танками), ізольований баласт розміщений між обшивкою корпусу танкера й цистерною (рис. 7.2).

Танкер із вкладними цистернами (танками)

Рис. 7.2. Танкер із вкладними цистернами (танками)

Після доставлення нафтовантажів у порти призначення танкери, як правило, прямують до пункту нового завантаження без вантаж}'. У цьому разі для забезпечення належної осадки і безпечності плавання частина нафтових ємностей судна заповнюють баластною водою. Ця вода забруднюється нафтовими залишками, потім її видаляють із ємностей та скидають. Перед кожним наступним завантаженням, зазвичай, роблять промивання нафтових ємностей для видалення решток раніше перевезеного вантажу. Промивна вода, а з нею і залишки нафти зазвичай скидають за борт. На частку танкерів припадає більше 50 % забруднення моря нафтою і нафтопродуктами морським транспортом. Тому важливим завданням є створення ефективних засобів очищення промивних і баластних вод, а також постійне підвищення рівня безпечності самого судна.

Основні фактори впливу рухомого складу водного транспорту на навколишнє середовище наведено в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2

Основні фактори впливу рухомого складу водного транспорту на довкілля

Об'єкти впливу

Вода

Ґрунт

Атмосферне повітря

Флора, фауна

Людина

Нафтовмісні стоки, тверді та харчові відходи, господарсько-побутові стоки, фекальні води

Забруднення прибережної смуги нафтою та органічними відходами

Викиди со2, СХНУ, NOx та SOx, пилу, твердих частинок

Зниження біопродук- тивності морів та річок

Професійні захворювання

У міру зростання перевезень нафтовантажів дедалі більша кількість нафти стала потрапляти в океан і під час аварій. Кінець XX століття був позначений кількома великими екологічними катастрофами, котрі трапилися, незважаючи на заходи, що вживаються для безпечного мореплавства, особливо танкерів.

Під час аварії нафтового танкеру з нього виливається у воду від декількох десятків до сотень тисяч тонн нафти. Кожна тонна може вкрити плівкою водну поверхню площею 12 км2.

Катастрофічні розливи нафти з великих танкерів призводять до загибелі, за оцінкою дослідників, від 6 до 500 тис. морських птахів.

Забруднення водойм нафтою та нафтопродуктами відбувається також у звичайних умовах протікання технологічних процесів транспортування нафти, її переробки в портах, при здійсненні ремонту суден та механізмів, через недостатню герметичність технологічного обладнання та порушення технології роботи.

Нафтопродукти перебувають у різних міграційних формах: розчиненій, емульгованій, сорбованій на твердих частках суспензій і донних відкладень, у вигляді плівки на поверхні води. Зазвичай у момент надходження маса нафтопродуктів зосереджена у поверхневій плівці. За кольором плівки можна визначити її товщину (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Товщина плівки нафтопродукту, встановлена за кольором

Зовнішній вигляд

Товщина, мкм

Кількість нафти, л/км2

Ледь помітна плівка

0,038

44

Сріблистий відблиск

0,76

88

Сліди забарвлення

0,152

176

Яскраво забарвлені розводи

0,303

352

Тьмяно забарвлені розводи

1,016

1170

Темно забарвлені розводи

2,032

2310

З віддаленням від джерела забруднення відбувається перерозподіл між основними формами міграції, спрямований у бік підвищення частки розчинених, емульгованих, сорбованих нафтовмістних забруднень.

Стічні води із суден, акваторії порту та судноремонтних підприємств містять господарсько-побутові та каналізаційні стоки, які характеризує високий рівень бактеріологічного забруднення за рахунок наявності бактерій, грибків, дрібних водоростей.

Екологічна обстановка в морських і річкових акваторіях багато в чому залежить від викидів токсичних речовин суднових головних силових установок та допоміжних дизель-генераторів.

В умовах звичайної експлуатації суден серед основних джерел шкідливих викидів є суднові двигуни, і насамперед головна енергетична установка. Енергетичні установки суден забруднюють відпрацьованими газами передусім атмосферу, звідки токсичні речовини частково або майже повністю потрапляють у води морів, річок, океанів. Переважна більшість суден вітчизняного (і світового) флоту обладнана дизельними двигунами. Водночас річкові й морські судна рухаються на великі відстані з практично сталою швидкістю, за якої двигуни тривалий час можуть працювати в оптимальному режимі, тому відпрацьовані гази можуть мати відносно невеликий вміст токсичних речовин.

Одним із головних компонентів відпрацьованих газів дизелів є оксид азоту. Суднові дизелі викидають в атмосферу близько 7 % світового викиду цього забруднювача.

Для роботи двигунів річкового та морського транспорту використовують такі види палива, як газойлі (паливо дизельне) та мазути топкові важкі. Гази, які утворюються при їх згорянні, СО, СО2, СХНУ, важчі за повітря і накопичуються на поверхні водного середовища. СО і газоподібні вуглеводні викиди беруть участь в окислювальних реакціях і врешті перетворюються на СО2, наявність якого в атмосфері викликає парниковий ефект.

Під час роботи двигунів на неповних навантаженнях (50- 60% номінального) утворюється певна концентрація окислів азоту і сірчаного ангідриду, сажі, яким властивий ефект сумації, завдяки чому підвищується рівень шкідливої дії.

На середніх навантаженнях істотно зменшуються концентрації сажі, SO2, NOx і збільшується СО і СХНУ, які є менш токсичними.

Із зазначеного вище випливає, що важливу роль у забезпеченні екологічної безпеки довкілля може відіграти переведення суден прибережного плавання і портового флоту на природний газ та інші види палива, продукти згоряння яких є менш токсичними.

Значну екологічну небезпеку для водних об'єктів становлять покинуті, напівзатоплені або затоплені судна та інші плавзасоби.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші