Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Українське народознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РУСАЛЬНІ ПІСНІ

Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами. У християнстві це свято-відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (змішується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи). Наші Предки вірили в Русалок, або Мавок (нявок), тобто духовних істот, які поселяються серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, шо ці духовні сили можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги — полин або любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали. Слово оберіг означає те, що треба було мати "о березі" (при березі), звідси — оберігати. Пахучі трави — це жертви Русалкам і Берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини Русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх як своїх Прародичів. У перший день Трійці Русалок "виводять із села". Дівчата у полі готують обід — поминальну тризну, заквітчують себе вінками і, взявшись за руки, йдуть співаючи:

Зображення на русальних прикрасах

Зображення на русальных прикрасах

Ой проведу я Русалочку до броду,

А сама вернуся додому.

Ідіть, Русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку...

Після Русалій дівчата кидають свої віночки на город, вірячи у їхній магічний вплив на врожай.

Другим лейтмотивом русальних пісень є прохання Русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки — намітки:

Сиділа Русалка на білій березі, Просила Русалка в дівочок сорочки: — Дівочки-сестрички, Дайте мені сорочки, Хоч не біленької, Але тоненької...

Тому жінки чи дівчата в ці дні вивішують у лісі та в гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвоприношення Русалкам. Можливо, цей обряд символізує воскресіння душ покійних родичів у нових тілах новонароджених дітей (адже сорочка — символ тіла, яке вкриває душу).

Отже, Русалії — це звичай поминання Предків. Він має дуже давнє походження і значення; в час, коли цвіли жита, люди боялися, шоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до Предків, прохаючи захист}' і приносячи їм жертви. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися і досі, особливо на Поліссі.

КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ

Перед Купальським святом плодюча енергія Сонця і Землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай "ховати Ярила", який здійснюють заміжні жінки. Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати, все має бути в парі.

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль: лісів, гаїв, берегів річок линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати "петрівочними піснями". Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,

То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,

Ми ж її русу косу розплетемо.

Або:

Ой мала нічка-петрівочка (Купайлочка)

— Не виспалася наша Наталочка.

Не виспалася, не нагулялася

І з козаченьком не настоялася.

Купайло, за язичницькими віруваннями,

— Бог шлюбу і земних плодів.

У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалювання вогнища і стрибання через нього, прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали) і водіння хороводів навколо неї, запалювання колеса і спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купайла. Всі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням, шлюбною ніччю. Найпопулярнішими є пісні, що співають і сьогодні, проте в них часто вже переплутана християнська символіка з рідновірською, тому й прижилася така неприродна назва цього свята як "Івана-Купала". Хоча народ переважно не замислюється, як можна поєднати релігії-анта-гоністи: язичницького Бога Купайла і християнського "святого" Івана.

Але залишилися пісні, що зберегли природну чистоту:

Коло Мареноньки ходили дівоньки,

Стороною дощик іде, стороною.

Що на морі хвиля, а в долині роса.

Стороною дощик іде, стороною,

Над нашею рожею червоною.

Ой на горі жито, а в долині просо,

Стороною дощик іде, ще й дрібненький,

Та на наш барвінок зелененький.

Коли дівчата ворожать на віночках, щоб дізнатися про свого судженого, співають:

Заплету віночок.

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови.

Ой пущу віночок

На биструю воду

На щастя, на долю,

На милого вроду.

Ой поплинь, віночку,

прудко за водою,

На щастя, на долю,

Милому зо мною.

Хлопці з дівчатами, перестрибуючи через багаття, міцно тримаються за руки. Якщо руки не роз'єднаються, значить буде щасливе подружжя. Через вогонь стрибає не тільки молодь, але й чоловіки, й жінки, також через нього переносять дітей. Вогонь не лише очищає душі від гріхів, а й перевіряє на сумісність подружжя.

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому, на жаль, в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього давнього звичаю, мовляв, "у цей день можна піймати відьму, яка бере попіл з купальського багаття".

У цю ніч слід купатися в річці - це найкращий час для здоров'я.

Купальські розваги молоді й нині є улюбленими в українців. Громади рідновірів у Києві святкують Купайла на березі Дніпра в день літнього сонцестояння 20-21 червня16. Свято продовжується всю ніч і залишає надовго незабутні враження. Ці звичаї можна відродити у всіх містах і селах України, щоб молодь могла прилучитися до живлющого джерела народної пам'яті.

ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ

Український народ здавна такті співучий, шо всі його справи завжди супроводжувалися піснями. Жнива - своєрідний підсумок праці хліборобів. Це завжди було і є велике свято. У перший день жнив, одягнувшись у святкове вбрання, ідуть у поле до схід сонця. Починає жатії найкраща жниця.

Обжинки супроводжуються такими піснями:

Золотії серпики бряжчали,

Поки сього жита дождані;

Тепер вже не будуть бряжчати,

А будуть в коморі лежати.

Або:

Ой жни. дівча, пшениченьку

Та й не думай собі

-Буде тота пшениченька

На коровай тобі...

Ті женці, що наймалися в господаря на роботу, співані:

А сонечко котиться, котиться.

Нам додому хочеться, хочеться.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко під липкою, під липкою,

Труси, пане, калиткою, калиткою!

Закінчуючи жати, на полі залишають кілька стеблин - "Велесову бороду". Зерно з "бороди" витрушують на землю. Кладуть хліб і воду, потім лягають на ниву й качаються по ній, шоб земля повернула втрачені сили. Віра в магічну силу землі відображена у жниварській пісні:

... Ой нивонько, нивонько.

Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали.

То ми силоньку мали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідь білесенькі.

У деяких місцевостях перший сніп називані "Воеводою", а останній "Дідом", або "Лі духом". Він символізує добробут і стоїть у хаті цілий рік. Про це також співають:

... - Не сумуй, моя калино.

-Я одну тебе не кину.

Як жнива ми закінчали.

-Сніп тобою уквітчали.

Сніп поставим на долівку.

-Звеселяй усю домівку.

Українці, крім каленларно-обрялової поезії, мають тисячі ліричних, весільних, родинних і колискових пісень. А також думи, історичні пісні, балади тощо. Світогляд наших Предків яскраво виявляється і в замовляннях, голосіннях, казках.

НАЦІОНАЛЬНА ЕМОЦІЙНО ОБРАЗНА СВІДОМІСТЬ

У нашому фольклорі криється глибокий етнічний генофонд, який включає в себе насамперед відчуття прив'язаності людини до певного місця на землі - своєї батьківщини. Це і ландшафт, і клімат, і рослинний світ, і характер народу. Всі ці атрибути приховані в його історичній пам'яті, в гтокультурі.

Кожен етнос має свою емоційно-обраіну систему, яка передається від покоління до покоління насамперед в усній формі і фіксується саме в фольклорній пам'яті. Сюди ж належать і національна флора Й фауна, і мораль, і мова, і ідеали іі навички трудової діяльності.

Наприклад, назви одягу в піснях можуть набувати символічного значення: шапка - сила пояс - оберіг, жупан - багатство, свита або сіряк - бідність.

Але "шапка-бирка, зверху дірка" — символ злидарства Колір має також свою символіку білий — святість, чистота; червоний — молодість, любов; чорний — земля (в християнстві стало—скорбота; пор. у японців білий — скорбота, чорний — мудрість). Рушник — символ гостинності, дороги або весілля.

Національна українська фауна - це коник вороненький, орел, сокіл, соловейко, волики сивенькі, а флора — калина, дуб, явір, барвінок, вишня, тополя тощо.

Щоб не втратити своє національне коріння, людині треба спілкуватися з рідною природою: полями, лугами, лісом, річкою, птахами і квітами.

Кожен народ зберігає у фольклорній пам'яті свою неповторну картину світу, органічно поєднану з образом рідної землі, яка дає животворну енергію всім, хто ще не втратив свого національного коріння.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші