Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Антивоєнний і соціальний рух народних мас.

Викликана війною господарська розруха, значне погіршення матеріального становища народних мас спонукали стихійні антивоєнні виступи на західноукраїнських землях, які так і залишилися під владою Австро-Угорської імперії. Одним із найбільших таких виступів у період війни була масова демонстрація трудівників Львова, що відбулася 27 жовтня 1916 р. на знак протесту проти вивезення продовольства з Галичини до Німеччини. Демонстранти (а їх було кілька тисяч, у тому числі багато жінок і дітей) голосно вимагали: "Геть війну і Віддайте нам наших чоловіків і батьків!"

Революційні настрої західноукраїнських трудівників підігрівали російські полонені, табори яких містилися і в Галичині, і на Закарпатті. Так, у селі Тухля на Дрогобиччині військовополонені встановили дружні стосунки з місцевим населенням, допомогли організувати сільську бібліотеку, виступали з лекціями і доповідями. Селяни охоче зустрічали лекторів, які закликали до антивоєнних виступів.

Посилився селянський рух і в Наддніпрянській Україні, що перебувала під владою Російської імперії. Тут через нестачу робочої сили, тягла і реманенту посівні площі скоротилися на 1 млн 800 тис. десятин. Протест селянських мас викликала столипінська аграрна реформа, внаслідок якої заможні селяни одержували, зазвичай, кращі общинні землі. У 1915 р. з цього приводу відбулося селянське заворушення у селі Нижня Сироватка на Сумщині. Селяни, здебільшого солдатки, не дозволили землемірові нарізати забрані раніше ділянки. Коли ж власті намагалися зробити це примусово, селяни, озброєні вилами, косами, лопатами і кілками, розгромили волосне правління, а стражників вигнали з села. Для придушення виступу прибув загін поліції. Понад 300 сироватців заарештували і кинули до в'язниці.

Царський уряд, наляканий масовим селянським рухом в Україні, змушений був видати розпорядження про припинення землевпорядних робіт аж до закінчення війни. Властям було зрозуміло, що активізація селянського руху знаменує наближення загального революційного вибуху. Тим більше в Україні посилювався страйковий робітничий рух.

Проведений на початку 1916 р. кількаденний страйк робітників-металургів селища Кам'янського Катеринославської губернії закінчився їхньою перемогою. А страйк суднобудівників Миколаєва у той же період, підтриманий (на знак пролетарської солідарності) матеріально робітниками Луганська, Харкова, Катеринослава, Одеси та інших міст, тривав 44 дні. Налякана адміністрація заводу не мала іншої ради, як закрити підприємство, а робітників звільнити.

У тритижневому страйку шахтарів Горлівського-Щербинівського району навесні 1916 р. взяли участь 25,5 тис. осіб. Було обрано страйковий комітет. Але і цей страйк придушили царські власті, розстрілявши першотравневу демонстрацію і заарештувавши 300 її учасників.

1915 р. соціал-демократичні та есерівські гуртки української молоді в Москві змовились створити нову політичну партію. І хоч створити її не вдалося, але натомість було проголошено утворення Української юнацької спілки, яка ставила собі за мету поширення ідей соціального і національного визволення України. Знову повстало українське студентство, національно-визвольний рух якого розвивався переважно під соціалістичними гаслами. Однак він не набув поширення у період війни. На початку 1916 р. поліція розгромила нелегальні студентські громади у Харкові, а їх учасників і керівників заарештувала і відправила на заслання.

Але навіть в умовах різкого воєнного протистояння двох імперій — Австро-Угорської і Російської — українське населення, що було підпорядковане їм, продовжувало усвідомлювати свою віковічну і нерозривну єдність. З цим розумінням український народ вступав у свою другу національно-демократичну революцію.

Література

Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996. Винниченко В. Відродження нації: У 3 ч. — К., 1990. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.

Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К., 1993.

Історія України: Навч. посіб. — Запоріжжя, 2002.

Когутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху XIX — 1939. — Івано-Франківськ, 1993.

Кондратюк К. Видатні історики України XX ст. Історіографічні нариси. — Л., 1998.

Лисяк-Рудницький І. Напрями української політичної думки // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Л., 1991.

Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1991.

Міхновський М. Самостійна Україна // Вивід прав України. Л., 1991.

Сухий О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — початку XX ст. — Л., 1999.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші