Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Насильницька колективізація в українському селі.

На кінець 20-х — початок 30-х рр. соціально-економічний розвиток країни поставив на порядок денний питання перетворень у сільському господарстві на основі докорінної технічної реконструкції, піднесення загальної культури села. Система господарювання на селі, сформована в 20-ті рр., стримувала економічний розвиток країни, але разом з тим не вимагала проведення "суцільної колективізації" у стислі терміни, як це було зроблено. Ніякі об'єктивні умови не можуть виправдати злочинів, насильств і терору щодо селян, вчинених під час колективізації і розкуркулювання по-сталінськи. Гасло "суцільної колективізації", яке Сталін висунув на початку 1928 р., змінило характер перетворень, здійснюваних до цього, і суперечило самій ідеї добровільності об'єднання селян у колективні господарства. Сталін розглядав примусову колективізацію як засіб різкого збільшення вилучення коштів з села, щоб забезпечити "стрибок в індустріалізацію". Трактування колективізації не як самостійної мети перебудови сільського господарства, а як засобу для вирішення проблем, що існували поза селом, було грубим порушенням плану кооперування селянських господарств на суто добровільній основі.

Донедавна побутував один із стереотипів сталінської концепції, нібито XV з'їзд ВКП(б) проголосив "курс на колективізацію". Насправді ж на з'їзді йшла мова про розвиток усіх форм кооперації, про те, що в перспективі перехід до колективних форм обробітку землі здійснюватиметься "на основі нової техніки". Ні термінів, ні, тим більше, форм і способів кооперування селянських господарств з'їзд не встановлював. Рішення з'їзду про перехід до політики наступу на куркуля означали курс на послідовне обмеження експлуататорських можливостей куркульських господарств, їх витіснення економічними методами, а не шляхом розорення чи ліквідації.

Надумавши в лютому 1928 р. скасувати НЕП, перейти до політики надвисоких темпів індустріалізації, що суперечила еквівалентному обмінові між містом і селом, примусово об'єднати селян у колективні господарства і накинути продрозкладку колгоспам, Сталін на словах усе це заперечував. Він заявив: "Розмови про те, що ми нібито скасовуємо НЕП, впроваджуємо продрозкладку, розкуркулюємо і т. д. є контрреволюційним базіканням".

Механізм сталінського "стрибка в індустріалізацію", складовим елементом якого стала "суцільна колективізація" сільського господарства, було запущено в листопаді 1929 р. На 1929—1930 господарський рік приріст продукції в галузях, що виробляли засоби виробництва, затвердили в розмірі 45,1 %. Було визнано за необхідне створити загальносоюзний орган управління сільськогосподарським виробництвом — Наркомзем СРСР. Оголошено курс на суцільну колективізацію. Пленум окремо заслухав доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора "Про сільське господарство України і про роботу на селі". Зазначалося, що Україна має все необхідне, щоб іти швидкими темпами попереду інших республік у колективізації сільського господарства.

Створена комісія під головуванням наркома землеробства СРСР Я. Яковлева визначила терміни суцільної колективізації в основних зернових районах.

Рекомендації комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. "Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". Україна належала до групи районів, де колективізацію планували закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Зазначені терміни ґрунтувалися на перебільшених уявленнях про готовність селянських мас об'єднуватись у колгоспи.

Дедалі чіткішою ставала тенденція до форсування темпів колективізації, що формувалася згори. На місцях реагували відповідним чином. Наприклад, на пленумі Шепетівського окружкому партії в січні 1930 р. було вирішено обігнати передові округи й досягти за весняну посівну кампанію 75 %, а до річниці жовтневого більшовицького перевороту — 100 % колективізації. В інструктивному листі ЦК КП(б)У від 24 лютого 1930 р. за підписом С. Косіора було висунуто лозунг: "Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р.". Інакше кажучи, встановлені для республіки постановою ЦК ВКЩб) від 5 січня 1930 р. терміни колективізації зменшили на рік-півтора.

Становище на селі дедалі більше загострювалося. Адже селян у колгоспи заганяли, використовуючи всі засоби адміністративного тиску. Усуспільнювали не тільки засоби виробництва, а й продуктивну худобу та птицю. На насильство селяни відповіли масовими невдоволеннями, відкритим протестом аж до антирадянських збройних виступів. Знищення худоби приватними господарствами стало масовим.

  • 2 березня 1930 р. газета "Правда" надрукувала статтю Сталіна "Запаморочення від успіхів"" у якій автор засуджував "перегини", відповідальність за які він цілком переклав на місцевих працівників. Було наголошено на обов'язковості принципу добровільності при утворенні колгоспів. Згідно з новою редакцією Примірного Статуту сільгоспартілей, надрукованою в березні у газеті "Правда", колгоспникам надавали право мати корову, дрібну продуктивну худобу і присадибну ділянку.
  • 14 березня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі". Березневі директивні документи внесли заспокоєння в селянські маси. Почався істотний відплив з колгоспів. В "ударному" Шепетівському окрузі з колгоспів вийшло 45 % господарств.

Питання про місце куркулів у колективізованому селі несподівано виникло на XV партконференції ВКП(б) (квітень 1929 р.) у ході обговорення доповіді М. Калі ні на про шляхи піднесення сільського господарства. Секретар ЦК КП(б)У П. Любченко вважав, що куркулі можуть працювати у колгоспі. Інші делегати висловлювалися за збереження їхніх господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних ланів.

Питання про долю куркуля було вирішено апаратним шляхом у комісії під головуванням Я. Яковлева. Комісія висловилася за перехід у районах "суцільної колективізації" до політики ліквідації куркуля як класу. Цей висновок, який Сталін вперше оголосив на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р., ввійшов до згаданої постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р.

Нова класова політика на селі випливала з логіки суспільної, тобто примусової, колективізації. Про можливість роботи куркулів у колгоспах уже згадувалося. Тепер питання було поставлено по-іншому: виселяти чи не виселяти в райони країни, непридатні для сільського господарства, "розкуркулені" селянські сім'ї, незалежно від того, мали вони експлуататорські ознаки чи ні.

Вибіркова експропріація господарств (не завжди багатих) почалася під час хлібозаготівельної кризи, тобто до "суцільної колективізації". Навесні 1929 р, було розкуркулено ще 15 тис. господарств, які ухилилися від здачі хліба. С. Косіор повідомив, що в Україні не існувало жодного округу і району, де не були б забезпечені під час розкуркулення інтереси середняка. Всього за роки колективізації в республіці було експропрійовано до 200 тис. господарств. Кожну третю сім'ю з числа розкуркулених вислали.

Колгосп не вважали кооперативним господарством, а вироблена тут продукція не належала його членам. Просто з колгоспних ланів обмолочений хліб вивозили на зсипні пункти та елеватори. Зрозуміла тодішня перша заповідь — поставки хліба державі. Ціни на хліб, занижені й раніше, тепер стали взагалі символічними. Хліб треба було здавати весь, за винятком насіннєвого, фуражного і продовольчого фондів (все та ж продрозкладка).

Першого колгоспного літа 1930 р. було зібрано добрий урожай. Заготівля зерна досягла в Україні 477 млн пудів порівняно з 310 млн пудів за попередній заготівельний сезон. Проте селяни розгубилися, бо, хоча грізне слово "продрозкладка" не згадували, в колгоспне село повертався побут часів "воєнного комунізму". Ринок зникав. Гроші втрачали купівельну спроможність. Заробітки в громадському господарстві були мізерними.

Кількість колгоспів, однак, зростала. Після березня 1930 р. прямий примус селян до об'єднання в колективні господарства розцінювали як перекручення лінії ВКП(б). Та це не означало, що колективізація втратила примусовий характер. Загроза розкуркулення і підвищення податків з одноосібних господарств створювала ситуацію, в якій селяни вважали, що краще записатися в колгосп. У постанові ЦК ВКП(б) від 2 серпня 1932 р. "Про темпи дальшої колективізації і завдання зміцнення колгоспів" пояснювалося, що суцільну колективізацію можна вважати в основному завершеною. 68—70 % селянських господарств увійшли до колгоспів.

У ході колективізації було ліквідовано мережу підприємств і організацій сільськогосподарської кооперації, що розвивалася протягом 20-х рр. Колективізація супроводжувалась експропріацією заможного, найкультурнішого прошарку селянства, отже, відбувся історичний підрив продуктивних сил села. Продрозкладка, яка повернулася в село, зумовила кризу, характерною ознакою якої була незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, відчуження від землі, небажання працювати. За завданням ЦК КП(б)У на початку 1933 р. було перевірено 340 колгоспів різних районів України. Встановлено, що 19 % працездатних колгоспників за рік не виробили жодного трудодня, а ЗО % мали від 1 до 50 трудоднів. На зборах партійного активу Запорізького району секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич оголосив, що 49 % колгоспників не виходять на роботу, не беруть участі в колгоспному виробництві.

У липні 1932 р. в Харкові почала роботу III конференція КП(б)У. 8 доповіддю "Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельну кампанію і про завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів" виступив С. Косіор. Скликання конференції напередодні жнив, обмеження порядку денного одним питанням, участь у її роботі членів Політбюро ЦК ВКП(б), найближчих соратників Сталіна — Л. Кагановича і В. Молотова — все це свідчило про надзвичайну ситуацію.

Справді, ситуація в сільському господарстві була катастрофічною. Посівна кампанія затяглася до кінця червня, і все-таки недосів становив понад 2 млн га. Відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадники бур'янів. Просапні культури були необроблені, частина посівів загинула. На решті площ урожай був невеликий. Як повідомив у доповіді С. Косіор, в окремих районах в 1931 р. на полях до половини урожаю залишилося незібраним, незавезеним або втраченим підчас обмолочування. Нова збиральна кампанія викликала ще більшу тривогу. Зростала апатія селян, багато з них голодувало. На поля виходили "перукарі" — найчастіше жінки, які зрізували колоски на кашу для дітей, сім'ї загалом. Коли почалися жнива, з'явилися "несуни". 7 серпня 1931 р. було прийнято закон "Про охорону соціалітичної власності", який власноручно написав Сталін. Згідно з цим законом, за крадіжку колгоспного майна вводили "вищу міру соціалістичного захисту" — розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Сучасники називали його "законом про п'ять колосків".

На початок 1933 р. (за неповних 5 місяців) за цим законом було засуджено 54 тис. 654 осіб, з них — 2110 до смертної кари.

Ніхто не обчислював втрати врожаю 1932 р. внаслідок безгосподарності й анархії виробництва у колгоспах. Безсумнівно, що вони збільшилися. (У 1931 р. втрати становили, за річними оцінками, від 100 до 200 млн пудів). Це не могло не позначитися на обсязі заготівлі хліба. Протягом січня-листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн пудів хліба, а з 1932 р. — лише 195 млн пудів. Коли Сталі нові доповіли, що керівники Орі-хівського району Дніпропетровської області дозволили колгоспам залишити собі фонди для засіву і страхфонд, він дуже розгнівався і 7 грудня 1932 р. видав партійним органам циркуляр, у якому оголосив таких керівників "шахраями, що вміло проводять куркульську політику під прапором своєї згоди з генеральною лінією партії". Сталін вимагав позбавляти волі кожного "саботажника" хлібозаготівель.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші