Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігійне дисидентство.

Окремий різновид дисидентства в Україні базувався на релігії. Головне своє завдання релігійна опозиція вбачала у боротьбі за реабілітацію та легалізацію Української греко-католицької церкви, протестантських церков та течій, за свободу совісті та вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнення засуджених за віру з місць ув'язнення, реабілітацію страчених служителів культу. Вона виступала проти втручання держави у діяльність віруючих і церкви, проти закриття храмів, переслідування підпільних богослужінь. Теоретично радянська конституція гарантує свободу віросповідання. Але режим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями та практикою. Це було й обмеження релігійних публікацій, й заборона навчати дітей релігії, проведення серед них атеїстичної агітації, засилання агентів у середовище священнослужителів і церковної ієрархії, закривання культових споруд, застосування до тих, хто стоїть за віру, громадських та економічних санкцій, обмеження їхньої можливості здобути освіту. Для прикладу, на початок 1968 р. з 280 засуджених учасників національно-визвольної та опозиційної боротьби в Україні за релігію постраждали 84 особи, а на 1 серпня 1980 р. з 90 в'язнів українського руху опору 78 карались за "віру" (33 баптисти, 14 уніатів, 12 п'ятдесятників, 11 адвентистів, 6 єговістів і 2 православних). Проте духовна безплідність радянської ідеології з одного боку, та обурення жорстокою політикою режиму — з іншого зумовили відновлення потягу до релігії, особливо на селі. Разом із цим зростала войовничість вірних.

Заборона Української автокефальної церкви в довоєнні роки та Української греко-католицької церкви — в повоєнні, шалена антирелігійна кампанія кінця 50-х —початку 60-х рр. викликали до життя нетрадиційний різновид дисидентства — релігійне.

Особливо активно боролися за відновлення своїх прав греко-католики. Формально ліквідована, греко-католицька церква діяла в західних областях України в підпільних ("катакомбних") умовах. Значна частина населення цих областей продовжувала таємно відправляти релігійні обряди. Існувало кількасот (до 350) парафій на чолі з священиками. Ними керували єпископи, які також діяли в підпіллі. З-за кордону церквою керував кардинал Йосип Сліпий, який у 1963 р. прибув у Ватикан після багаторічного сибірського заслання. Існували навіть підпільні монастирі й таємні друкарні.

Одним із активних борців за легалізацію греко-католицької церкви в Україні був Йосип Тереля. У 1982 р. цей колишній в'язень таборів та "спецпсихушок" став одним із організаторів Комітету захисту Української греко-католицької церкви. Однак до її легалізації були ще довгі роки.

Послідовним борцем за права вірних був один із лідерів українського дисидентства, талановитий богослов, багаторічний в'язень сталінсько-брежнєвських таборів В. Романюк. Саме завдяки його діяльності зростали опозиційні тенденції в Російській православній церкві, яка на той час фактично репрезентувала волю державних інстанцій.

Значну частину релігійного дисидентства становили члени проте-станських сект євангельських християн-баптистів, єговістів тощо. Особливу активність у справі їх захисту проявляли Петро Вінс —> член УГС, його син — один із провідників-баптистів пастор Георгій Вінс.

Православна церква в Україні, що офіційно називалася Російською православною церквою, перебувала у вигіднішому становищі, оскільки її визнавав радянський уряд. Але ціною цього було співробітництво з режимом, що доходило до плазування перед ним. Як наслідок, у православній церкві, й особливо серед її ієрархії, поширилися корупція, лицемірство й тенденція задовольняти державні інтереси за рахунок релігійних потреб. Це призвело до того, що кілька членів нижчого духовенства, зокрема жорстоко переслідуваний В. Романюк, виступили з осудом як своїх зверх-ників, так і держави.

Чи не найбільш войовничими і динамічними віровизнаннями в Україні в 60-х—70-х рр. були баптистська та інші протестантські секти — п'ятдесятийки, адвентисти, свідки Єгови. Вони відправляли свої релігійні потреби в автономних конгрегаціях, навчали дітей, як цього вимагає їхня віра, нерідко відмовлялися реєструватися в органах влади, що ускладнювало контроль над ними. їхні фундаменталістські погляди, організація, що спирається на простих вірних, палка відданість вірі приваблювали до них численних новонавернених, особливо на Східній Україні. В ці роки вони складали непропорційно велику частку "в'язнів совісті" в СРСР. До свого виїзду в Сполучені Штати першим провідником баптистів був пастор Георгій Вінс.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші