Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Провідники духовності в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СЛАВІНСЬКИЙ Максим Антонович

Український політичний діяч, вчений, публіцист

Народився 12 серпня 1868 р. у містечку Ставище на Київщині в селянській родині. Закінчивши 1886 р. київську гімназію, навчався на двох факультетах Київського університету (юридичному та історико-філологічному). Після закінчення університету (1895) служив 2 роки в царській армії. Демобілізувавшись, жив у Петербурзі, Катеринославі, Одесі і знову в Петербурзі. Працював у редакціях газет і журналів »Северный курьер», »Жизнь», »Мир Божий», »Приднепровский край», »Южные записки», »Наша жизнь», »Труд» тощо, зарекомендувавши себе здібним журналістом і публіцистом, фахівцем з національного питання.

У буремному 1917 р. представляв українську Центральну раду при Тимчасовому уряді в Петрограді, був делегатом з’їзду поневолених народів у Києві (вересень 1917 р.).

Після жовтневих подій в Петрограді повернувся в Україну, виступав зі статтями в періодиці, зокрема в »Новій Раді» і »Відродженні». За влади гетьмана (з кінця квітня 1918 р.) працював у Міністерстві закордонних справ, брав участь у переговорах з радянською Росією, очолював Міністерство праці в уряді ф. Лизогуба. З початку 1919 р. був керівником дипломатичної місії УНР у Празі, де й залишився після її розпуску у 1923 р. У Празі викладав історію України й українську літературу в Українській господарській академії і в Українському високому педагогічному інституті. Водночас він не поривав зв’язків із пресою, надсилаючи статті з історії і політичної думки до галичанської газети »Діло», журналу »Літературно-науковий вісник» та інших видань. У 1927—-1933 рр. був постійним кореспондентом громадсько-політичного тижневика »Тризуб», що видавався у Парижі.

У статтях і публічних лекціях, виступах у комісіях Ліги Націй Славінський гостро критикував більшовицьку ідеологію, методи правління в СРСР і УРСР. На його квартирі часто збиралися представники української політичної еміграції. Після визволення Праги від німецьких загарбників у травні 1945 р. М. Славінського було затримано контррозвідкою Радянської армії і відправлено до Києва у слідчу частину НКДБ УРСР за звинуваченням в »активній роботі, спрямованій на повалення радянської влади в Україні».

Помер у в’язниці в ніч з 23 на 24 листопада 1945 р.

СТЕПАНІВ (Степанець-Дашкевич) Олена

Громадський діяч, науковець, педагог

Народилася 7 грудня 1892 р. в с. Вишнівчик (нині Перемишлянського району Львівської області) в родині

священика. З юних років прагнула до знань і служіння народу, її національна свідомість сформувалася під час навчання у Львівському університеті, де вона брала активну участь в організаціях академічної Громади, »Просвіти» та Українського студентського союзу.

У 1914 р. О. Степанів зі зброєю в руках стала до лав Січових стрільців, з якими пройшла довгий і важкий бойовий шлях, здобувши повагу товаришів по зброї. Того самого року її нагороджено »Медаллю хоробрості», а у квітні—травні 1915 р. відзначено у боях на горі Маківці.

У 1919 р. продовжила навчання у Відні, одружилася з підполковником Січових стрільців Дашкевичем. Здобувши вчений ступінь доктора філософії, повернулася до Львова.

Упродовж багатьох років учителювала в гімназії, була головою Товариства жінок. Активно працювала на науковій ниві (їй належить 75 наукових праць). Проте її плідна науково-педагогічна і громадська діяльність обірвалася ув’язненням і 10-літ-нім засланням до мордовських таборів.

Померла 11 липня 1963 р. у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі.

ТЕТЕРЯ (Моржковський) Павло Іванович

Гетьман Правобережної України 1663—1665 рр.

Роки життя достеменно невідомі. Походив з українського шляхетського роду, що поєднав свою долю з козацтвом. Здобув гарну освіту. Військову службу розпочав 1648 р. козацьким писарем Переяславського полку. 1653 р. став переяславським полковником й одружився з донькою Богдана Хмельницького Оленою. Наступного року разом із генеральним суддею Самійлом Богдановичем був у складі українського посольства, що підписало у Москві Березневі статті, в яких ішлося, що гетьман Богдан Хмельницький з усією Україною добровільно визнає зверхність московського царя.

За гетьманування І. Виговського та Ю. Хмельницького П. Тетеря належав до тієї старшини, яка обстоювала незалежність

України під протекторатом Речі Посполитої. Був одним з найактивніших помічників І. Виговського у проведенні його політики. Він — учасник першого посольства до царя, яке повідомило, що І. Виговського обрано гетьманом. 1658 р. П. Тетеря від імені гетьмана вів переговори з польським послом Станіславом Бенєвським про союз України з Польщею. У Межиріччі він підписав угоду щодо умов відносин двох держав, задокументованих згодом у Гадячі. Талановита людина, він, однак, був схильний до кар’єризму. Дбаючи про користь із польської протекції, під час переговорів проводив польську лінію, що чималою мірою спричинилося до занепаду ідеї Руського князівства, проте заслужив довіру поляків і з їх допомогою здобув гетьманську булаву.

У 1663 р., після зречення влади Ю. Хмельницьким, П. Тетеря скликав на раду в Чигирині правобережних старшин і козаків, які, хоча й не одностайно, обрали його гетьманом (прибічники Росії не схвалювали його кандидатуру). Одразу ж після виборів перейшов на бік Речі Посполитої. Збереглося кілька листів П. Тетері до польського короля, в яких він просить вислати йому на допомогу коронні війська, щоб спільно з ними вигнати орду й приєднати до Польщі ще й Лівобережну Україну.

У роки свого гетьманування П. Тетері довелося вести боротьбу з гетьманом Лівобережної України Я. Сомком, а пізніше і його наступником І. Брюховецьким, які намагалися об’єднати під своєю булавою обидва береги Дніпра під зверхністю Росії.

Довідавшись, що гетьманом став П. Тетеря, прибічник Польщі, запорожці пишуть йому листа, де визнають його владу і застерігають щодо запровадження в Україні шляхетських порядків. Проте новий гетьман знехтував застереження, що призвело до масових повстань. П. Тетері вдалося придушити повстання під проводом Поповича і Варениці. Однак у 1665 р. його війська було розбито під Брацлавом, внаслідок чого він зрікся гетьманства. Захопивши військовий скарб, гетьманські клейноди і державний архів з документами, які гарантували права й привілеї Україні, П. Тетеря виїхав до Польщі і перейшов у католицтво. На Наддніпрянській Україні він вже ніколи не з’являвся. Не діставши підтримки польського уряду в особистих справах, перейшов на бік Туреччини, оселився в Молдові.

Помер наприкінці 1670 чи на початку 1671 рр.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші