Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Андрей Шептицький.

"Духовний глава українського народу", "будівничий нації", "князь української церкви", "український Мойсей" — такими високими словами нарекли митрополита Андрея Шептицького історики, які наголошували на його винятковій ролі в національно-історичній ситуації впродовж усього його сорокап'ятирічного перебування в резиденції митрополита Галицького. Доктор богослов'я Петро Біланюк пише про Шептицького: "Без перебільшення можемо ствердити, що ціла перша половина XX століття в історії Української Церкви і Народу стоїть під знаком великого Митрополита Андрея. Кожне велике діло в західних областях України або започатковував, або благословив і підтримав наш український Мойсей". Історики церкви, окрім усього іншого, ставлять йому в заслугу заснування Богословного товариства, що мало на меті "розбуджувати в клірі замилування до ширших студій та розвою священних наук", Богословської академії, орієнтованої на лад найкращих європейських університетів (там були не тільки богословські та філософські студії, а й багато часу приділяли всім іншим наукам). Папа Пій XII у своїй енцикліці "Орієнталес омнес", датованій 23 грудня 1945 р., дуже високо оцінив діяльність митрополита Шептицького. Називаючи всі його заслуги, він відзначив також, що саме за часів Шептицького "розвинулося церковне мистецтво за прадідними традиціями й питомим хистом цього народу й основано музей та інші мистецькі установи з прекрасними пам'ятками старовини. Врешті, закладено й розвинено немало закладів, що мали на меті спомагати нижчі круги суспільности в їхніх потребах та вбогим в їхніх бідах".

Справді, важко назвати якусь із галузей тодішнього життя українців західних земель, до якої не мав би стосунку Шептицький. Узяти навіть, наприклад, таку далеку від релігійного та культурного життя річ, як економіку. Він був найбезпосередніше причетний до економічного відродження Західної України наприкінці XIX й на початку XX ст.

Господарським адміністратором у Шептицького був знаний священик-економіст Тит Войнаровський. У монографії Андрія Ка-чора "Роля духовенства і церкви в економічному відродженні Західної України" розповідається, що Войнаровський за розпорядженням митрополита викупив і "розпарцелював між селянами понад 40 000 моргів землі від польських дідичів у Снятинщйні,

Коломийщині, Городенщині, Станіславщині та Львівщині. Для цієї акціїВойнаровський зорганізував окреме парцеляційне товариство "Земля" в 1909 році, а рік пізніше — "Земельний банк гіпотечний" у Львові... Акції того банку майже без решти викупило українське духовенство, а бракуючу суму основного капіталу доповнив митрополит. Він, митрополит, урятував теж згаданий банк від ліквідації за польської окупації, коли треба було зложити 5 млн польських золотих акційного капіталу, а зубожіле громадянство по першій світовій війні такого капіталу не могло зібрати, — його склав митрополит".

Шептицький був ініціатором і фундатором першої української фахової господарської школи в Західній Україні. Він подарував свій великий фільварок у Милованні Товмацького повіту на Покутті "Просвіті", де й було зорганізовано 1910 р. однорічну рільничу школу. В розпорядження школи надано не лише приміщення для навчання, а й господарські будинки, сільськогосподарські знаряддя й машини, дослідні поля, стави, пасіки, худобу тощо — таку серйозну для неї базу важко було навіть вимріяти. До речі, школа проіснувала аж до 1939 р., вона дала чимало добрих спеціалістів, власне, народила для Галичини цілу верству, названу сільською інтелігенцією.

Шептицький заснував і утримував своїм коштом у Львові популярну в масах "Народну лічницю" (це була єдина українська лікарня в місті). Десятки тисяч незаможних людей безкоштовно одержали медичну допомогу в цьому благодійному закладі Горо-децького передмістя Львова. А на Янівському передмісті митрополит дав будинок та все медичне обладнання для жіночого медичного закладу, що мав назву "Порадня матерів". 1917 р. було засновано Фонд митрополита Андрея Шептицького для українських сиріт, а ще раніше відкрилися ним засновані сиротинець, бурса й притулок для вбогих. 1918-го заіснувала благодійна інституція, що називалася "Захист ім. митрополита Шептицького для сиріт у Львові". Митрополит був його першим президентом, фундатором і добродієм. Завдяки допомозі Шептицького це колективне благодійне товариство придбало майно у Богородчанському повіті, а також 3670 моргів лісу за чотири мільйони крон (сам Шептицький покрив три мільйони). Через два роки по заснуванні митрополит докупив для "Захисту" ще 232 морги орної землі у Зарваниці (це коштувало 324 тис. польських золотих) і заснував хліборобсько-ремісничу школу. Це товариство зі своїх прибутків утримувало у Львові на вулиці Потоцького сиротинець, де було майже півтори сотні знедолених дітей.

Очевидно, найбільшим культурним досягненням мецената Шептицького став Український національний музей у Львові, що народився 1913 р. Історики національної культури стверджують: якби навіть митрополит не завершив нічого, окрім музею, його ім'я все одно було б уписане в реєстр найвидатніших синів України. До появи цього музею Західна Україна не мала жодного помітного зібрання експонатів національної культури, аби його справді можна було назвати музеєм. Кілька колекцій на Придні-прянщині, що вже існували на той час, також не могли претендувати на заклади загальнонаціонального значення і характеру. Це були дуже скромні колекції, в яких виразно помічалися і випадковість, і стихійність — добре, що на початок XX ст. під нищівним чоботом російського шовінізму з'явилися хоч такі. Характерно, що, творячи Український національний музей, Шептицький зумів зібрати навколо цієї прекрасної ідеї всіх тодішніх знавців українських старожитностей, істориків, мистецтвознавців, чи не всю національну еліту. Й очолив цей колектив Іларіон Свєнціць-кий людина, чиє ім'я не вимагає коментарів.

Чи не вперше зібрані до того гурту українські інтелектуали створили при музеї серйозний науковий центр, що став дорогоцінним осердям національно-культурного життя міста, в якому українці повсюдно були на других чи третіх ролях. 15 000 експонатів (ікони, іконостаси, картини, килими, златоглави, вишивки, книги, гармати, літописи, зброя) — це було авторитетним свідченням повноцінності нації, легітимізацією історичного минулого. До речі, на заснування музею Шептицький дав не тільки два мільйони довоєнних корон, які пішли на купівлю будинку, його реконструкцію й утримання. До музею перемандрували й численні ікони, картини, були й з його власної колекції. Великий митрополит подав великий приклад. Слідом за цим музеєм з'явилися музей Товариства ім. Шевченка та музей "Просвіти", що стало надією на культурну українізацію Львова. Потім прекрасним заокеанським відлунням Українського національного музею стала поява українського музею у Стемфорді в США.

1087 р. Лонгин Цегельський писав: "Коли ж поглянемо, хто за останні 35 років створив або фінансує найбільше українізуючих установ у Львові, то побачимо, що це митрополит Шептицький... Ось на так званій "Вілці" на Стрийськім передмісті Львова митрополит дарував оо. Василіянам кілька моргів землі на будівництво церкви і монастиря. В Збоїсках... дарував Чинові Спасівців 16 моргів землі і там закладено вищий виховний заклад для юнаків. На Клепарові, іншім передмісті Львова, митрополит своїм коштом збудував церковцю св. Андрія Первозванного, апостола України, щоб вона служила тамтешнім українцям, яким далеко було до інших львівських церков. На Богданівці недалеко від головного вокзалу у Львові, де мешкає чимало українців-залізнич-ників, митрополит дарував площу під будову церкви і Народного дому, до яких будови теж щедро причинився..." А до цього ще треба згадати його роль у творенні українського університету у Львові. Українці довго клопоталися перед урядом у справі заснування у Львові свого університету. Польща навіть було відповіла згодою на цю ідею. Щоправда, такий університет вона чомусь пропонувала відкрити у Варшаві. Шептицький за власні кошти закупив будівельний майданчик і подарував його для спорудження саме українського університету.

Українська церква дала народові таких видатних національних лідерів, як Іларіон, Острозький, Могила, Огієнко, Сліпий, Мстислав, які мали поважні ролі в духовному і політичному бутті народу. Поряд з ними стоїть митрополит Шептицький, який, лишаючись на рідному українському ґрунті, переріс у постать вселюдського масштабу.

"Якби ми хотіли назвати чотири українські постаті, що репрезентують найкраще характер і психіку українського народу, то ми прийшли б до такого висновку: поетично-ліричну сторінку нашої української психіки і характеру найкраще репрезинтує Тарас Шевченко. Вдумливість, народну мудрість і філософську думку — Григорій Сковорода... Найкраще втілення сильної духом, а водночас ніжної української жінки — Леся Українка... Врешті, найвизначнішим втіленням місіонера, духівника, душпастиря, богослова і містика, тобто релігійно-церковного велетня є митрополит Андрей Шептицький. Його не може поминути і приятель, ні ворог, ні вбогий, ні багатий, ні політик, ні аполітичний тип, ні релігійна, ні безрелігійна людина, ні науковець, ні неписьменний; коротко, ніхто не може і не сміє проминути мовчанкою цю неймовірно велику постать", — пристрасно наголошує о. Біланюк, пишучи про батька справжнього екуменізму митрополита Андрея Шеп-тицького. Такі люди дорогі для нації і складають її золотий запас.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші