Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ

Петро Яцик.

Рідкісна, блискуча життєва кар'єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та добробуту, здолавши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав тоді нічого, крім власних рук та світлої голови.

Та Петро Яцик розумів, що неодмінна передумова руху вгору — тверезий, нещадно самокритичний погляд на себе, скрупульозне дослідження всіх больових точок державного організму і наука, наука, наука (як Наполеон казав: "гроші, гроші, гроші"). Бо наука теж, за Яциковою класифікацією, є силою чи ту силу породжує.

Наука, освіта, культура — ось що щедро підтримував Яцик-меценат. З ними він пов'язує сподівання на піднесення ролі України у світі й добробуту в усьому вкраїнському домі. Колись це звучало авторитетно і вражало своїм масштабом.

Рядки з дослідження "Петро Яцик, український меценат", що належить перу Василя Вериги, конкретизують ще одну сторінку його біографії: "Беручи до уваги несприятливі економічні обставини українців у Бразилії, в 1970-х роках Яцик подарував більше 2000 доларів на будову української католицької церкви в місті Куритибі у штаті Парана, а в 1989 році допоміг фінансово в публікації шкільних підручників української мови для початківців із португальсько-українським словником. У 1988 році П. Яцик подарував 2500 доларів на видання книжки португальською мовою "Тисячоліття християнства в Україні" (щоб спростувати в Бразилії неузасаднені російські претензії до українського тисячоліття). Аби допомогти незаможним українським дітям Бразилії навчатися в середній школі у Прудентополісі (Парана), українці будували для них бурсу, на яку Яцик подарував 5000 доларів, а інших 5000 — на українську католицьку церкву у Куритибі (штат Парана)... Всі пожертви на різні релігійні, культурні, виховно-освітні, ба навіть на політичні українські цілі в Бразилії можна заокруглити числом ЗО 000 доларів".

Відтоді минуло не просто якихось три десятиліття, а ціла епоха, Яцик у сотні разів переріс себе тодішнього. Трохи більше десятиліття тому директор Канадського інституту українських студій (КІУС), що належить до складу Альбертського університету в Едмонтоні, Богдан Кравченко давав інтерв'ю кореспондентові журналу "Україна". Коли Кравченко сказав: "Наймолодший у нас Осередок українських історичних дослідів імені Петра Яцика...", у кореспондента вихопилося розгублене: "Я щось не пригадую такого вченого...". І тоді директор пояснив: "Так, ця людина невідома в науці. Вона просто видатний бізнесмен, який дав на добре діло цілий мільйон доларів. До цієї суми наш уряд, за узвичаєним правилом, прилучив ще два своїх мільйони. І от ми використовуємо для своєї роботи відсотки від тих вкладень... Гадаю, й поважним науковим інституціям часом треба прибирати імена не лише вчених і поетів, а й тих добродіїв, які жертвують власні грошові збереження для дослідів".

Звичайно, в будь-якому діянні людському все можуть пояснити мотиви, якими людина керується, а також логіка її думок, що й привела до початку тих діянь. Ось найголовніші міркування мецената: "Я справді був здивований, коли прочитав у детрой-ських "Українських вістях", що ми, українці в еміграції, видали за 35 років 482 мільйона доларів на церкви і церковні проекти і лишень 5 мільйонів на університетську науку.

Тому, що священики мають доступ до багатьох людей, я кожної неділі даю свою лепту на свою церкву, але значно меншою мірою, як на сиротинці у Бразилії, а 90 % віддаю на наукові установи, як Гарвард чи "Енциклопедія Українознавства".

Енциклопедії і Гарварду він віддав не тільки кошти. Він віддав їм багато душевних сил.

Говорячи узагальнено про проблеми, він завжди був гранично конкретний у тих справах, які спрямовані на їх подолання. Промовистим прикладом цього може бути будь-яка важлива для просвіти чи науки акція в українській діаспорі.

У червні 1992 р. діючий директор Канадського інституту українських студій доктор Ф. Сисин в інтерв'ю для Канадського міжнародного радіо сказав: "Скільки б не писати чи говорити про добродійництво і жертовність людини, вони не мають виміру: чи то мідяк, вкинутий у таріль немічного жебрака на вулиці Києва старенькою бабусею, яка відірвала його від своєї більш ніж скромної пенсії, чи то сотня доларів, тяжко зароблена і пожертвувана кимось на оздоровлення дітей Чорнобиля... Мільйон доларів, подарований Петром Яциком на заснування Центру досліджень української історії — це дуже багато, бо мова йде про розвиток науки, яка практично не існувала в Україні. Пан Яцик мав не тільки мільйон, а й добру ідею — побачити видання головної праці Михайла Грушевського "Історія України-Руси" англійською мовою".

"Історія України-Руси" англійською — проект не просто грандіозний. Це була б широкомасштабна праця навіть для державних наукових інституцій в Україні (стільки років забрала в нас тільки ре публіка ці я цього корпусу томів Грушевського українською мовою!). А тут усе — переклад, редагування, вироблення наукового апарату — здійснюється на кошти Освітньої фундації Яцика й пожертви інших доброчинців. Спостерігаючи процес народження англомовного Грушевського (культура видання — на рівні світових еталонів), навіть не віриться, що один меценат може стільки зробити: дати кошти для такої справи й згуртувати довкола неї усіх необхідних для реалізації такого задуму людей. "Це стане для світу вікном в Україну, — лаконічно прокоментував Петро Яцик. — І ми засвідчимо йому, що українці — великий європейський народ з такою глибинною історією".

Одне слово, значення такої події, як поява головної праці Михайла Грушевського на очі англомовного наукового світу, ми сьогодні тільки починаємо уявляти.

А це ж не єдина справа його життя — є ще стільки створених на його кошти наукових інституцій. Тільки в Торонтському університеті — два центри його імені. Спеціальні студії в інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Є окремі проекти в Центрі історії його імені Канадського інституту українських студій при Альбертському університеті. Є численні інші плани, яким щедрий меценат дає фінансову енергію, що уможливлює їхню успішну реалізацію. Нині поміж них вирізнився Міжнародний конкурс юних знавців української мови, що його ініціював почесний президент Ліги українських меценатів Петро Яцик і здебільшого фінансує його Освітня фундація. Цей конкурс — щорічний, а перемога в ньому вже сьогодні виглядає винятково престижною. Адже в кожній номінації (від 2-го до 11-го класів) переможець одержує премію розміром у кілька тисяч гривень. На думку пана Яцика, це буде тією доброю сенсацією, яка зможе сколихнути школу й поставити її обличчям до української мови.

Він і тут показав приклад: наріканням справі не зарадиш. Замість нарікати — домежно напружити сили і працювати, так, щоб перехопити в русифікаторів ініціативу й переламати хід подій. І в цьому вольовому пориві, продиктованому найвищою ідейністю, — весь Петро Яцик. Його ж мільйони ідуть щедрою пожертвою для української ідеї. Після смерті цього непересічного українця його справу продовжує донька Надія Яцик, що успадкувала не лише батьків бізнес, а й щедрість.

Таким чином, перед нами постали образи видатних українців. Вони не лише багаті особи, політики різних часів, полководці чи священики, в першу чергу люди, що підтримували національну культуру України. Практично всі імена відомі широкому загалові, але мало хто пам'ятає про їхню благодійницьку діяльність, що піднімала і вивищувала українську науку, культуру та розвивала мистецтво.

Література

Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. — К., 1991.

Ворщак Ілько. Рене Мартель. Іван Мазепа. — К., 1991.

Вечерський В. Меценатство української еліти в глухівський період Гетьманщини // Сучасність. — 1997. — № 3.

Іванченко Р., Іванченко О. До глибини власної кишені (Меценатство й українська література та журналістика) // Дивослово. — 2000. — № б.

Крип'якевич І. Історія української культури. — К., 1994. Мазепа І. і Москва. — К., 1994. Мазепа. — К., 1993.

Пуцко В. Гетьман Іван Мазепа і розвиток українського мистецтва // Київська старовина. — 1996. — № 1.

Січинський В. Іван Мазепа — людина і меценат // Літопис червоної калини. — 1993. — № 34.

Слабошпицький М. Марія Башкирцева. — К., 1999.

Слабошпицький М. Українець, який відмовився бути бідним. — К., 1994.

Слабошпицький М. Українські меценати. — К., 200


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші